Читати книгу - "Сім'я у борг, Олександра Багірова"

Щоки палають, наче вона мені вліпила ляпас. Дихання перехоплює. Одна фраза і я почуваюся побитою.

- Ганна моя дочка, - Стас відповідає спокійно. Допомагає сісти мені на диван. Сам залишається стояти посеред кімнати.

- Ого, я пропустила щось? – сплескує руками. - Стасе, ти вирішив удочерити дівчинку? - потім хмурить брови. – А Ваня дозволив? Він же рідний батько.

- Ваня не батько, Ганні, - відповідаю тремтячим голосом.

Тепер, коли шок від її появи трохи минув, мені боляче дивитись на цю жінку. Кадри мого ув'язнення в підвалі, її знущання спливають одне за одним.

А ще страх і сумніви, наче отрута течуть в кров. Адже я не можу бути впевнена, що вони тоді взяли біологічний матеріал у Стаса. На мій жах – це міг бути Ваня.

Ні! Ні! Ні! Гоню подібні думки геть. Ганна просто не може бути дочкою того чудовиська! Уляна просто несе смуту, як завжди.

- Звісно, ​​батько. У вас таке кохання було, ммм, - закочує очі. - Ви ж нерозлучні були. Як ми з тобою пам'ятаєш, Стасе? - і дивиться на нього важким поглядом. Потім опускає плечі, заплющує очі, наче проганяє непрохані сльози.

Рухи ідеально відточені. Вона володіє собою досконало.

– Не пам'ятаю, – відповідає грубо.

- Про яке кохання ти говориш, Уляно? Ти разом із Ванею тримала мене у підвалі! - підвищую голос. Не можу залишатись спокійною.

- У якому підвалі? - часто моргає. Дивиться на мене здивовано. – Я вийшла заміж, а ти переїхала до хати Вані. Я вас часто відвідувала. Ми завагітніли майже в один час. Разом чекали на наших малюків, підтримували одне одного. І я сто разів пропонувала нам зустрітися сім'ями, але ти не могла відлипнути від Вані. Ох, яке кохання було, ви ж не розлучалися ні на мить! Цілувалися при першій нагоді, трималися за руки. А які жаркі погляди були, ух! - мрійливо посміхається. - Що у вас трапилося? - на обличчі з'являється тривога. - Таке кохання не могло пройти безслідно!

Вона каже так переконливо, що на секунду я гублюся.

- Ти тримала її в підвалі, - Стас впивається в неї поглядом. Дихає уривчасто.

- Навіщо ти зараз брешеш! У мене ніколи нічого з Ванею не було! - стискаю руки в кулаки, так і хочеться підійти та витрусити з неї всю правду.

- Жах, а така любов була, - поправляє волосся. – А зараз ти все заперечуєш. Ще й чогось на мене намовляєш, - схлипує. - Оленко, за що? Ти ж мені дорожча за сестру була! – дістає з кишені вологі серветки та витирає очі.

- Припиняй цю виставу! – кричу.

Мені страшно, вона звучить так правдоподібно, що Стас їй повірить.

- Ваньок співав зовсім інше, - зауважує Стас.

- Любий, ти ж бачиш, між ними чорна кішка пробігла. Ось і поливають одне одного. Але дитину, навіщо приплітати.? Мене? Оленко, схаменись! Заради своєї малечі, адже сварка батьків – це одне. А дитина просто хоче, щоб мама і тато його любили. Ти пам'ятаєш, як Ваня чекав на появу Ганни? Як він переживав під час пологів?

Вона не затикається. Говорить не запинаючись. На все у неї готова відповідь. А я гублюсь. Я не знаю, як протистояти брехні.

- Чого ти цим домагаєшся, Торі? – Стас схиляє голову набік, примружується.

- Нічого, - знизує плечима. – Просто кажу як є. Я була впевнена, що вони вже дітей понароджували і живуть приспівуючи. А тут виявляється, мене обмовили. Але, Олено, - дивиться на мене з посмішкою невинного ангела, - Якщо ти вирішила таким чином з чужим чоловіком своє життя влаштувати, переступила через своє кохання, то я не ображаюся. Я розумію. Адже ви вважали, що мене більше немає. А життя, воно не стоїть на місці, – в очах знову сльози. - Стас ти неймовірно гарний чоловік, у тебе є потреби. Це все логічно і навіть правильно.

Я задихаюся від гніву, абсурдності ситуації. Уляна виливає тонни брехні, і ось ці небилиці звучать переконливіше за правду.

Тепер я розумію, чому Стас повірив у її кохання. Чому я з нею дружила? Вона майстерна у своїй грі. Може відомим актрисам дати фору.

- Тебе справді більше немає. І твоє дивне повернення цього не змінює, – у словах Стаса відчуваю холод і… біль. На обличчі жоден м'яз не рухається. Він завмер, але очі… Я мала рацію, таке кохання не може пройти безслідно.

Але так брехати, так намовляти на мене. Я не можу дозволити! Я зобов'язана будь-що відстояти свою правду!

- Ти краще розкажи, як зраджувала свого чоловіка! Як плела інтриги за його спиною! - стримую сльози. Ні, гадина не побачить, як я плачу. - Твої спільниці все розповіли!

- Я зраджувала? – сплескує руками, складає губи буквою «о». – Коханому та єдиному? Я обожнювала свого чоловіка та сина! І тільки моє кохання допомогло вижити в тому пеклі, в яке я потрапила. Тільки думки, що ви в мене є, дали сили повернутися!