Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Прибутні люди 📚 - Українською

Читати книгу - "Прибутні люди"

203
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Прибутні люди" автора Василь Іванович Захарченко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 92 93 94 ... 99
Перейти на сторінку:
під свою відповідальність. Іди в Пелюхівку, паспортний стіл розшукай і проси. Тільки там така сидить ряба відьма! Танк, фортеця, а не баба. Ну, ти проси, на сирітство бий, може, зглянеться. Чим чорт не жартує. Коли ж ця фортеця не впаде, зайди до мене.

Пішов до тієї відьми. Вона сиділа в лейтенантських погонах, плечиста бабега, біляве волосся підстрижене під чоловічу польку, обличчя квадратне, в глибоких віспинах. Курила папіросу.

—Ти що хотів? — спитала густим прокуреним басом.

Василь, спантеличений і тією чоловічою зачіскою, і папіросою, і грубим басом, пролебедів, зійшовши зі свого баска на здушений голосок:

—Хочу паспорт одержати… У школу механізаторів поступаю.

Вона взяла його метрику, форму № 1, зиркнула на них крізь папіросний дим, різко відсунула до Василя:

—Забери!

—А чого?.. Там усе правильно… — видушив із себе Василь.

—Ви всі там, у Хрещенівці зі своїм Махинею такі мудрі? Не положено. Село не паспортизоване, — відрізала Відьма.

—Так я ж… Тіточко, ось послухайте…

—Усе! Слєдующій! — крикнула Відьма в прочинені двері, і хтось нетерплячий уже увійшов, вітався.

Василь забрав свої документи й мовчки вийшов з кабінету. Того ж дня він знову заглянув до Махині.

—Ну що? Вигнала? — спитав Махиня й покліпав віями. Кажуть, це в нього з війни, од контузії.

—Не схотіла й балакати.

—Я ж кажу, відьма. Танк. І що ж ти робитимеш?

—Сам не придумаю. Тут мені сидіти нема ніякого інтересу, раз хліб не дозволяють вивозити. Спродаюсь і поїду додому. Один дідько, що там дурно ішач, що тут. Так то ж хоч дома буде.

—Так-так-так… — потарабанив Махиня пальцями: й відкопилив нижню губу. Задумався. — І скільки ж тобі відсипали з комори?

—Та півтори тонни. Якби вивіз, то хватило б нашим і одягтися, і прожити. Що ви хочете, центнер пшениці в нас 450 карбованців. З руками заберуть. Це ж вам не тутешні сімдесят.

—Розсудливий ти хлопець. І хочеться тобі помогти якось…

—Я б не поскупився, коли що… Петре Максимовичу, — стрепенувся Василь.

Махиня покліпав на Василя, рішуче сказав:

—От що, хлопче. Я перебалакаю де з ким. А ти продавай хліб і жди. Ти ж у Паші ще живеш?

—Та в неї.

—Гаразд. Продавай і жди. Я подам сигнал.

—Ну, спасибі вам, Петре Максимовичу, — зрадів Василь, бо виходило так, як направляв його дядько Тарас.

—Як вигорить діло, тоді й скажеш «гоп» А поки не перескочили, — посміхнувся Махиня.

Василь за три дні спродав місцевим увесь хліб, уторгував тисячу п’ятдесят карбованців. Ніколи він ще такої сили силенної грошей не тримав у руках. Кінчався січень. А з 1 лютого починалися заняття на курсах механізаторів. Від Махині не було ніяких сигналів, і Василь, щоб не бити байдики, ходив на роботу в колгосп. І ось одного вечора перестрів його Махиня на дорозі з ферми.

—Ну, як діла? — вийняв руку з «московки», подав Василеві, як рівні.

—Спродався.

—Завтра їдемо в район. Захопи документи, ну і…

—Ясно.

—Зайдемо з одним чоловіком у чайну, роздушимо півлітру, — підняв комір до своєї «кубаночки», пішов, а Василь стояв і молився на нього.

Наступного дня вони о дев’ятій прив’язали свого коня на подвір’ї райміліції. Махиня заніс Василеві документи в якийсь кабінет. Василь чекав у коридорі, виходив надвір до коня, підкидав йому сінця, поправив на спині попону.

—Заждався буланий? Нічого, потерпи. Ми ще зайдемо в одне місце, пообідаємо та й рушимо додому, — гомонів до коня, гладив йому гриву в легкій паморозі. Потім вертався в коридор грітися.

Нарешті вийшов Махиня, кивнув сивою «кубаночкою» на двері. Василь звівся й попростував слідом за головою. Ішли мовчки. Завернули до чайної.

—Мені подобається, як ти мовчиш, — сказав Махиня перед дверима. — 3 нами пообідає один чоловік. Твоє діло й далі набрати води в рот і тільки розплачуватися, коли підійде офіціантка з рахунком. Коли ж тебе про щось спитають, відповідай коротко й знову кам’яній. Ясно?

—Від початку й до кінця.

—От і добре.

Чайна зустріла їх теплом, ситим духом їжі, цигарковим димом, тихим гомоном кількох відвідувачів. Махиня, не зупиняючись, пройшов за якісь оксамитові лаштунки. Василь не відставав од нього. Вони опинилися в затишній кабінці з вікном на подвір’я.

—Роздягайся, Василю, і сідай спочивай, — сказав Махиня. До них увійшов повний чоловік у дорогому темно-синьому костюмі, при краватці. Махиня пошепотів з ним, голосніше сказав:

—Гаврило Миронович незабаром буде.

—Ясненько, — добрим, якимсь змовницьким голосом відповів чоловік і тихо, не торкаючись підборами підлоги, зник за оксамитовою портьєрою.

Махиня закурив, одкинувся на спинку стільця.

—Ти ще не почав?

—Ще.

—І не починай.

—Усі курці радять однієї й тієї ж, а самі чогось не кидають.

—Отож і не починай, бо потім не кинеш.

Із зали долинав гомін, брязкіт посуду. Невдовзі ворухнулась портьєра, і до кабінки зайшов, а швидше вкотився барилистий черевань у розстібнутій міліцейській шинелі з погонами майора й у папасі, повів червоним воластим обличчям, окинувши заплилими очицями Василя з ніг до голови, підморгнув, сказав задишкуватим високим голосом:

—Ну, здоров був, Василю Кириловичу!

І потиснув пухкенькою вологою рукою Василеву.

Махиня підхопився, розганяючи руками дим од своєї цигарки, поміг майорові роздягтися. Майор вийняв зім’яту хустку, витер спітнілу лисину, сів, туго

1 ... 92 93 94 ... 99
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Прибутні люди», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Прибутні люди"