Читати книгу - "Шовкопряд, Джоан Роулінг"

— Мені треба поговорити з Майклом Фенкортом.

— Нащо? — спитала вона.

— Багато причин,— відповів Страйк.— Через те, що розповів за обідом Вальдгрейв. Можеш зв’язатися з його агентом чи знайти ще якийсь контакт?

— Так,— кивнула Робін, занотовуючи це собі.— Знаєш, я от щойно передивилася це інтерв’ю, і все одно не бачу...

— Подивився втретє,— відповів Страйк.— Будь уважна. Думай.

Він знову замовк, втупивши похмурий погляд у стелю. Щоб не відривати його від думок, Робін почала працювати на комп’ютері — шукати, хто представляє Майкла Фенкорта.

Нарешті Страйк заговорив, перебиваючи стукіт клавіш:

— Що, на думку Кетрин Кент, вона має на Леонору?

— Можливо, нічого,— озвалася Робін, зосереджена на результатах пошуку.

— Не йде до поліції «з жалості»...

Робін не відповідала. Вона шукала контактний номер на сайті Фенкортової агенції.

— Сподіваймося, що це знов істерична маячня,— сказав Страйк. Але йому було неспокійно.

38

That in so little paper Should lie th’ undoing...

John Webster, The White Devil[44]

Міс Броклгерст, підозрювана в невірності секретарка, і далі стверджувала, що не може ходити на роботу через застуду. її коханець, Страйків клієнт, вирішив, що то занадто; детектив був схильний з ним погодитися. О сьомій наступного ранку Страйк тулився в затіненій ніші навпроти квартири міс Блоклгерст у Баттерсі. Вбраний в пальто, рукавички й шарф, він широко позіхав, потерпав від холоду, що гриз руки й ноги, і насолоджувався другим з трьох яєчних макмафінів, що їх прихопив дорогою у «Макдональдсі».

На весь південний захід насувалася негода. На всій вулиці вже лежав темно-синій сніг, і перші, несмілі ще денні сніжинки уже спливали з беззоряного неба, а Страйк усе чекав і час до часу ворушив пальцями на ногах, щоб пересвідчитися, що й досі їх відчуває. Один по одному мешканці будинку

виходили на роботу — хто ковзав і човгав у бік станції метро, хто сідав у машини, що серед тиші гарчали особливо голосно. Хоча до початку грудня був ще день, з вікон Страйку підморгували аж три ялинки; блимали яскраві помаранчеві, смарагдові й неоново-блакитні вогники, а він усе тулився до стіни і вдивлявся у вінок квартири міс Броклгерст, б’ючись сам із собою об заклад — чи поткне вона взагалі носа надвір за такої погоди. Коліно й досі страшенно боліло, але сніг сповільнив решту світу до прийнятного для Страйка темпу. Він жодного разу не бачив міс Броклгерст на підборах, нижчих за три дюйми. За такої погоди вона матиме більше проблем з переміщенням, ніж він сам.

За останній тиждень справа вбивці Квайна почала затьмарювати решту справ, але треба було займатися кожною з них, бо інакше втратить бізнес. Коханець міс Броклгерст був багатий чоловік, який і надалі даватиме Страйкові роботу, якщо йому сподобається виконання цього завдання. Бізнесмен мав потяг до юних білявок, і вже кілька таких (у цьому сам бізнесмен зізнався Страйкові під час першої зустрічі) коштували йому чималих грошей і дорогих дарунків, але все одно кидали його чи зраджували. Оскільки ознак того, що з досвідом бізнесмен почав краще розумітися на людях, не було, Страйк передчував ще чимало прибуткових годин, присвячених стеженню за наступними міс броклгерст. Можливо, думав Страйк (а дихання його хмарками вихоплювалося в морозне повітря), бізнесмена принаджувало саме передчуття зради; він знав таких чоловіків. Найвищого вираження подібні смаки набували в тих, хто закохувався в повій.

Десять хвилин на дев’яту; фіранка злегка смикнулася. Швидше, ніж можна було очікувати від такої розслабленої на вигляд людини, Страйк підняв камеру нічного бачення, яку непомітно тримав при боці.

Міс Броклгерст ненадовго визирнула на похмуру засніжену вулицю у трусах і ліфчику, хоча її хірургічно покращені груди не потребували підтримки. Ззаду з темряви спальні до неї підійшов черевастий чоловік, голий по пояс; він схопив міс Броклгерст за персо, отримав жартівливий докір. Далі обоє зникли в мороку спальні.

Страйк опустив камеру і помилувався справою рук своїх. На найкрасномовнішому зі зроблених фото було видно чіткі обриси чоловічої руки й обличчя міс Броклгерст, усміхнене, напівобернене; обличчя її коханця видно не було. Страйк підозрював, що той зараз вийде на роботу, тому сховав камеру в пальто і, готуючись до повільної та тяжкої гонитви, взявся до третього макмафіна.

І звісно ж, за п’ять дев’ята двері квартири міс Броклгерст відчинилися, і коханець вийшов на вулицю; на її шефа він був схожий хіба що віком і загальним враженням грошовитості. На перекинутому навкіс через груди ремені він ніс гладеньку шкіряну сумку, достатньо велику, щоб умістити чисту сорочку й зубну щітку. Останнім часом Страйк так надивився на ці сумки, що почав їх називати «торбами-адюльтерками». На порозі парочка злилася у французькому цілунку — недовгому, бо було дуже холодно, а міс Броклгерст мала на собі зовсім небагато тканини. Тоді вона повернулася до квартири, а черевань рушив у бік станції «Клепгем-Джанкшн», уже говорячи по мобільному — мабуть, пояснював, що запізнюється через сніг. Страйк дав йому фору на двадцять ярдів, а тоді вийшов зі схованки, спираючись на ціпок, який Робін люб’язно забрала вчора з провулку край Денмарка-плейсу.

Стежити було нескладно, бо черевань з головою поринув у свою телефонну розмову. Разом вони спустилися пологою вулицею Лавендер-Гілл (Страйк утримував дистанцію двадцять ярдів); рясно сипав сніг. Черевань кілька разів ковзав у своїх черевиках ручної роботи. Коли дійшли до метро, Страйк легко зайшов слідом (черевань усе теревенив по телефону), сів у той самий вагон і, прикинувшись, ніби читає повідомлення, кілька разів його сфотографував.

Поки робив фото, дійсно прийшло повідомлення — від Робін.

Щойно передзвонив агент Майкла Фенкорта — каже, що МФ буде радий з тобою зустрітися! Зараз у Німеччині, але повернеться шостого. Пропонує зустрітися у «Граучо-Клубі», обери час. Р. х

Доволі незвично, думав Страйк, поки поїзд гуркотів у бік «Ватерлоо», що люди, які читали «Бомбікса Морі», всі хочуть з ним поговорити. Коли ще підозрювані так радо хапалися за можливість переговорити з детективом лицем до лиця? І що славетний Майкл Фенкорт сподівається отримати від розмови з детективом, який знайшов тіло Оуена Квайна?

Слідом за череванем Страйк вийшов з метро і рушив через натовп, ступаючи мокрими й слизькими кахлями станції «Ватерлоо» під кремовими опорами й скляним склепінням, що нагадувало стелю Тайтбарн-гаузу. Вийшли на холод — черевань і досі нічого не помічав, говорячи по телефону — і Страйк пішов слідом за ним засніженими й ковзкими тротуарами, вздовж яких тягнулися