Читати книгу - "Чотири сезони"

— Я не знаю ніякого Дюссандера, — сказав він молодику. — Не розумію, про що ви говорите. Мені викликати медсестру?

— Ти розумієш. — Вайзкопф трохи зсунувся, змінив положення й відкинув із лоба пасмо волосся. Той жест був таким прозаїчним, що остання надія Дюссандера згасла. — Гейзель, — сказав Вайзкопф і показав на порожнє ліжко.

— Гейзель, Дюссандер, Вайзкопф… усі ці прізвища нічого мені не говорять.

— Гейзель упав із драбини, коли прибивав до стіни свого будинку нову водостічну ринву, — пояснив Вайзкопф. — Зламав собі хребта. Може, ніколи вже більше не ходитиме. Безталанний. Але то була не єдина трагедія в його житті. Колись він сидів у Патині, де втратив дружину і доньок. У Патині, де порядкував ти.

— Я думаю, ви божевільний, — сказав Дюссандер. — Мене звуть Артур Денкер. Я приїхав у цю країну після смерті дружини. Перед тим я був…

— Не навішуй мені своєї локшини, — перебив Вайзкопф, піднімаючи руку. — Він не забув твого обличчя. Цього обличчя.

Блискавичним порухом руки, як фокусник, що показує трюк, Вайзкопф тицьнув у лице фотографію. Одну з тих, яку хлопець показував йому кілька років тому. Молодий Дюссандер у хвацько заломленому кашкеті СС, з офіцерським стеком, міцно затиснутим під пахвою.

Дюссандер заговорив повільно, англійською, чітко вимовляючи слова:

— Під час війни я працював механіком на фабриці. Моя робота полягала в тому, щоб наглядати за виробництвом колонок кермового керування й деталей трансмісії для броньованих автомобілів та вантажівок. Трохи згодом я допомагав збирати танки «Тигр». Мою частину резервістів мобілізували під час битви за Берлін, і я бився з честю, хоч і недовго. Після війни я працював на Ессенському автомоторному заводі, поки не…

— …поки не припекло тікати в Південну Америку. Із золотом з розплавлених зубних коронок євреїв і сріблом із розплавлених єврейських прикрас, а ще з кодованим рахунком у швейцарському банку. Знаєш, містер Гейзель поїхав додому щасливою людиною. Ну, трохи йому було хижо, коли прокинувся в темряві й збагнув, із ким лежить в одній палаті. Але тепер йому краще. Він вважає, що Господь подарував йому найвищий привілей поламати собі хребта, щоб унаслідок цього він міг стати знаряддям відплати й упіймання одного з найстрашніших винищувачів людей в історії.

Дюссандер заговорив повільно, чітко вимовляючи слова:

— Під час війни я працював механіком на фабриці…

— Ой, та годі тобі. Твої документи не витримають серйозної перевірки. Я це добре розумію, і ти теж. Тебе викрили.

— Моя робота полягала в тому, щоб наглядати за виробництвом…

— Трупів! Так чи інакше, уже до Різдва ти будеш у Тель-Авіві. Цього разу влада піде нам назустріч, Дюссандер. Американці хочуть, щоб ми були задоволені, а така здобич, як ти, нас дуже порадує.

— …виробництвом колонок кермового керування й деталей трансмісії для броньованих автомобілів та вантажівок. Трохи згодом я допомагав збирати танки «Тигр».

— Чого ти такий нудний? Нащо тягти кота за хвіст?

— Мою частину резервістів мобілізували…

— Що ж, дуже добре. Ми ще побачимося. Скоро.

Вайзкопф підвівся. Вийшов з палати. Якусь мить його тінь ще стрибала по стіні, а потім зникла і вона. Дюссандер заплющив очі. Він думав про те, чи міг Вайзкопф сказати правду про співпрацю з американцями. Три роки тому, коли в Америки було сутужно з нафтою, він би ще вагався. Але тупі іранські бойовики спричинилися до того, що підтримка Америкою Ізраїлю зміцніла. Це було можливо. Але яке це мало значення?

Так чи інакше, у законний чи незаконний спосіб, Вайзкопф та його колеги однаково його злапають. Що стосувалося нацистів, ізраїльтяни були непохитні, а що стосувалося таборів, то й взагалі ставали психами, затятими фанатиками.

Він тремтів усім тілом. Але також знав, що йому робити.

24

Особові справи учнів, що навчалися в сьомих, восьмих і дев’ятих класах середньої школи Санта-Донате, зберігали на старому просторому складі з північного від школи боку. Неподалік неробочого залізничного депо. Там було темно, відлуння ширилося порожнечею складу, а в повітрі витали запахи воску, поліролю та промислового засобу для миття «999» (бо на тому складі зберігали також різне господарче приладдя).

Ед Френч приїхав туди близько четвертої вечора з Нормою, яку не було на кого лишити. Вахтер впустив їх усередину, сказав Едові, що потрібне йому зберігається на четвертому поверсі, і провів у нутро складу, що порипувало й побрязкувало. Незвично тиха й мовчазна від страху, Норма йшла поряд із батьком.

Однак на четвертому поверсі вона прийшла до тями й стала пританцьовувати та пустувати в напівтемних коридорах серед стосів коробок і тек, поки Ед шукав і нарешті знайшов теки, у яких лежали табелі з тисяча дев’ятсот сімдесят п’ятого року. Витягнувши другу коробку, він погортав теки на літеру Б. БОРК. БОСТВІК. БОЗВЕЛ. БОУДЕН, ТОД. Він витяг картку, нетерпляче струсонув головою, бо в напівтемряві було погано видно, і пішов із нею до високого вікна з вкритими пилюкою шибками.

— Доцю, не бігай тут, — гукнув він через плече.

— Чому, татку?

— Бо тебе впіймають тролі, — сказав він і підніс Тодів табель до світла.

Побачив він одразу. Той табель, що вже чотири роки пролежав в архіві, ретельно, мало не професійно, сфальсифікували.

— Господи Ісусе, — пробурмотів Ед Френч.

— Тролі, тролі, тролі, — радісно наспівувала Норма, і далі витанцьовуючи в проході.

25

Дюссандер обережно дибав лікарняним коридором. Він досі не дуже впевнено тримався на ногах. Синій банний халат він накинув на білу лікарняну сорочку на поворозках. Уже був вечір, по восьмій, і медсестри мінялися змінами. Наступні півгодини пануватиме безлад — він помітив, що кожна передача зміни супроводжувалася гармидером. То був час для обміну записками, плітками, кавування на сестринському пості, який був одразу за рогом від фонтанчика з питною водою.

А те, що йому було потрібно, розташовувалось якраз навпроти фонтанчика з питною водою.

У широкому коридорі (о цій годині він нагадував Дюссандеру довге лунке приміщення вокзалу за мить до відходу пасажирського поїзда) його ніхто не помітив. Ходячі хворі неквапом прогулювалися вперед і назад, деякі були в халатах, як і він, інші притримували ззаду розпоріхи на своїх сорочках. З півдюжини транзисторних радіоприймачів