Читати книгу - "Пісня Сюзанни. Темна вежа VI"

— І більше нічого?

Джейк похитав головою.

— Це було останнє, що я отримав від неї, і це було щойно після того, як ми вийшли з готелю і сіли в таксі. Гадаю, вона ввійшла у Діксі-Піґ і тепер недоторканна.

Він слабо посміхнувся своєму випадковому каламбуру.

Каллаген рушив до списку в центрі величезного вестибюля.

— Тримай Юка близько біля себе.

— Не переживай.

Каллагену не знадобилося багато часу, аби знайти те, що він шукав.

ТРИНАДЦЯТЬ

Напис повідомляв:

Довготривале збереження

10 — 36 місяців

користуйтесь жетонами

беріть ключ

менеджмент

не несе відповідальності

за втрачену власність

Нижче, в обрамленому ящичку, був список правил і інструкцій, який вони обидва уважно переглянули. З-під їхніх ніг пролунало гуркотіння потяга підземки. Каллаген, котрий не бував у Нью-Йорку вже майже двадцять років, не мав уявлення, що це за поїзд, куди він може їхати і на якій глибині у міських нутрощах може бігати. Вони вже спустилися на два рівні вниз ескалатором, спершу до крамниць, а потім сюди. А станція метро була ще нижче.

Джейк перевісив торбу з Орізами на друге плече і тицьнув пальцем в останній рядок обрамлених правил.

— Ми мали б знижку, якби були місцевими орендарями, — пояснив він.

— Ишку, — строго підгавкнув Юк.

— Атож, друже, — погодився Каллаген. — Якби бажання були кіньми, жебраки були б вершниками. Нам не потрібна знижка.

І справді. Пройшовши крізь металодетектор (без проблем з Орізами) і повз найнятого копа, який куняв на стільці, Джейк помітив, що один з найменших боксів у дальньому лівому кінці довгого приміщення вмістить торбу «ДОРІЖКИ СЕРЕДИННОГО СВІТУ» зі скринькою в ній. Орендувати цей бокс на найдовший термін коштувало двадцять сім доларів. Отець Каллаген, готовий до неполадок, акуратно згодував банкноти різним щілинам автомата, що видавав жетони: зі всіх чудес і жахів, з якими він зіткнувся під час їхнього короткого візиту до цього міста (до останніх належала і сплата двох доларів за ввімкнення лічильника в таксі), це було, в якомусь сенсі, найдивовижнішим. Автомат, що приймає паперові гроші? Великі технологічні досягнення мусять стояти за цією нудного коричневого кольору машиною з написом, що попереджає клієнтів: ВСТАВЛЯЙТЕ БАНКНОТИ ОБЛИЧЧЯМИ ВГОРУ! На пояснювальній картинці біля цього напису Джордж Вашингтон лежав головою наліво, але, виявилось, що банкноти, котрі вставляв Каллаген, приймалися машиною однаково, незалежно від того, в який бік була спрямована голова. Аби лиш догори портретом. Каллагенові аж полегшало, коли автомат один раз не спрацював, відмовився прийняти стару, пожмакану однодоларову купюру. Помірно м’яті п’ятірки він ковтав залюбки, щоразу бризкаючи жетонами у коритчатко внизу. Каллаген вибрав звідти їх на суму двадцять сім доларів і рушив назад, туди, де на нього чекав Джейк, та раптом став і обернувся, ніби щось згадавши. Придивився до боковини дивовижної (принаймні для нього вона справді була дивовижною) машини-грошоїдки. Там, ближче до її низу, на маленьких табличках містилася інформація, котра його цікавила. Цей автомат під назвою Чейндж-Мак-Р 2000 було вироблено в Клівленді, штат Огайо, але до створення його начиння були причетні різні компанії: «Дженерал Електрик», «ДеВолт Електронікс», «Шоурі Електрик», «Панасонік» і, в самому низу, але все одно виднілася найменша табличка: «Північний центр позитроніки».

«Змія в саду, — подумав Каллаген. — Той Стівен Кінг, котрий, припустімо, мене вигадав, можливо, існує лише в одному зі світів, але чи можна закластися, що „Північний центр позитроніки“ не існує геть у всіх? Звісно, бо це знаряддя Багряного Короля так само, як і „Сомбра“ його знаряддя, і бажає він того самого, чого за всю історію бажав будь-який схиблений на владі диктатор: бути повсюди, володіти усім, а по суті, контролювати цілий всесвіт».

— Або занурити його у темряву, — промурмотів він.

— Отче! — нетерпляче покликав його Джейк. — Отче!

— Іду, іду, — відгукнувся він і з повними жменями блискучих жетонів поспішно рушив до Джейка.

ЧОТИРНАДЦЯТЬ

Бокс 883 видав ключ одразу після того, як Джейк вкинув до нього дев’ять жетонів, але хлопець продовжував їх кидати, аж поки там не зникли усі двадцять сім. Почервоніння за склом маленького вічка під номером бокса показало, що досить.

— По максимуму, — задоволено промовив Джейк. Вони так і розмовляли між собою отим пониженим тоном «боронь-бо розбудити немовля», і в цьому довгому, схожому на печеру приміщенні справді стояла тиша. Джейк гадав, що в робочі дні о восьмій ранку та о п’ятій вечора тут починається суцільний бедлам, коли люди виходять і заходять до станції метро внизу, дехто з них зберігає свої речі у короткотермінових, тих, що приймають монети, камерах. А зараз сюди крізь ескалаторну шахту лише допливав примарний відгомін розмов, що точилися у декількох поки ще відкритих крамницях нагорі, та знизу гуркіт чергового потяга підземки.

Каллаген обережно попхав боулінг-торбу у вузький отвір. Попхнув її якомога глибше під тривожним поглядом Джейка. Відтак він зачинив бокс, а Джейк обернув ключ.

— Бінго, — сказав хлопець, кладучи ключ собі до кишені. А тоді тривожно: — Воно спатиме?

— Гадаю, так, — відповів Каллаген. — Спало ж у мене в церкві. Якщо знову переломиться якийсь Промінь, можливо, воно прокинеться і почне творити лихо, проте якщо переломиться Промінь…

— Якщо переломиться Промінь, ніяке інше лихо вже не матиме значення, — завершив за нього фразу Джейк.

Каллаген кивнув.

— Єдине, що… ну, сам розумієш, куди ми йдемо. І знаєш, хто на нас, скоріш за все, там чекає.

Вампіри. Підлі люди. Либонь, якісь інші слуги Багряного Короля. Імовірно, Волтер, чорний чоловік у каптурі, котрий подеколи міняє свою личину й форму, називаючись Ределлом Флеґом. А може, навіть сам Багряний Король власною персоною.

Авжеж, Джейк це знав і розумів.

— Якщо ти володієш доторком, — продовжував Каллаген, — варто припустити, що хтось із них теж ним володіє. Є ймовірність, що вони здатні вичепити з наших з тобою голів місце схованки і номер бокса. Ми підемо туди і спробуємо її забрати, але мусимо пам’ятати, що шанси на невдачу ми маємо вельми високі. Я жодного разу в житті не стріляв із вогнепальної зброї, і ти теж — вибач мені, Джейку, — ти теж поки що не досвідчений, не загартований у битвах ветеран.

— Парочку я вже маю на своєму рахунку, — заперечив Джейк.

Він згадав про свій досвід з Гешером. І, звичайно, про Вовків.

— Схоже, тут усе буде інакше, — мовив Каллаген. — Просто я хочу сказати, що нам може бути дуже непереливки, якщо вони захоплять нас живцем. Якщо до цього дійде. Розумієш?

— Не хвилюйся, —