Читати книгу - "Конґо. Реквієм, Жан-Крістоф Гранже"

Ерван не мав ні дружини, ні дітей. Лише улюблений фах, який, однак, був жахливим. І взірець для наслідування — батька.

Не має значення те, що він усе в житті робив не тільки наперекір старому негідникові, а й наслідуючи його. Підвалини зруйновано, колони храму розсипалися: як тут викрутитись? Весь залитий кров’ю, він тремтів, знову й знову пережовуючи ці думки, водночас дослухаючись до белькотіння кацапа, вдивляючись у вітрове скло, заляпане бризками мізків та уламками кісток Бісінґ’е, і не наважувався навіть повернути голову в бік тіла Морвана.

«Cessna 310» долетів до Лубумбаші менш ніж за дві години. Ерван доручив Шепіку знайти в аеропорту труну, навіть якщо для цього доведеться викинути з неї чийсь труп. Він також пригрозив підпалити його літак і донести на нього за державну зраду, якщо той не принесе пристойного одягу для батька. Росіянин не змусив просити себе двічі.

Наступний етап: зателефонувати послові Франції — номер його мобільного лежав у Морвановому наплічнику. Ерван знав процедуру репатріації тіла громадянина Франції — йому, майорові поліції, кілька разів доручали наглядати за цим процесом. Дипломат спершу не повірив йому, тоді розхвилювався і, нарешті, почав панікувати. Ґреґуар Морван загинув на території ДРК — нічогенький подаруночок!

Ерван не дав йому часу на спроби ухилитися від виконання обов’язку:

— Я хочу, щоб ви склепали свідоцтво про смерть за кордоном, щоб особа загиблого була чітко встановлена. Офіційна причина смерті — інсульт.

На цю брехню його надихнув Тьєрі Фарабо, який помер від інсульту в інституті Шарко в листопаді 2009-го.

— Але ваш батько помер не в Кіншасі!

— Байдуже: знайдіть потрібні печатки. Труна буде закрита.

— Мені потрібен висновок про смерть, підписаний лікарем!

— І його теж знайдіть. У Конґо все можна купити.

— Я не можу цього зробити.

— Звичайно, можете. Пам’ятаєте Дьєлеве?

— Стуліть пельку.

Філіпп де Дьєлеве був французьким телеведучим, який зник 1985 року на річці Конґо. Ще й за тридцять років загадка його смерті породжувала найхимерніші чутки.

— Але цим займаються консульські слу… — кволо запротестував посол.

— Домовтеся з ними.

— А розтин?

— Через інсульт? Моєму батькові було шістдесят сім років: у такому віці смерть не викликає зайвих запитань. Знайдіть лікаря, який підпише дозвіл на поховання. Зареєструйте смерть у французькому бюро записів цивільного стану. Я буду в Кіншасі під вечір. Зустріньте мене на аеродромі Нджилі з копіями офіційно завірених актів і дозволом на перевезення небіжчика. Я хочу сісти на літак до Парижа о 22-й разом із тілом батька. Більше жодної ночі не проведу в ДРК. Ніхто не зацікавлений у зволіканні з цією справою.

Дипломат мовчав, але ця пауза свідчила про згоду.

— Не пропустіть наш літак і будьте біля трапу, — підсумував Ерван.

Уже бачив, що кацап повернувся з двома чорними, які несли такий собі криво збитий з дощок довгастий ящик. Він мав слугувати за труну.

За свою кар’єру Ерван багато разів стикався з мерцями й точно знав етапи розкладання тіла: підвищення кислотності крові, автоліз тканин, задубіння, потім трупні плями, тимчасом внаслідок бенкету бактерій і грибків виробляються гази, а це спричинює зеленувате забарвлення, здуття трупа й навіть бродіння гнилизни. Це якщо не враховувати легіонів смерті — трупоїдних комах, які пришвидшують усі процеси.

Він здогадувався, що за такої спеки все відбуватиметься з карколомною швидкістю. В аеропорту Лубумбаші марно шукати прохолодного приміщення. Тіло помістили у склад для органічних продуктів — викладену кахлями та встелену червоним пилом комору з потрісканими стінами, де тхнуло гнилими фруктами. Ерван поклав дошку на дві порожні діжки з-під пального, й попросив кілька відер води та засіб для миття підлоги.

— Валіть звідси, — наказав Шепіку й муринам, коли вони поклали небіжчика на дошку.

Роздягнув його й узявся до роботи з губкою в руці. Не знав, навіщо це робив — брудна вода могла посилити процес гниття, а хімікалії — роз’їсти батькову плоть.

Лише в одному Ерван був упевнений: потрібно стерти засохлу кров, перш ніж класти тіло в труну.

Почав зі стоп, піднявся до колін. Тер і подумки виголошував некролог. Ніхто ніколи не здогадувався про приховані мотиви Морвана. Усе життя в ньому щомиті протестував і боровся Kleiner Bastard. Це вбивця Каті все життя бив свою дружину, яка таким чином знову й знову розплачувалася за ту ніч 30 квітня 1971 року. Це флік-психопат, який страждав через голоси в голові й галюцинації, маневрував між політичних мілин, занурюючись у найтемніші води Франції та Африки, аби виловити з них гроші, призначені його дітям.

Торс. Ерван оглянув кожен сантиметр, але не бачив загальної картини — сіра обвисла шкіра, брезкла маса зі слонячими складками. Він рухався на автопілоті. Справжній Ерван відпустив свої думки, намагаючись осягнути інші відкриття цього дня. Нелегко. Отже, матір’ю була не Меґґі, а медсестра, вбита його рідним батьком, підбурюваним гіпі-істеричкою та схибленим психіатром, який жадав її. Ой як нелегко.

Руки, плечі — він боявся дістатися самих ран, проваль із чорними краями на шиї. Ерван виріс поряд із убивцями його матері — як діти в країнах з диктатурою на кшталт аргентинської, виховувані катами їхніх батьків. Глибоко в душі він не дивувався з цієї неймовірної історії — в кожному разі, вона пояснювала хаос, що звався його дитинством. Жорстокість батька. Покора його дружини. Відмова Морвана розкривати найдрібніші подробиці свого походження і водночас його претензії на бретонське коріння. Байдуже, вірив Ерван в інтуїцію чи ні, цікавився підсвідомим чи чхати на нього хотів — він завжди здогадувався, що за їхнім сімейним пеклом криється страшна таємниця. Від початку приїхав сюди не лише дошукатися правди про смерть Катрін Фонтана, а й відстежити власне коріння. Пробудження виявилося жорстким. Справжнісіньке похмілля.

Шия. Ерван занурив губку в цебро з каламутною водою, заплющив очі й почав обмивати запечені рани. Змусив себе подумати про повернення до Парижа. Не