Читати книгу - "Я знайду тебе, Макс Дикий"

Наступного дня  ми розпочинаємо стеження за Мариною. Приїздимо під її будинок близько дев'ятої, і бачимо, що Сергій приїхав за нею, щоб підвезти до роботи. 

— Якщо він буде постійно поруч із нею, то маніяк може просто переключитися на якусь іншу жертву, — кажу я. Ще живі спогади про нашу клієнтку, яку ми не вберегли, тож з одного боку страшно за Марину, а з другого — так само страшно, що жертвою виявиться дівчина, яку ми зовсім не знаємо, і не зможемо захистити…

— Це правда, — зітхає Макс, дістаючи мобільний і набираючи когось. — Алло, Сергію? Тут така ситуація… Якщо ви будете весь час із Мариною, то ми навряд зможемо зловити маніяка. Так, дякую.

— Що він відповів? — запитую я, коли Макс закінчує розмову. 

— Ну, він не дуже задоволений тим, що треба залишати Марину без нагляду, — зітхає Макс. — Але каже, що теж буде слідкувати за нею на відстані, якщо так треба, щоб вона швидше стала вільною. Заборонити це ми не можемо, та й не хочу я брати на себе зайву відповідальність. 

 — Та хай стежить, — розмірковую я. — Головне, щоб його при цьому не було видно за версту, бо маніяк далеко не дурний…

— Це правда. Ну, будемо приглядати за ним, і якщо висовуватиметься, то скажемо про це та й все. Але наполягати на тому, щоб він не робив цього, все одно не можемо, — відповідає Макс. 

— Добре, тепер будемо чекати до першої дня, коли Марина йтиме на обід? Може, тим часом подивитися записи з відеокамер, які ми залишали в під'їзді? 

— Так, — Макс киває. — У тебе в бардачку є планшет, давай його сюди, я зайду в хмару і передивимось записи.

Я дістаю планшет і передаю йому, а сама з цікавістю заглядаю Максу через плече, бо ж мені цікаво, куди ходив наш "об'єкт" і коли…

— Отже, в той час, коли напали на Марину, він точно був поза домом, бо ми самі бачили, як він виходив, — розмірковую я. 

— Так і є. Але це все ще не доказ. Слідкувати за "обʼєктом" треба б цілодобово, але ми не можемо зараз цього зробити. Що як виявиться, що ми помилялись? Тоді Марина буде в небезпеці.

— Шкода, що наше агентство таке маленьке, — зітхаю я. 

— Якщо ми зловимо цього маніяка, то думаю зможемо і розширитись, а поки що треба потерпіти, — Макс усміхаається. — Ми впораємось, я вірю в це.

— Добре, я теж сподіваюся на це… Хоча недарма в прислів'ї мовиться: "Не кажи гоп, поки не перескочиш…" Давай краще дивитися наші записи! 

— Так, давай, поки є час…

***

— Це він, мабуть, іде на роботу? — кажу я, дивлячись, як на відео "об'єкт", з начепленим на руку гіпсом, суне по сходах вниз. 

— Хіба в нього не лікарняний? — зітхає Макс. — Може, просто вийшов за продуктами або щось подібне. Навряд різноробочий типу нього може працювати з гіпсом по техніці безпеки.

— А раптом він іде стежити за Мариною? — осіняє мене. 

Я озираюся, наче відчуваю, що підозрюваний може бути десь поблизу. 

— Це може бути, — Макс киває. — Буде добре, якщо він сам себе видасть, а ми це знімемо на камеру.

— Треба подивитися, чи не буде його в тому кафе, куди Марина традиційно ходить в обідню перерву…

— Хороша ідея, — каже він. — Зайду туди і перевірю. 

— Тоді я сидітиму в машині і стежитиму за всім, що відбувається неподалік кав'ярні…

— Так і зробимо, поїхали…

***

Приблизно о пів на першу Макс виходить з машини і заходить до приміщення кафе, а я залишаюся в автівці і уважно спостерігаю за входом. Нікого схожого на наш "об'єкт" не видно. За пару хвилин після першої бачу Марину, вона переходить вулицю і прямує до кафе. 

Я бачу, що біля самого кафе стоїть якась машина, і всередині хтось знаходиться, але ж наче в нашого "об'єкта" немає автівки? Чи, може, є, але ми просто не знаємо про це? Хоча машина ж має бути на когось зареєстрована… Треба записати номери.

Я дістаю блокнот і записую номери, а тим часом продовжую стежити за входом. Найближчим часом нічого не відбувається, а потім з кафе виходить Марина, і тут же ця машина теж рушає з місця і їде в тому напрямку, куди йде дівчина. Я сиджу як на голках. Чому Макса так довго немає? 

Набираю його номер. Але поки намагаюся додзвонитися, він уже виходить з кафе і швидко йде до машини. 

— За нею поїхала якась автівка! — кажу я. — Я записала номери! 

— Зараз пробʼємо ці номери,хоча ні, давай наздоженемо її, вона не могла піти далеко, а з номерами розберемось пізніше, — пропонує Макс, заводячи машину.

Ми їдемо до бібліотеки, і встигаємо побачити, як Марина заходить у двері, а машина зупиняється неподалік на стоянці. 

— Схоже, він все-таки стежить за нею, — схвильовано кажу я.

— Так, — погоджується Макс, паркуючись трохи далі від бібліотеки. — Зараз пробʼю номери. Стеж поки що за ним.

— Наче сидить спокійно, — кажу я. — Шкода, що там тоноване скло і не видно, чи то наш об'єкт чи ні…

— Ну, в будь-якому разі, цей тип підозрілий, — говорить Макс. — Нам треба спробувати прослідкувати за ним.