Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Зоряний лицар 📚 - Українською

Читати книгу - "Зоряний лицар"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Зоряний лицар" автора Тамара Крюкова. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 93 94 95 ... 116
Перейти на сторінку:
виправити скоєне і загасити пожежу.

Цієї миті пролунав гучний тріск. Упав дах. Іскри, наче багряні метелики, знялися до небес.

Полум’я увірвалося в кузню. Порятунку не було. Марика впала у яму, з якої нещодавно викопала скарб. Але та була зовсім не глибока. Вона не рятувала ні від вогню, ні від їдкого диму. Непритомніючи, дівчинка судомно стискала в кулаці непотрібний оберіг.

«Навіщо Варга говорила, що крізь дірочку зазирає успіх?» — у розпачі подумала вона, провалюючись у прірву безпам’ятства.

Розділ 25

Земля розійшлася. Марика полетіла вниз. Діставшись дна, вона по-котячому приземлилася рачки. Згори посипалися грудки землі й каміння. Дівчинка зігнулася, намагаючись захиститися від ударів. Вона не бачила, як земля повільно зійшлася в неї над головою. Раптом стало темно й усе стихло: гул вируючого полум’я, крики юрби.

Зі справжнісінького пекла дівчинка потрапила у вогке підземелля. Повітря тут пахло цвіллю й гнилизною. Дівчинка навпомацки досліджувала свою хованку й скрізь торкалася до слизької глини. Було тісно, як у могилі. Марику пройняв холодний піт. Бути похованою заживо — нітрохи не краще, ніж загинути у вогні. Колись вона не боялася ні темряви, ні тісних приміщень, але зараз їй здавалося, що стіни насуваються на неї і от-от розчавлять. Не замислюючись над тим, що може спричинити зсув, дівчинка в розпачі загримала кулаками по слизькій земляній стелі.

— Ні! Я не хочу! — крикнула вона, ніби хтось міг її почути і прийти на допомогу.

Раптом вона почула хрипкий подих і виразні слова:

— Не бійся. Тут вогонь тебе не дістане.

Марика здригнулася. Вона упізнала голос коваля. Але де міг поміститися велетень, коли їй самій було тісно?

— Я вмерла? — тремтячи від холоду й страху, запитала дівчинка.

— Ні. Якщо вийде, я тебе з полум’я живою виведу. За добро добром віддячу.

— У кузні є підземний хід? — здогадалася дівчинка.

Серце защеміло від солодкої надії, але радість була передчасною.

— Ні. Звідси немає виходу, — похмуро відповів коваль.

— Тоді як я виберуся? Ти ж пообіцяв вивести мене.

— Через небуття. Повз Ворота смерті. Раптом вийде. Замружся, — наказав коваль.

— Навіщо? Тут і так темно.

— Для того, щоб вірити. Без віри небуття не пройдеш.

— Чому?

— Для людини віра — це стрижень. Вона її підтримує. Віра у душі живе, а люди очам більше довіряють. Закрий очі й дивися душею. Доки тебе віра вестиме, дорога рівною буде. А як очам повіриш, вважай усе пропало. Потонеш в трясовині.

Марика мало що зрозуміла із пояснення коваля, але зараз було не до міркувань. Та й чи не однаково, як іти в суцільній пітьмі: з відкритими очима чи замружившись?

— А куди йти? Тут жодної стежки нема, — розгубилася дівчинка.

— Іди, куди віра поведе, — повторив коваль.

Марика замружилася й поповзла вперед.

Дивно, але ніщо не стало їй на заваді. Вона повільно піднялася, щомиті боячись ударитися головою, але низька стеля раптом відступила, дозволяючи їй стати в повний зріст.

— Поспішай, — підбадьорив її невидимий провідник.

Дівчинка пішла. Дорога під ногами була рівна й гладенька, ніби вимощена. Марика загубила лік часу. То їй здавалося, що вона тільки рушила, то — що минуло чимало годин, хоча втоми не було.

— Чи довго йти? — запитала вона.

— Чи довго, чи коротко? Хто ж його зна. На те воно й небуття, що тут нічого немає, навіть часу. Відповідь коваля настільки приголомшила Марику, що вона мимоволі зупинилася й відкрила очі.

— От тобі й маєш! Може, ми тут довіку будемо…

Дівчинка обірвалася на півслові. Її охопив жах. На перший погляд чорність навколо була схожа на темряву, але це була зовсім не пітьма, а щось страшне й невловиме. Навкруги зяяла порожнеча. Дівчинка глянула вниз. Ґрунту під ногами не було. Там простиралася безодня, а далеко в глибині клубилася темна пара. Марика не побачила, а швидше відчула її.

Варто було дівчинці зрозуміти, що в неї немає точки опори, як під нею розімкнувся незримий вир, і Марику стало стрімко засмоктувати вниз. Дівчинка спробувала вхопитися за що-небудь, але руки намацували тільки повітря.

Раптом хтось впіймав її за шкірку, як кошеня. Це був коваль. Зараз він випромінював блакитне сяйво і був дуже схожий на привида. Велетень тримав її величезною рукою і осудливо хитав головою.

— Казав же, не дивися. У небутті завжди так. Поки думаєш, що йдеш по тверді — під ногами твердь. Людина сильна вірою.

Марика міцно стулила повіки.

— Тепер уже

1 ... 93 94 95 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зоряний лицар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Зоряний лицар"