Читати книгу - "Провальні канікули, Елла Савицька"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Ну що, донечко, бачиш його? - з цікавістю запитала мама, коли ми стояли в аеропорту в Нью-Гейвені.
Мені залишилося відучитися півроку, але вже зараз ми приїхали, щоб з'їздити в Йель для співбесіди, і одразу підшукати відповідну квартиру. Навчаючись практично з ранку до ночі, відкладаючи підручники тільки для сну і перекусу, я зубрила весь можливий матеріал, який знадобиться для вступу. Так, звісно, була можливість, що я не вступлю, але все ж я викладалася на повну, щоб цього не сталося. Моя мрія зобов'язана здійснитися, адже перший життєвий урок із самостійності я пройшла непогано.
- Поки що ні.
Ставши навшпиньки, я розглядала людей, що снували туди-сюди, намагаючись помітити знайоме обличчя. Андрес мав зустріти нас. Ось уже три місяці як він із сім'єю перебрався до штату Коннектикут за програмою захисту свідків. Після мого відльоту він вирушив до капітана поліції і запропонував свою допомогу. Оскільки Алонсо переховувався, можна було хоча б трохи часу виграти для того, щоб від нього звільнитися. Αндрес розумів, що всі стрілки падають на нього, адже він не з'явився в день облави на склад. Рано чи пізно Алонсо заявиться і найменше, що зробить, це почне погрожувати. Господи, як я лаяла себе, що вчинила так необачно, не прорахувавши всіх варіантів. У своєму сліпому бажанні допомогти не подумала про наслідки. Андрес ухвалив єдино правильне рішення в цій ситуації. Пояснив усю ситуацію капітану Гарсіа і запропонував обміняти інформацію про інші склади Алонсо, точки збуту наркотиків і точки їхнього прибуття в обмін на те, що його сім'ю допоможуть вивезти в Америку під іншими іменами. Капітан погодився. Він не дурний. Міг би, звичайно, посадити Андреса, але тоді б залишився без основної інформації, а її він упустити не міг. Крім складів посадили і кілька інших дилерів, перевізників і союзників Алонсо. Його самого, на жаль, так і не спіймали. Зараз Андрес працює в одному з Нью-Гейвенських барів, барменом, і звуть його Джейсон. У квартирі неподалік Ла Перли, яку він знімав раніше, тепер влаштувалися Ельвіра з бабусею і Пабло, поки триває робота з відновлення їхніх будинків. Марія влаштувалася нянею в забезпечену іспанську сім'ю, де також виконує роботу домогосподарки. Луїс і Мігель живуть із нею і ходять до школи. Андрес також вирішив здобути освіту, і вступив до місцевої школи, щоб закінчити її екстерном.
У натовпі промайнуло знайоме обличчя, і моє серце злетіло, змахнувши новознайденими крилами. У високому темноволосому хлопцеві, одягненому в білі бриджі та білу футболку, з окулярами на очах неможливо було не впізнати коханого. Усе в мені ожило, і усмішка розцвіла на обличчі, коли він підійшов. Зняв окуляри і теж сліпуче посміхнувшись, кинув на мене довгий променистий погляд. Я мовчала, просто вбираючи його присутність. Світлі карі очі світилися таким чистим щастям.
- О, ти, мабуть, Андрес, - залепетала поруч мама, простягаючи йому руку. Він моргнув, виринаючи з нашого загального сп'яніння, і чемно потиснув їй руку.
- Здрастуйте, сеньйоро. Багато чув про Вас і радий знайомству.
- Ох, упевнена, не так багато, скільки я про тебе, - мама підморгнула, а я тільки очі закотила. Так, я розповіла їй про Андреса. Розповіла багато чого. Не все, адже для спокою її ж нервів усе їй знати не потрібно.
Андрес розсміявся.
- Я - Сергій, - серйозно простягнув руку і мій молодший братик. Після подій у Пуерто-Ріко його ставлення до мене кардинально змінилося. Він став ідеальним молодшим братом, а часом навіть поводився як старший, намагаючись допомогти в будь-якій дрібниці. Не дарма кажуть, що починаєш цінувати тільки коли втратиш. Брат мене не втратив, але, ймовірно, ті хвилини незнання, що зі мною, перевернули його свідомість і змусили задуматися.
- Здрастуй, Сергію! Андрес, - з усією серйозністю потиснув його руку мій хлопець.
Мій хлопець... Тільки зараз ці слова набули довгоочікуваної форми. Майже півроку, коли в мене цікавилися під час знайомств, чи є в мене хлопець - я відповідала "є". І це було правдою. Але тепер він перестав бути тим далеким хлопцем зі скайпу. Тепер він стоїть переді мною, і я ледве стримуюся, щоб не кинутися йому в обійми просто зараз.
- Так, підемо, Сергію, подихаємо повітрям, - прощебетала моя розумниця-мама, і потягла брата за руку.
Ми так і залишилися стояти один навпроти одного, з дурними посмішками на обличчях. Я прикусила губу, а Андрес зробив крок уперед, опиняючись переді мною в парі міліметрів.
- Ну що, служба порятунку "Espina", у мене для Вас уже є перше завдання!
- Так? І яке ж?
- Один мій знайомий гине від нестачі сексу, якого в нього не було цілих чотири місяці! - він нарочито жахнувся.
- Та що ти? - так само награно округлила я очі. - Який кошмар! Як він узагалі ходить?
- Тому й запізнився. Важко тягнути за собою настільки важкі... баули...
Я розсміялася. Голосно, закидаючи голову назад і відчуваючи, як мене, нарешті, обіймають міцні руки і притискають до себе. Андрес теж сміявся.
- Не віриш?
- Вірю, звісно! - крізь сміх відповіла я. - Але йому доведеться потерпіти ще кілька годин. Як думаєш, витримає? - піднявши руки на міцні плечі, я ніжно погладила його шию ззаду.
- Ох, сумніваюся! Не жалієш ти людину! - обурився Андрес, насупивши брови, від чого я знову розсміялася.
- Яка я жорстока!
- Дуже! - а потім схилився до мене, і, провівши губами по вуху, прошепотів: - Я так сумував, Емілія!
- Я теж! - відповіла, і загубилася в жарі його наполегливих губ.
А потім знову півроку розлуки. Знову дзвінки і цілодобові листування. Знову туга й очікування. Тягуче, наче клей. Таке, що зводить з розуму. Викручує мізки. Кілька разів сварки на тлі ревнощів, і примирення. Жаркі. Збудливі. Віртуальні. У червні місяці вони перетворилися на справжні. Ті, що дихають життям. Реальністю.
Ми, нарешті, були разом!
Мої батьки поки що не знали, але Андрес одразу ж перебрався до мене жити, щойно вони поїхали, залишивши мене готуватися до першого навчального року. Тато винайняв доволі велику квартиру і дозволив підселити до себе того, з ким потоваришую. Ну а хіба з Андресом я не товаришую? Іноді, по кілька разів на добу, ми так міцно товаришуємо, що розлучити нас здається неможливим.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Провальні канікули, Елла Савицька», після закриття браузера.