Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Лють 📚 - Українською

Читати книгу - "Лють"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Лють" автора Карін Слотер. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 114
Перейти на сторінку:
було б утекти з дому й не озиратися.

Джон усміхнувся. Втекти й не озиратися йому хотілося весь час, поки він сидів у «Коустелі».

— Ти в порядку?

Вона кивнула і хитро йому всміхнулася.

— А ти що, переслідуєш мене? Спочатку лікарня, тепер отут.

Він роззирнувся навколо.

— А ти що, купила це кафе?

— Ні, я тут завжди снідаю.

— Пробач. Мені просто здалося, що тут можна добре посидіти. — У нього вперше за довгий час були в кишені гроші, і йому захотілося чимось себе потішити.

— Я збрехала тобі, — сказала вона.

— Про що?

— Про свій перший поцілунок. То було не з другом мого меншого братика.

Він спробував перевести все на жарт, хоча йому стало прикро.

— Будь ласка, скажи, що це був не твій менший братик.

Вона всміхнулася і налила в каву вершків.

— Мої батьки сиділи на спіді, — сказала вона. — Ну, тобто моя мама і той, з ким вона трахалася. — Робін узяла ложечку й помішала каву. — Держава забрала мене від неї, коли я була ще малою.

Джон не знав, що сказати.

— Шкода це чути, — зрештою промовив він.

— Ага. Я довгенько потрапляла в різні прийомні сім’ї. З багатьма прийомними татусями познайомилася, а вони дуже раділи, що під їхнім дахом житиме маленька дівчинка.

Джон мовчав і дивився, як вона помішує каву. Руки в неї були мініатюрні. І чому жіночі руки завжди привабливіші за чоловічі?

— А ти? — спитала вона. — Ти теж з дому розбитих сердець?

Ці слова вона сказала з сарказмом. Джон зустрічав багатьох злочинців, які стверджували, що вони жертви обставин, що їхні неблагополучні сім’ї штовхнули їх на шлях злочинів. Вони так усе розказували, що складалося враження, буцімто вибору в них не було взагалі.

— Ні, — сказав він. — Я з цілком нормального дому. Чудова мама, яка пекла печиво і керувала скаутами. Тато був трохи стриманий, але він завжди ночував удома і цікавився тим, що я роблю.

Він подумав про Джойс. Мабуть, вона сиділа на телефоні й дзвонила знайомим. Джон не знав, прийме тітка Лідія правильне рішення чи ні, але твердо знав, що тепер він зможе прожити життя спокійно, тому що Джойс повірила в нього, вперше за двадцять років.

Робін двічі постукала ложкою об чашку і поклала її на стійку.

— То що з тобою сталося, Джоне? Як ти опинився у в’язниці?

Він здвигнув плечима.

— З поганою компанією зв’язався.

Вона розсміялася, хоча помітно було, що смішним їй це не здалося.

— Мабуть, ти був не винен?

Вона вже запитувала про це два дні тому в лікарні, і він дав їй чергову відповідь.

— У тюрмі всі не винні.

Робін мовчала й дивилася в дзеркало за барною стійкою.

— То з ким був твій перший поцілунок? — запитав він, щоб змінити тему.

— Мій перший справжній поцілунок? — уточнила Робін. — Перший хлопець, з яким я поцілувалася, бо справді хотіла поцілуватися? — Здавалося, вона замислилася. — Я познайомилася з ним у дитбудинку, — нарешті сказала вона. — І ми були разом двадцять п’ять років.

Джон подмухав на каву і відпив.

— Довго.

— Ну так. — Вона знову взяла в руку ложечку. — Я з багатьма трахалася в нього за спиною.

Джон поперхнувся кавою.

Вона всміхнулася, але більше з себе, ніж з нього.

— Ми розійшлися два роки тому.

— Чому?

— Бо коли знаєш когось так довго, коли ростеш і дорослішаєш разом з кимось, ти просто… — Вона замислилася, підшуковуючи потрібне слово. — Оголений. Занадто вразливий. Я знаю все про нього, а він знає все про мене. Не можна когось так сильно кохати. Ні, звісно, можна… він як частина мене, частина мого серця. Але з ним не можна бути так, як тобі того хочеться. Чи любити його як коханця. — Вона здвигнула плечима. — Якщо я справді хотіла, щоб йому було добре, то мусила піти від нього, щоб він міг жити далі.

Джон не знав, що на це сказати.

— Він геть дурний, якщо відпустив тебе.

— Ну, моя думка — це тільки половина історії, — зізналася вона. — Якщо ти не помітив, я справжнє стерво. А як у тебе?

— У мене? — здивовано перепитав Джон.

— Дівчина є?

Він розсміявся.

— Жартуєш? Я сів, коли мені було шістнадцять. Єдиною жінкою, яку я бачив відтоді, була моя мати.

— А як щодо… — Вона замовкла. — Ти ж був дитиною? Коли потрапив за ґрати?

Джон відчув, як стискається в нього щелепа. Він кивнув, не підводячи на неї очей, щосили забороняючи собі згадувати Зебру, ті чорно-білі зуби, ті руки, що тиснули йому на потилицю.

Якщо вона й помітила його терзання, то не дала взнаки. Натомість подмухала на каву і нарешті відпила, а тоді вилаялася:

— Чорт, вона холодна.

Джон підкликав офіціантку.

— Як у вас тут справи? — запитала вона.

— Дякую, добре, — сказав Джон, підставляючи їй свою чашку, щоб долила кави.

Він не звик до такої кількості кофеїну зранку, тому в нього пітніли руки. А може, він просто нервувався, бо поряд була Робін. Вона розмовляла з ним, наче вони були добре знайомі. Джон не пригадував, щоб з ним взагалі хтось у житті так розмовляв.

— Кличте, як буде щось потрібно, — сказала офіціантка.

Робін дочекалася, коли жінка піде, і лише тоді спитала:

— А що ти робив, відколи вийшов?

— Налагоджував стосунки з сім’єю, — відповів він. І не втримався, додав: — Шукаю свого двоюрідного брата. Нам з ним треба дещо обговорити.

Робін кинула понад його плечем погляд на чоловіка, який сидів сам-один в кутку. Джон глянув на відображення того типа в дзеркалі й подумав, чи то, бува, не один з її клієнтів. На чоловікові був костюм-трійка. Мабуть, він працював адвокатом чи лікарем, а вдома його чекали дружина й діти.

— Джоне? — Він повернувся до Робін. І здивувався, коли вона запитала: — У що ти вляпався?

— Ні в що.

— Ти казав, тебе хтось шантажує.

— Казав, — кивнув він.

— Хто?

Джон обома руками взявся за чашку. Він хотів їй відповісти, розказати про все, що сталося, але Робін і так мала вдосталь клопоту в житті, щоб ще він її обтяжував своїми проблемами. До того ж він не поділяв оптимізму Джойс щодо здатності тітки Лідії зробити правильний вибір. Як не крути, Майкл був її сином, хай навіть садистом і вбивцею. Не можна було передбачити його наступний вчинок. Джон не зміг би собі пробачити, якби через нього щось погане сталося з Робін.

— Я не хочу тебе в усе це вплутувати, — сказав він.

Вона поклала руку йому на стегно.

— А якщо я хочу вплутатися? — Джон затамував віддих,

1 ... 93 94 95 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Лють», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Лють"