Читати книгу - "Академія Мірравель. Проти вітру, Анна Потій"

Я кивнула, відчувши, як його тепло поєднується з теплом каміна. Я окинула поглядом нашу ялинку, камін, свічки, святковий стіл. Все тут було просякнуте нашим затишком і теплом, і мені здавалося, що більше нічого й не потрібно. Тільки Дем і я, і наш перший Новий рік наодинці. 

До опівночі ми наїлися так, що не хотілося рухатися.

— І навіщо ти стільки їжі приготував? — я з докором подивилася на Дема.

— Я ж не на один вечір готував, Кетто! — Дем широко усміхався, дивлячись на недоїдений шматок лимонного пирога в мене на тарілці. — Тебе ніхто не змушував їсти все одразу.

— Але все так смачно!.. — я з сумом дивилася на пиріг: душа вимагала доїсти, але шлунок відмовлявся приймати ще хоч шматочок. — Я не могла зупинитися.

— Я так розумію, келих вина в тебе теж не влізе?

— Вино в мене влізе завжди! — заперечила я, і ми розсміялися. Сьогоднішнє свято безперечно вдалося.

Дем розлив вино по келихах і запропонував пересісти в крісла біля каміна. Щойно Дем сів у своє, як я вмостилася в нього на колінах. Хотілося бути до нього ближче. З цим навчанням у нас останнім часом вистачало сил лише на кілька поцілунків.

— Ти стільки всього з'їла. Ти мене розчавиш, Кетто! — Дем удавано насупився, але губи його кривилися в усмішці.

— А так? — я поцілувала Дема, ледь не перекинувши келих вина на нього.

— Ну, якщо так, то я готовий терпіти цю вагу на собі, — розсміявся Дем. — Тільки не облий мене вином, я не хочу зустрічати Новий рік у брудному светрі.

— Постараюся, — посміхнулася я, думаючи про подарунок, який я приготувала для нього.

Захоплені поцілунками ми мало не пропустили настання Нового року. Випивши вина та привітавши одне одного, ми дістали подарунки. Я не поспішала розгортати свій, мені хотілося побачити реакцію Дема на мій. Знявши обгортку з коробки, Дем з цікавістю зазирнув усередину і витягнув бежевий з блакитним верхом светр і дві книги.

— Я сама зв'язала, — я усміхнулася.

— Сама? — Дем здивувався. — Виглядає приголомшливо! Я й не знав, що ти в'яжеш.

— Я зараз не часто в'яжу. У дитинстві любила. А тут ось вирішила згадати і зробити тобі подарунок. Подобається?

— Звичайно, Кетто! Дуже, — Дем поцілував мене і одразу ж переодягнув светр. Він сів на нього ідеально.

— Ти навіть на книги не подивився, — пирснула я, дивуючись, як Дем зрадів моєму подарунку.

— Книги я, звичайно, люблю, особливо кулінарні, — посміхнувся Дем, розглядаючи обкладинки книжок, — але светр — цінніший. У ньому вся твоя душа.

— І багато безсонних ночей.

— Тільки не кажи, що в'язала мені светр замість того, щоб готуватися до іспитів!

— Ні, звичайно, я раніше його зв'язала.

— Тоді добре, — Дем ще раз мене поцілував. — А чому ти свій подарунок не розгортаєш?

— Зараз подивлюсь.

Я розгорнула свій подарунок і виявила новий альбом із набором пастелі, яку я давно хотіла і Дем запам'ятав це, а ще там була невелика видовжена коробочка, відкривши яку я побачила черговий комплект прикрас. То були срібні сережки із браслетом дивовижної краси! Сережки були у вигляді половинки лимонної часточки — жовто-зелені, а до браслета з товстого плетіння кріпилася така ж лимонна підвіска, як і сережки.

— Лимончики! — ось тут я справді заверещала від захоплення. — Яка краса, Деме! — я кинулася його цілувати.

— Ой, Кей, ти іноді така дитина, що мені навіть незручно тебе цілувати, не кажучи вже про все інше, — усміхнувся Дем, але все ж таки від поцілунку не став відмовлятися. — Тобі точно цього місяця виповнюється 20?

— Точно-точно! — розсміялася я. — Що поганого в тому, що я вмію бурхливо радіти?

— Нічого, — відповів Дем, продовжуючи посміюватися. — Але тільки до твоїх бурхливих радощів часто долучаються й бурхливі істерики.

— Ой, Деме, давай не будемо, — відмахнулась я від нього. Не хотілося псувати настрій суперечками.

— Гаразд. Але з тебе мій портрет новою пастеллю.

— А з тебе нові тортики та печиво з книги. Я в книзі залишила записку з позначками, що я хочу першим спробувати від тебе.

— Оце так нахабство! — розсміявся Дем і, підхопивши мене на руки, поніс до спальні.

— Ми що не святкуватимемо більше? — здивувалася я, коли він опустив мене на ліжко.

— Чому ж? — лукаво усміхаючись, Дем стягнув з мене светр. — Продовжимо святкувати тут.

Я була лише «за». Я так скучила за його обіймами, дотиками, поцілунками, що забула і про лимонний пиріг, і про лимонний лікер. Дем був кращий за будь-які лимони.

Ранок у нас настав ближче до обіду. Мені так не хотілося вибиратися з-під теплої ковдри та з обіймів Дема, але вночі ми витратили надто багато енергії і тепер дуже хотілося їсти. Пожалівши мене, Дем підвівся сам, зварив каву і приніс мені прямо в ліжко разом із сиром, імбирними пряниками та лимонним желе.

— Що може бути краще за сніданок у ліжку? — відкусивши пряник і зробивши ковток кави, я з усмішкою подивилася на Дема.

— Поцілунки в ліжку, — відповів Дем, прибираючи мою чашку кави на тумбочку і притягуючи мене до себе. Пряник випав у мене з рук, загубившись десь у ковдрі, але нам було байдуже. Поцілунки точно були смачніші за всі пряники разом узяті.

Коли ми нарешті поснідали, то годинник показував уже 2 годину дня. Я вирішила випробувати свою нову пастель і всадила Дема в крісло, щоб намалювати його портрет. Я не так часто малювала пастеллю, віддаючи перевагу графіці, але останнім часом мене тягнуло на кольорові малюнки. Якось я сказала Дему, що хотіла б нову пастель і він не забув мої слова, він подарував мені те, що я хотіла. Ми завжди уважно ставилися до побажань одне одного, щоб потім подарувати ідеальні подарунки. Я точно знала, що подобається Дему, а він точно знав, що подобається мені.

Я встигла закінчити малюнок якраз до заходу сонця і, зваривши глінтвейн, ми одяглися і вийшли на подвір'я. Все було саме так, як я ще нещодавно мріяла: золотисте сонце повільно опускалося до горизонту, забарвлюючи небо, гори та сніг яскравими фарбами. Ми трималися з Демом за руки, дивлячись на безкраї снігові простори, на світ унизу, насолоджувалися гарячим глінтвейном, а найголовніше — компанією одне одного. Нам так добре було разом і я могла мріяти лише про одне: щоб таких свят та й взагалі днів у нас було ще багато. Дем робив мене щасливою. І я знала: я його — теж.