Читати книгу - "Чорний обеліск"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Це діє. Кнопф опускає ціпок.
— Що?
Ми підходимо ближче.
— Пане Кнопф, — каже Георг. — Моє шанування!
— Поцілуйте мене знаєте куди? — відповідає фельдфебель. — Не бачите, що я зайнятий?
— Ви надто хвилюєтесь.
— А вам яке діло? Тут моя сім'я хоче мене доконати.
— Ваша дружина зробила вигідну справу! Коли вона завтра продасть траурний одяг, то, завдяки інфляції, заробить на ньому кілька мільярдів — особливо, якщо за матерію ще не заплачено.
— Ні, ми ще нічого не платили, — вигукують в один голос усі чотири жінки.
— Значить, вам треба радіти, пане Кнопф! За час вашої хвороби курс долара піднявся. І ви, самі про те не здогадуючись, уві сні заробили на цих речах.
Кнопф прислухається. Про інфляцію йому відомо з того, що горілка дедалі дорожчає.
— Значить, заробив… — бурмоче він. Потім обертається до своїх чотирьох розпатланих жертв.
— Ви вже й надгробок купили для мене?
— Ні, тату! — полегшено кричить квартет, благально дивлячись на нас.
— Чому не купили? — люто вигукує Кнопф.
Жінки витріщують на нього очі.
— От недотепи! — горлає він. — Ми ж могли б його продати! І заробили б, правда? — питає він Георга.
— Тільки тоді, коли б за нього було заплачено. Інакше нам, на жаль, довелося б забрати його назад.
— Он які Але ми могли 6 продати його Гольманові й Клоцу і вже потім розрахуватися з вами. — Фельдфебель знову обертається до свого виводка. — Ви, недотепи! Де гроші? Якщо ви не платили за матерію, то вони у вас ще є! Давайте сюди!
— Ходімо, — каже Георг. — Емоційна частина скінчилася. А в діловій для нас немає нічого цікавого.
Він помиляється. Через чверть години Кнопф з’являється в конторі. Від нього лине пряний запах горілки.
— Я дізнався про все, — каже він. — Брехня вам не допоможе. Моя жінка призналася. Вона купила у вас надгробок.
— Вона ж не заплатила за нього. Тому забудьте про це. Він вам тепер усе одно вже не потрібний.
— Вона купила його, — загрозливо повторює фельдфебель. — При свідках. Не пробуйте викручуватись! Купила чи ні?
Георг зиркає на мене.
— Ну, добре. Ваша дружина не купила, але приходила домовлятися.
— Купила чи ні? — горлає Кнопф.
— Ми давні знайомі, пане Кнопф, тому, якщо хочете, можете взяти надгробок, — каже Георг, аби заспокоїти старого.
— Отже, купила. Дайте мені квитанцію.
Ми з Георгом перезираємось. Старий вояка швидко зметикував усе і хоче нас ошукати.
— Навіщо вам квитанція? — кажу я. — Заплатіть гроші і беріть надгробок.
— А ви мовчіть, дурисвіте! — накидається на мене Кнопф. — Квитанцію! — хрипить він. — На вісім мільярдів! Такі гроші! За кусок каменю!
— Коли ви хочете мати надгробок, то мусите зараз же заплатити за нього, — кажу я.
Кнопф бореться героїчно і здається аж через десять хвилин: витягає з кишені вісім мільярдів, які відібрав у своїх жінок, і віддає нам.
— Ну, а тепер квитанцію! — бурчить він.
Ми виписуємо йому квитанцію. Крізь вікно я бачу його жінок, що стовпилися на порозі. Вони злякано дивляться на нас і роблять нам знаки. Кнопф одняв у них геть усі гроші до останнього мільйона.
Тим часом фельдфебель отримує свою квитанцію.
— Так, — каже він Георгові.— А скільки ви тепер заплатите мені за камінь? Я продаю його.
— Вісім мільярдів.
— Що? Шахраї! Вісім мільярдів я сам заплатив вам! А де ж інфляція?
— Інфляція існує. Сьогодні надгробок коштує вісім з половиною мільярдів. Я порахував вам вісім, як купівельну ціну, хоч півмільярда нам треба було б заробити на продажу.
— Що? Лихварі! А я? Де ж мій заробіток? Ви привласнили його?
— Пане Кнопф, — кажу я. — Коли ви купляєте велосипед, а через годину перепродуєте його, то не одержите навіть тих грошей, які самі заплатили. Так ведеться і в роздрібній торгівлі, і в оптовій, і серед покупців; на цьому тримається наша економіка.
— Плювати я хотів на економіку, — незворушно заявляє фельдфебель. — Куплений велосипед — то вже вживана річ, навіть, коли на ньому ніхто не їздив. А мій надгробок цілком новий.
— Теоретично він теж уживаний, — кажу я. — 3 точки зору економіки. Крім того, не можете ж ви вимагати, щоб ми втрачали тільки тому, що ви залишилися живі.
— Шахрайство! Справжнісіньке шахрайство!
— А ви не продавайте надгробок, — радить Георг. — Це чудова реальна цінність! Колись він вам ще знадобиться. Немає безсмертних людей.
— Я продам надгробок вашим конкурентам Гольманові й Клоцу, коли ви зараз же не дасте мені за нього десять мільярдів!
Я знімаю телефонну трубку:
— Ідіть сюди, ми полегшимо вам роботу. Ось телефон, дзвоніть. Номер 624.
Кнопф нерішуче зиркає на мене, потім одмахується.
— То такі самі шахраї, як і ви. Скільки надгробок коштуватиме завтра?
— Можливо, на мільярд дорожче. Або й на два чи на три мільярди.
— А через тиждень?
— Пане Кнопф, — каже Георг. — Коли б ми знали курс долара наперед, то не сиділи б отут і не торгувалися б з вами.
— Цілком можливо, що через місяць він коштуватиме трильйон, — заявляю я.
Кнопф прикидає в думці.
— Я залишаю камінь собі,— буркає він нарешті.— Шкода, що я вже заплатив за нього.
— Ми завжди можемо відкупити його.
— От чого захотіли! Без зиску я його не продам. Залишаю собі і буду ним спекулювати. Поставте його в доброму місці,— Кнопф занепокоєно виглядає у вікно. — Мабуть, буде дощ.
— Надгробки не бояться дощу.
— Що ви мелете! Тоді вони втрачають вигляд нових. Я вимагаю, щоб мій ви поставили під дах. На солому.
— Чом би вам не поставити його собі в квартиру? — питає Георг. — Взимку він був би захищений від холоду.
— Ви збожеволіли?
— Анітрохи. Є багато поважних людей, які навіть домовини тримають у квартирах. Переважно святі і жителі Південної Італії. Чимало людей цілими роками використовують їх, як ліжко. Он Вільке завжди спить у труні велетня, коли напивається так, що не може дійти додому.
— Нічого не вийде, — вирішує Кнопф. — Баби не дадуть! Камінь залишиться тут! І щоб не було йому ніякої шкоди! Ви відповідаєте. Застрахуйте його! На свій кошт!
Мені вже набридає цей фельдфебельський тон.
— А що, якби ви кожного ранку влаштовували огляд своєму надгробкові? — питаю я. — Чи він добре відполірований, чи рівняється на свого сусіда, чи добре втягує цоколь, чи кущі навколо нього стоять струнко. І, коли б ви наполягли на тому, Генріх Кроль міг би щоранку рапортувати вам у військовій формі про те, що надгробок готовий до огляду. Це б для нього була справжня втіха.
Кнопф похмуро дивиться на мене.
— На світі все б мало кращий вигляд, якби було більше
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорний обеліск», після закриття браузера.