Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Я ледве усвідомлювала все, що відбувається. А тим часом доктор Марвей продовжував:

— Єдине, що я встиг помітити, то це те, що контроль над новою магією забирає у Вітора багато сил. Цілком логічно, але у зв'язку з його і так поганим здоров'ям, зараз це може бути і небезпечно.

Я зовсім зневірилася.

— А Ви точно впевнені, що на мені не було жодної шкідливої магії? Виходить, він віддав усі свої сили, щоб... - я обернулася і знову дивилася на чоловіка. - Але ж нікому немає сенсу мене вбивати. Я більше дотримуюся теорії, що за допомогою мене хотіли вбити графа.

Лікар Марвей пройшовся по кімнаті не спішно, стомлено масажуючи рукою шию.

— Все, що встиг повідомити мені Вітор, так це, що ті троянди, які були у Вашій кімнаті, призначалися Вам, Даріє.

— Мені? Але... від кого вони?

Лікар Марвей зупинився біля великої шафи і притулився до неї спиною, схрестивши руки на грудях.

— Вітор вважав, що це той самий Кейл. Спочатку він про них забув, а потім наказав Соуру їх викинути, але якимось «дивом» вони опинилися у Вас у кімнаті. Ви не можете пригадати, коли саме Ви стали погано почуватися? Чи можете Ви стверджувати, що з моменту їх появи?

Я замислилася, ледве вірячи в подібне.

— Важко сказати. Я вже не пам'ятаю. Плюс мінус... так, мабуть, у цей період.

— Важко сказати, Даріє, чому саме Ви. Може Вітор щось і знає більше за мене, але він не встиг або не побажав мені повідомити про це.

Я похитала головою, підвелася і підійшла до вікна. Обійнявши себе руками, намагався зрозуміти, що взагалі відбувається? Коли моє життя встигло так перевернутись? І як мені тепер урятувати графа? Чи варто довіряти лікарю? За ним око та око потрібне. І чи взагалі говорить він правду мені чи стан графа – це його рук справа?

— До речі, щодо магії Кейла. Він, звичайно, сильний маг, але я впевнений, що його магія була безпечною. Троянди були націлені на те, щоб послабити Ваш організм. А ось печатка, яку наклав Кейл на Вас вчора... хм, - я різко обернулася і подивилася на лікаря.

— Що означає Ваше «хм»? - чоловік задумливо потирав підборіддя, дивлячись на мене так, наче сканує моє тіло.

— Не хочу бути багатослівним. Мені потрібно дещо перевірити...

— Лікарю Марвей! – суворо вигукнула я. Я вже не мала сил на всі ці загадки!

— Печатка магічних потоків. Здається, Вітор так сказав. Мабуть, граф Беррінг сильно помилився у Вас. І це цілком властиво йому, - раптом засміявся лікар. – Тоді можна все пояснити. Він вважає, що Ви - носій магії, є загрозою для його друга, і ось він вирішив запечатати Ваші магічні потоки.

Я зігнула брови в зневірі.

— А в мені немає магії. Це не тільки маг, як граф Беррінг, це будь-який студент першого курсу визначить.

— Ага, - якось задумливо промовив чоловік, продовжуючи свердлити мене поглядом.

У двері кабінету наполегливо постукали. О боги, адже я забула, що в будинку залишилася леді Аурі... законна господиня. Законна графиня.

Я кинула погляд на лікаря, той лише знизав плечима і вирішив повністю мене звести з розуму:

— Поки Вітор непритомний, я не хотів би допускати до нього сторонніх осіб. Він дуже вразливий зараз. Хоча родова магія і захищає його, адже ми не знаємо на що здатна паразитарна магія і не знаємо про інші сюрпризи, які можуть піднести нам наші вороги.

Стук у двері продовжувався і ми почули погрози, що якщо ми зараз не відчинимо двері, графиня викличе поліцію через загрозу життю її чоловіка.

— Ви ж лікар, а я - лише служниця, - красномовно подивившись на чоловіка, сказала я, сподіваючись, що все-таки він схаменеться.

— Я вже спробував, — посміхнувся він. - Але графиня дуже наполеглива і здається щиро переживає за свого чоловіка.

Я зі страхом попрямувала спочатку до кабінету, а потім до дверей. Лікар Марвей йшов за мною слідом. Я встигла звернути увагу на те, що в кабінеті відбулися зміни: здається, лікар встиг перенести сюди частину своєї лабораторії.

— Ви зачинили двері на замок? - втомлено запитала я.

— Е, а як би я зміг стримати графиню де Лівон? - і знову чоловік якось дивно посміхнувся. І що йому так весело?

Зробивши останній вдих, я відчинила двері і зустрілася з... розлюченою жінкою віч-на-віч. Я опустила погляд, не в змозі витримати цей тиск і цю лють. Але лишилася стояти на місці.

— Негайно пропустіть мене до мого чоловіка! Я не тільки поліцію викликаю, я доповім Його Величності!

У роті все пересохло від страху, всередині мене все затремтіло і я ледве впоралася з голосом. Але здається, він все ж таки здригнувся.

— Ваша Світлість, граф зараз не може прийняти...

— Відійди з дороги, ресо! - прошипіла вона. - Не тобі вирішувати, коли я можу побачитися зі своїм чоловіком. Ще раз повторюю я зараз викликаю людей короля!

Вона цілком могла це зробити... і це було б ще більшою катастрофою, ніж вона переконалася би, що граф непритомний. Я зробила крок убік, але дорогу перегородив лікар.