Читати книгу - "Риль. Любов дракона"

Риль кивнула. Утримати плетіння вже відкритого порталу — не складно, головне, не намагатися додати щось своє. Думка дракона цілком слушна. Якщо припустити, що прохід у власне Гніздо відкрити найлегше, то вибір зрозумілий. Ласті зараз не в тому стані, щоб витрачати зайві сили, коли можна їх заощадити. Але як поставляться його рідні до появи чужака, нехай і пораненого? Відповідь прийшла майже миттєво. Риль зняла браслет, подарований їй головою Ради, і одягла на руку магу. Є надія, що побачивши цю прикрасу, Арагрела не вб'є чужака, а дочекається синів.

Щілина порталу вже темніла на тлі сірого неба. Риль акуратно, не дай Творець щось наплутати, прийняла плетіння, зосередившись на втриманні порталу у відкритому стані. Дракон левітацією підняв тіло мага в повітря і акуратно направив його до порталу. Біля самого отвору він немов відволікся і мало не впустив Тарка на камені, але встиг зловити падаюче тіло і практично закинув його в портал. Нитки ожили, випурхнули з рук дівчини, закриваючи прохід.

— Ти віддала йому браслет? — голос дракона нагадував рокочучий океан.

— Так, щоб його не з'їли твої родичі, — Риль і так була на взводі, а тут нові звинувачення лише додали дров у багаття.

— У людей обмін прикрасами означає багато, наприклад, заручення, я правий? — за зовні спокійним голосом Ласті ховалася справжня буря.

— Означає, — дівчина навіть долоні в кулаки стиснула, так їй хотілося стукнути одного тупого і дуже противного лускатого. Треба ж, перша серйозна сварка, майже по-сімейному, — і не тільки обмін, а й подарунок, якщо він від щирого серця. А Тарку жіночий браслет зовсім не личить!

Море раптом чомусь стало розпливатися в обрисах, а в горлі почало дерти від сліз.

— Вибач, — теплі руки обняли дівчину, — я божеволію від думки, що можу тебе втратити.

Риль схлипнула, на цей раз від щастя. З душі немов камінь звалився. Вона притулилася до широких грудей дракона, посміхнулася, потім обняла міцніше. «Нікому не віддам! Противний, буркотливий, ревнивий, але такий коханий!»

— А давай покажемо цим створінням, хто тут сильніший! — в очах дівчини спалахнув азарт. Ласті лише зітхнув.

— Зможеш?

— Легко, — Риль вже підстрибувала від нетерплячки, — у мене ще повно каменів залишилося, поганяємо карохедів!

Чорний дракон різко злетів у небо, вибираючи собі мішень. Тварюк залишилося вже небагато, але і бійці втомилися. Ось повз промайнув сірий згусток, Ласті рвонув за ним, поруч прилаштувався блакитний красень. Риль помахала старому знайомому. Запустила руку в кишеню, вибираючи камінь для удару. Знову рубін. Непогано. Дівчина підвелася, як слід розмахнулася і запустила каменем у тварюку. Не попала, точніше попала, але не зовсім у того. Блакитний красень різко пішов уліво, дивом не зіткнувшись з вогняною кулею, розквітлою перед його носом.

— Ой, — Риль стало соромно, дуже соромно.

— Обережніше, мила, — а ось Ласті веселився щосили, — я і не знав, що ти настільки злопам'ятна, але повір, не вартий він твоєї помсти.

— Та не помстилася я, випадково вийшло, — спробувала виправдатися Риль, але їй, схоже, не повірили.

Раптово внизу промайнув сірий силует. Дівчина миттєво дістала з пояса камінь, на цей раз блакитний. Досить з неї червоних. Звісившись вниз, запустила каменем в карохеда, активуючи закладене там заклинання. Яскраво-білий спалах боляче вдарив по очах.

— Риль, — простогнав Ласті, — давай решту залишимо іншим пополювати, а то після твоїх атак я взагалі нічого не бачу.

Один за іншим дракони заходили на посадку. Хірано, болісно покректуючи, спробував самостійно злізти з жорсткою лускатої спини. М'яке шкіряне сідло для польоту на драконі не призначене, а шкода. З незвички він відсидів собі все, що можна, і ноги відмовлялися слухатися свого господаря. Рудоволосий грейф спритно стрибнув униз, глузливо настовбурчив вуса і простягнув руку, допомагаючи драконологу знайти тверду землю під ногами.

— Дрига, — представився він.

— Хірано, — відповів маг, з вдячністю приймаючи допомогу. Через пару миттєвостей за їх спинами пролунав упевнений голос Фестіграна.

— Усім десять хвилин на відновлення і додому.

Дракони прийняли другу подобу і відповіли втомленим зітханням. Битва нікому не далася легко, але часу на скарги не залишилося.

— Я можу відповісти на твої питання, — Фестігран першим підійшов до маестро.

Хірано встав з каменю, на якому тільки що влаштувався. Ноги запротестували, але їх бажання відпочити було відхилено. Неподалік бурхливо обговорювали долю свого командира емзеспівці, насідаючи на Ластірана. Той стояв з виразом цілковитої незворушності на обличчі. Лише Риль сумно хитала головою. «Сподіваюся, він живий», — поспівчував Тарку драконолог, збираючись перед важливою розмовою. Вперше він мав виконати те, до чого їх готували. Вся його робота до цього моменту зводилася лише до ретельного збору даних і таємного спостереження за крилатими. І ось тепер він удостоєний честі провести переговори з драконом, і не з простим драконом, а зі старшим сином правлячого Гнізда.

— Це — наш світ, — Фестігран обвів рукою навколишній простір, спробував приховати сумну посмішку, але не зміг, — я щасливий, що сьогодні в моїх крилах бився рідний вітер, але тепер моє серце згорає від болю. Давно, дуже давно ми змушені були залишити це небо, піти звідси, бігти, — гримаса люті і страждання спотворила обличчя дракона, але він стримався, глибоко зітхнув, підняв обличчя вгору, — я повернуся! Обіцяю, я повернуся! Повернуся, і це небо знову буде нашим!

— Але чому ви пішли?

— Ці тварюки, — прошипів дракон крізь зціплені зуби, — колись дуже хотіли стати могутніми, наймогутнішими на світі. І… стали ними. Тільки все має свою ціну. Ставши найсильнішими, вони позбулися тілесної оболонки, позбулися своїх слабкостей. Але виявилося, що без цих самих слабкостей жити на світі дуже нудно. Не можна відчути солодкий, трохи з гіркуватістю смак шоколаду і запити його терпким вином, вдихнути запах свіжоспеченого хліба і відчути звірячий голод, не можна відчути приємну втому після важкого дня, не можна посміхнутися коханій і від її усмішки зігрітися навіть в лютий мороз. Разом з могутністю до створінь прийшла нудьга. І тоді ці виродки знайшли собі іграшок. Різних іграшок в різних світах. Але ось невдача — довго іграшки не жили. Карохеди, оселившись, пожирали душу, а без неї тіло гинуло, не відразу, але кілька місяців, максимум півроку — надто мало для тих, що живуть вічно. Іноді іграшка набридала раніше, і тварюка влаштовувала їй збочену смерть. Знаєте, Хірано, чужа смерть і для звичайних людей хвилююче видовище, а вже коли ти можеш померти не один раз, переживаючи все зсередини… Прийшовши в наш світ, тварюки знайшли щось незвичайне. Нові іграшки могли літати, крім того, вони залишалися живими