Читати книгу - "Кінець світу в Бреслау"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Бреслау,
вівторок 27 грудня
дев'ята година ранку
На другому поверсі будівлі Управління поліції на Шубрюкке із тріском злітали вгору стовпи магнію. У конференц-залі юрмилися й безугаву вигукували щось журналісти. За широким столом сидів Гайнріх Мюльгауз і спокійно пахкав люлькою. Секретар Мокка, Ернст фон Штеттен, рвучко витягав руку, даючи слово журналістам.
— Це правда, що коханців було отруєно наркотиком?
— Правда.
— Що робив там о цій порі радник Мокк?
— Убитий… був його небожем. Радник Мокк йшов до нього, аби привітати з Різдвом.
— Дивно… дядько до небожа… Чи неповинно бути навпаки?
— Не знаю. Savoir-vivre[64] — це не моя справа.
— Якими були мотиви?
— Убивця вбив через ревнощі. Він був покинутим коханцем.
— Убита покинула його задля небожа радника Мокка?
— Так.
— Тридцятирічна жінка має дев’ятнадцятирічного коханця?
— Мала, любий пане. Вітаю, пам’ять у вас чудова. Про вік жертв я згадував п’ять хвилин тому. Ви неабиякий розумник.
— Як Мокк спіймав злочинця?
— Він знайшов убивцю, коли той саме… над трупом жінки.
— Звідки злочинець, поліцейський, знав Інґе, жінку легкої поведінки?
— У роботі в поліції ми часто зіштовхуємося саме з такими.
— Що спільного було в злочинця й «календарного убивці»?
— Злочинець видав себе за «календарного злочинця».
— Хто цей «календарний злочинець»?
— Еріх Гоккерманн. Сьогодні вранці він признався у вчиненні'п’яти вбивств у Бреслау й одного у Вісбадені.
— Навіщо він це зробив? Якими були його мотиви?
— Він був фанатичним прихильником фон Орлоффа й відомим окультистом. Стверджував, що він є рукою Господньою, бичем Божим… Людиною, яка готує світ до другого пришестя… Його знання історії допомагали йому легко відшуковувати записи в старих справах про давні убивства, а потім він їх відтворював…
Мюльгауз підвівся й вийшов, а фон Штеттен ґречно подякував журналістам за запитання.
Нью-Йорк,
понеділок 21 листопади 1960 року,
п’ята година ранку
Анвальдт встав і підійшов до мапи, що висіла на стіні. Провів по ній пальцем і на мить опинився в засніженому місті, місті струнких церковних дзвіниць, місті, огорнутому димом фабрик, яке зараз мало вже іншу назву й знаходилося в іншій країні.
— Ти не сказав, Ебергарде, — Анвальдт відійшов від мапи й знову сів у фотелі, — що ти зробив зі своєю дружиною…
За вікном почувся гавкіт, а тоді собачі лапи заляпотіли по калюжі.
— Я її відпустив, — відповів Мокк. — Дозволив їй далі грішити з бароном. Невдовзі я розлучився. Per procura.[65] Софі не хотіла від мене жодних грошей і кудись поїхала.
Нічну тишу порушувало булькотіння крапельниці. Мокк дивився на Анвальдта й нічого не говорив.
— Це незвичайна й трагічна історія, — Анвальдт протер сонні очі, — але чому свою сповідь ти прив’язав до цього? Ага, розумію… Ти ще ніколи не розповідав про цей свій гріх… І мені першому хотів про це розповісти… Розумію…
— Нічого ти не розумієш, — засвистіло дихання Мокка. —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кінець світу в Бреслау», після закриття браузера.