Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Бот. Ґуаякільський парадокс 📚 - Українською

Читати книгу - "Бот. Ґуаякільський парадокс"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бот. Ґуаякільський парадокс" автора Максим Іванович Кідрук. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 94 95 96 ... 119
Перейти на сторінку:
що, — форкнув преподобний, — заспокоївся?

Тимур мотнув головою, заперечуючи.

— Я розчистив отвір, але він замалий. Через арматуру мені в нього не протиснутися. Плечі точно не пролізуть.

— Тим краще, — проказала Лаура та ледь язика не прикусила, коли простежила, куди спрямували погляди Тимур і Ріно. — Ви ж не думаєте спускати туди карлика? Вам мало того, що він дав нам грошей п’ять років тому, дістав за безцінь мопеди і…

Джеймі, відчувши недобре, відступив на крок від ями. Тимур викарабкався на пагорб і, не надто переконливо посміхаючись, наблизився до коротуна. Як, не говорячи іспанською, переконати недоростка полізти в шахту? Українець відчайдушно виколупував із пам’яті іспанські слова, які знав. На жаль, таких було вкрай мало.

— Джеймі, — тоном молодого політика, який переоцінив власну харизму, почав українець, — нам потрібна твоя допомога… help, ем-м… ну, ayuda… un poco… entiende[101], розумієш мене?

Макака, не кліпаючи, втупився в чоловіка. Тимур показав пальцем на отвір у землі, потім ткнув себе в груди, повагався і тицьнув у груди Джеймі, а тоді знову в лаз шахти.

— Я хочу, щоб ти спустився зі мною.

Макака не втямив жодного слова, але зміст ухопив. Злісно мотнув головою:

— No.

— Будь ласка, — Тимур благально склав долоні на рівні грудей. — Por favor. Es importante[102], — чоловік навздогад переробляв англійські слова на іспанський лад і іноді, як от зараз, промовляв практично правильною іспанською.

— No, señor. No!

Тимур заціпився, стримуючи роздратування, та почав гарячково пояснювати:

— Там маленький отвір, я не можу в нього пролізти. Я хочу, щоб ти спустився, просто спустився і поглянув, що там.

Макака не дивився йому в очі, супився та рішуче мотав головою.

Зрештою українець махнув рукою та відійшов на інший край ями. У розпачі сів на землю й обхопив коліна руками.

— Навіть якщо ти спустиш коротуна, він там нічого не побачить, — Лаура спробувала заспокоїти Тимура. — А якщо щось і побачить, то нічого не розповість. Чи точніше — ми не зрозуміємо його.

Чоловік розпачливо змахнув рукою:

— Дурниці, Лауро. Мені достатньо знати, чи вільний коридор, що вів до цеху. А це він зможе розказати. Якщо прохід вільний, отже, підземна лабораторія вціліла і якийсь час працювала після знищення наземних будівель.

Француженка зітхнула:

— Ми надто поспішаємо. Треба повернутися до Калами, запастися мотузками, їжею, ліхтарями, а тоді приїхати сюди…

— …щоб нарватися на «сутінкових» з Еквадору.

Жінка вмовкла. Після того надовго запала тиша, і тільки кволий вітер щось вишіптував, жбурляючи на солончак пригоршні солі та піску.

Макака втомився. Після таблеток здорованя живіт спорожнів і обвиснув, а пігмею страшенно закортіло їсти. Він глипав витрішкуватими та мутними очима на Ріно, Лауру та Тимура й міркував про те, що вони не вшиються з пустелі доти, доки не дістануть те, чого хоче русявий чоловік. Джеймі злостився. На себе — через те, що попхався з ними, на ґрінґо — за їхню тупість (ну, хто преться в пустелю без запасів їжі?), на життя — яке знову не залишало йому вибору.

Коротун обійшов яму та спинився за два кроки від Тимура. Коли той сидів, його голова знаходилася ненабагато нижче від голови Макаки.

— Bajaré, — проговорив він, косуючи на отвір на дні ями, — pero entonces…[103] — коротун жестом обвів їх усіх і показав долонями на північний захід, — …nosotros regresamos[104].

— Що він каже? — Тимур метнув погляд на Лауру.

— Він згоден. Але хоче, щоб після того ми відразу поїхали назад.

— Так ніхто ж не сперечається, — Тимур скочив на ноги та потрусив чилійця за плече. — Sн, amigo! О’кей! Ми вирушаємо додому, щойно піднімемося на поверхню.

Прокопуючись крізь завал, що перекривав шахту, Тимур помітив клубок тонкого троса, який обірвався, коли від вибуху бомби зруйнувало наземну частину третього інженерного корпусу. Перед тим як спускати Джеймі, чоловік поліз у шахту сам і витягнув трос на поверхню. Той виявився завдовжки метрів двадцять і при цьому достатньо гнучким, щоб із нього можна було зробити петлю. Тимур дістав футболку, Лаура Дюпре пожертвувала своїм светром: вони старанно обмотали трос, щоб він не тер і не муляв Макаку під час спуску. Зрештою Джеймі посадили в петлю та спустили на завал. Тимур спустився сам. Ріно скинув йому вільний кінець троса, а до іншого кінця вони прив’язали карлика. Після цього українець допоміг Макаці просунутися крізь продовбану в завалі діру, тицьнув у руку телефон Лаури з увімкненим спалахом і почав повільно занурювати пігмея в темряву.

Лаура та Ріно притиснулися до входу в шахту, дослухаючись до звуків, що долинали з-під землі. Кожні десять-двадцять секунд Тимур і Джеймі перегукувалися, щоб зрозуміти, чи все в порядку. Вони не могли розмовляти, а тому обмінювалися банальними «о’кей».

— О’кей? — наступивши ногою на вільний кінець тросу, запитував Тимур.

— О’кей… — буркотливо відказував Джеймі.

Згодом Лаура та Ріно перестали вловлювати приглушене «о’кей», що звучало у відповідь, до них долинав лише голос Тимура, який, наче папуга, посилав у вогку пітьму найкоротші у світі запитання: «О’кей?.. О’кей?.. О’кей?»

Раптом запитання обірвалися. Ріно почув, як Тимур щось напружено вигукнув, але не розібрав слова. Тепер уже ґевал, неначе перейнявши естафетну паличку, рикнув у чорноту шахти:

— Усе о’кей, фелла?

— Він щось пищить… — долетіло знизу.

— Що? — Ріно Ґроббелаар наставив вухо, ледь не встромивши голову в отвір. І враз усе почув. Джеймі Макака репетував настільки голосно, що його почула навіть Лаура.

— Sácame! Sácame! Hay mucha agua aquí! Está por todos lados y me voy a ahogar![105] — коротка пауза. — No sé nadar! Ayúdame! Hay mucha AGUA-A-A![106]

— Виймай його! — пробасив преподобний.

Проте Тимур і так тягнув Макаку назад. За хвилину йому вдалося підняти коротуна до завалу та просмикнути крізь отвір в арматурі. Крики пігмея стали гучнішими, правда, тепер він лише чортихався.

— Ну, що там? — зазирнула в шахту Лаура.

— Він весь мокрий, — озвався Тимур. — Джеймі мокрий із голови до ніг. — Лаура, звівши брову, зиркнула на Ріно. Той тільки знизав плечима. Кілька секунд українець щось випитував у Джеймі, після чого, задерши голову, перепросив: — Пробач мені, Лауро.

— Що? Що трапилося?

— Він упустив твій телефон.

Француженка апатично махнула рукою, зіштовхнувши коліном у шахту трохи піску. Скривилася, подумавши, що Тимур може вирішити, наче вона вчинила так навмисно, а потім озвучила:

— Начхати на телефон! Вилазьте звідти…

LXXXI

П’ятниця, 23 січня, 12:03 (UTC –5)

Аеропорт генерала Мануеля Серрано

Мачала, Еквадор

Перед зіткненням зі зграєю птахів С-37А піднявся на висоту дев’ятиста метрів

1 ... 94 95 96 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бот. Ґуаякільський парадокс», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бот. Ґуаякільський парадокс"