Читати книгу - "Айвенго"

Ребекка пішла, щоб дати вказівки щодо майбутньої подорожі. Айвенго влаштували в кінних ношах так, щоб дорога завдала йому якомога менше незручностей, хоча тут мало що залежало від Ребекки. Ісак, який страшенно боявся грабіжництва на дорозі, мандрував напрочуд хутко. Добре, що бальзам Міріам мав чудодійну силу, тож Айвенго не надто страждав від швидкої їзди.

Але надмірна поквапливість Ісака в дорозі мала фатальні наслідки. Його наполегливі вимоги їхати швидше спричинили невдоволення провідників. Ці найняті для охорони сакси шанували властиві їхній нації звички до спокою та смачної їжі. Погодившись супроводжувати Ісака в надії поласувати за його рахунок, вони були надзвичайно розчаровані, коли виявилося, що той ніде не дозволяє зупинятися. Вони протестували проти швидкої їзди і побоювалися загнати коней. Врешті-решт Ісак вкінець розсварився з ними через надмірність вина й пива, що вони поглинали за кожною трапезою. І тому коли дійсно настала тривожна хвилина і побоювання Ісака, здавалося, почали справджуватися, його полишили невдоволені найманці, на захист яких він покладався, не переймаючись тим, як привернути їх на свій бік.

Саме в цей час, як уже відомо читачеві, Ісака наздогнав Седрик, а зразу потому вони всі разом потрапили до рук де Брасі та його товаришів. Спочатку ніхто не звернув уваги на кінні ноші. Проте де Брасі у пошуках леді Ровени вирішив зазирнути в них. Яким же було його здивування, коли замість леді Ровени він виявив там пораненого лицаря! Вважаючи, що його взяли в полон саксонські розбійники, і сподіваючись на популярність свого імені серед саксонців, Айвенго поквапився назвати себе.

Суворі уявлення про лицарську честь іще остаточно не полишили де Брасі і, незважаючи на всю його легковажність і розбещеність, забороняли йому вчинити насильство над лицарем, який був у безпорадному стані. Так само він не міг віддати його до рук Фрон де Бефа, знаючи, що той не зупиниться перед тим, аби за першої слушної нагоди вбити людину, яка мала право на його маєток. Проте де Брасі не вистачило й шляхетності, аби відпустити свого суперника на волю. Тим більше що і з поведінки леді Ровени на турнірі, і ще раніше з чуток про те, що Седрик вигнав сина з дому, він знав про прихильність леді Ровени до Айвенго.

Тому де Брасі виявився здатним лише на щось середнє між добром і злом. Він наказав двом зі своїх слуг їхати обабіч нош і нікого не підпускати до них. Якщо їм докучатимуть розпитуваннями, він велів їм казати, що це порожні ноші леді Ровени, в які поклали одного з їхніх товаришів, пораненого під час бою. Після приїзду в Торкілстон, поки тамплієр і Фрон де Беф були поглинені своїми справами, один — спрямувавши свою увагу на гроші Ісака, а інший — на його дочку, слуги Моріса де Брасі перенесли Айвенго, продовжуючи називати його пораненим товаришем, до однієї з віддалених кімнат замку. Такі ж точно пояснення були надані й господареві, коли він зажадав, щоб вони йшли на стіни і взяли участь в захисті замку.

— Поранений товариш! — гнівно вигукнув барон. — Не дивно, що хлопи та йомени наважуються брати в облогу баронські замки, а блазні та свинарі кидати шляхтянам виклик, тоді як воїни перетворюються на доглядальниць при хворих, а бійці з вільної дружини наймаються стерегти вмираючого в ту хвилину, коли замок в облозі! Йдіть на стіни, прокляті ледарі! — заволав він так гучно, що грізна луна прокотилася попід склепінчастою стелею. — Я вам кажу, по місцях! Бо всі кістки вам переламаю цим кийком!

Слуги похмуро відповіли, що й самі раді йти на стіни, аби Фрон де Беф узявся виправдати їх перед господарем, який наказав їм доглядати за вмираючим.

— За вмираючим, шахраї! — кричав Фрон де Беф. — Кажу вам: ми всі перетворимося на вмираючих, якщо не візьмемося до справи як слід! Я зараз пришлю вам заміну — приставлю іншу доглядальницю до вашого мерзенного товариша. Гей, Урфридо! Проклята стара! Гей, саксонська відьмо! Хіба не чуєш? Іди-но, доглянь за пораненим негідником, якщо йому конче потрібен догляд, а ці шахраї нехай візьмуться до зброї! Ось вам два арбалети та стріли. Ставайте біля бійниць і дивіться, щоб кожен постріл потрапляв у саксонську голову!

Слуги де Брасі, які нудьгували від бездіяльності, з радістю вирушили на свої пости, а турбота про пораненого Айвенго була покладена на Урфриду, або Ульріку. Але вона в цей час була поглинена такими пекельними спогадами, усвідомленням пережитих образ і сподіванням на помсту, що дуже охоче передала Ребецці обов'язок наглядати за пораненим.

Розділ XXIX

Зійди на вежу, доблесний вояче,

Скажи, що ти на полі битви бачиш.

Ф. Шиллер, "Орлеанська діва"

Опинившись знову біля ліжка Айвенго, Ребекка сама здивувалася тій гострій радості, яку відчула при цьому, незважаючи на всю небезпеку їхнього становища. Намацуючи його пульс і запитуючи про здоров'я, вона торкалася до нього так ніжно і говорила так ласкаво, що мимоволі виявила набагато гарячіше співчуття, ніж сама того хотіла. Голос її уривався, і рука її тремтіла. Айвенго поквапився заспокоїти її, сповістивши, що почувається чудово, набагато краще, ніж міг сподіватися. — І все завдяки твоїм умінням, мила Ребекко! — додав він. "Він назвав мене милою Ребеккою, — подумала дівчина, — але таким байдужим тоном, який не пасує до цього слова. Його бойовий кінь або мисливський собака для нього дорожчий мерзенної юдейки!"

— Мій дух страждає, добра дівчино, — вів далі Айвенго,