Читати книгу - "Хрещений Батько"

— За кілька хвилин мої люди постукають до вас, щоб забрати тебе з собою. Скажеш їм, щоб спочатку подзвонили мені. Скажи їм лише це й більше нічого. Я накажу їм залишити вас із Конні на місці. Гаразд?

— Так, так, розумію. — Голос Карло тепер був схвильований. Здавалося, напружений Хейгенів тон нарешті розворушив його і підготував до того, що йому доведеться почути справді важливу новину. Хейген говорив далі:

— Сьогодні ввечері вбили Сонні. Не кажи нічого. Коли ти спав, йому подзвонила Конні, і він уже їхав до вас, але я не хочу, щоб вона знала про це, навіть якщо вона здогадується, я не хочу, щоб їй було відомо напевне. Бо вона думатиме, що все сталося через неї. Я хочу, щоб ти сьогодні залишився з нею і нічого їй не говорив. Хочу, щоб ти замирився з нею. Хочу, щоб ти був порядним чоловіком, будь таким принаймні доти, поки народить дитину. Завтра вранці, можливо, ти, а може, дон чи її мати сповістять Конні про братову смерть. Я хочу, щоб ти був біля неї. Зроби для мене таку послугу, і я подбаю про тебе в майбутньому. Зрозумів?

Голос Карло звучав трохи непевно:

— Так, так, Томе. Слухай, ми з тобою завжди ладнали добре. Я вдячний тобі Розумієш?

— Так, — відповів Хейген. — Ніхто не стане відносити те, що трапилося, на рахунок вашої сварки, можеш не турбуватися. — Помовчав, а потім сказав підбадьорливо: — Ну, йди вже до Конні, — І поклав трубку.

Хейген навчився від дона ніколи не вдаватися до погроз, але Карло добре все зрозумів; він був на волосину від смерті.

Хейген ще подзвонив Тессіо, наказавши йому прибути негайно на Лонг-Біч. Він не сказав, а Тессіо не спитав — чому. Хейген зітхнув. Тепер він мав зробити те, чого найбільше боявся.

Треба розбудити дона, що спав під впливом снодійного. Треба сповістити людину, яку він любив понад усе на світі, про те, що не справдив її надій, що не вберіг володіння дона й життя його старшого сина. Треба сказати донові, що все програно, якщо цей хворий чоловік сам не вступить у боротьбу. Хейген не обдурював себе. Тільки дон міг якось виправити становище після такої жахливої поразки. Хейген не став навіть радитися з лікарями дона Корлеоне, це тепер було зайве. Хоч би що сказали йому лікарі, навіть якби заборонили говорити, заявивши, що дону не можна вставати з ліжка під загрозою смерті, він все одно доповів би донові, а потім вчинив так, як той звелить. Не було у нього ніяких сумнівів і щодо того, як поведеться дон. Тепер лікарські висновки не мали ніякої ваги. Ніщо не мало ваги. Треба викласти дону, і той або візьме командування на себе, або ж мусить наказати Хейгенові визнати поразку й віддатися на ласку п'яти «родин».

І все ж таки попри всю рішучість Хейген боявся наступної години. Він намагався підготувати себе. Доведеться зразу ж визнати свою вину. Але якщо картати себе перед доном, це лише збільшить донів тягар. Виказувати своє горе, значить посилити горе дона. Визнавати свої хиби як консільйорі під час воєнних дій значить примусити дона картати себе за те, що помилився, призначивши непідходящу людину на таку відповідальну посаду.

Отож, Хейген вирішив розповісти про те, що сталося, викласти власні пропозиції, як виправити становище, й потім мовчки чекати. Далі його поведінка мусить бути такою, як забажає дон. Якщо дон захоче, щоб він показав, що визнає за собою вину, Том так і зробить, якщо донові захочеться бачити його горе, тоді дасть вихід своїм невтішним емоціям.

Хейген підняв голову, прислухаючись до гудіння моторів. До будинку під'їздили машини. Прибували капореджіме. Спочатку він коротко проінформує їх, а потім підніметься нагору і розбудить дона Корлеоне. Він встав, підійшов до шафки я напоями біля столу, видобув склянку й пляшку. Якусь хвилину постояв у знемозі, тримаючи склянку й пляшку в руках. Почув, як хтось легенько зачиняє двері до кімнати і, обернувшись, побачив дона Корлеоне, вперше з часу замаху на його життя повністю одягненого.

Дон пройшов через усю кімнату до свого важкого великого крісла й сів. Посувався він трохи скуто, одяг на ньому висів трохи просторо, але для Хейгена він виглядав таким, як і завжди. От немовби дон Корлеоне власною волею взяв і зняв усі зовнішні ознаки своєї недуги. Його обличчя набуло давнішнього виразу сили й рішучості. Дон сів, не згинаючи спини, в крісло й сказав Хейгенові:

— Хлюпни мені на саме денце ганусівки.

Хейген миттю поставив свою пляшку, взяв іншу й налив донові й собі міцної рідини з присмаком локриці. Ця селянська саморобна горілка, значно міцніша від тієї, якою торгують по крамницях, — також подарунок від давнього приятеля, який щороку присилав кілька ящиків цього зілля — скільки можна навантажити на автофургон.

— Дружина плакала у себе в ліжку перед сном, — сказав дон Корлеоне, — з мого вікна я бачив, як у будинок пройшли капореджіме. Зараз північ. Отже, мій консільйорі, розкажи своєму донові те, що всі вже відомо.

Хейген тихо відповів:

— Матінці я не сказав нічого. Коли ви зайшли, я якраз збирався піти до вас, розбудити і все розповісти. Оце б зараз я пішов до вас.

Дон Корлеоне зауважив непроникно:

— Але мусив спершу випити.

— Так.

— Ну що ж, ти вже вихилив свою чарку. Можеш говорити. — В його голосі відчувався ледь помітний докір Хейгенові за нерішучість.

— На шосе підстрелили Сонні, — сказав Хейген. — На смерть.

Дон Корлеоне змарнів. На якусь мить його залізна воля залишила його, а на обличчі позначилася вся його теперішня кволість. Але наступної миті він уже опанував себе.

Дон склав долоні на столі й подивився Томові просто в очі.

— Розкажи мені все, як сталося. — А потім підніс руку: — Ні, почекай, поки надійдуть Клеменца й Тессіо, щоб не повторювати ще раз.

Невдовзі до кімнати зайшли обидва капореджіме в супроводі охоронця. Вони відразу побачили, що дон уже знає про смерть сина, бо він підвівся, щоб привітати їх. На правах давніх друзів обидва капореджіме обнялися з доном. Потім Хейген усім налив ганусівки, всі випили, і він розповів про