Читати книгу - "Подаруй мені життя, Камілла Рей"

Насилу розплющивши очі, я побачила на годиннику стрілки. Була майже дев'ята ранку. Ривком підводжуся з ліжка і хапаю мобільник до рук. Треба зателефонувати до Наомі.

- Так? - сонним голосом озвалася подруга, через кілька гудків.

- Пам'ятаєш, я казала, що мені потрібна твоя допомога? – заторохтіла я.

- Ага, - її голос пролунав досить бадьоро, схоже, вона рішуче прогнала сонливість геть.

– У мене виникли справи з Алексом. Це займе день, може, два. Мені потрібно, щоб ти сказала моїй мамі, що я в тебе. Якщо вона раптом зателефонує перевірити. Я їй скажу, що ми з тобою хочемо влаштувати спільні вихідні. А тобі Наомі, лише треба це підтвердити.

- Так, так. Отже, справи з Алексом? Ти мене зацікавила, - навмисне повільно сказала вона.

- Це не те, що ти думаєш, Наомі. Ти допоможеш мені?

- Звичайно. Але одного не можу зрозуміти: чому ти не скажеш їй, що вирушила до Шона?

- Мама у стосунках із його батьком. Вона може будь-якої миті заявиться до них у гості, а заразом і мене перевірити. Не уявляю, що буде, якщо вона мене там не знайде.

- І то правда, - погодилася Наомі. – Я тоді попереджу свою маму, щоби вона була в курсі.

- Ти що? Ні! – схаменулась я.

- Так буде краще. Твоя мама може не до мене зателефонувати, а безпосередньо до моєї мами. І якщо вона буде не в курсі цих справ – здасть тебе з усіма тельбухами, сама того не підозрюючи, а в тебе потім виникнуть проблеми. Ханно, не турбуйся. Моя мама все чудово розуміє. Вона теж колись була молодою дев'ятнадцятирічної дівчиною, в якої у голові тільки вітер і гуляв.

- Так, ти маєш рацію. Так буде правильно, - задовольняюсь з її рішенням. - Гаразд. Сьогодні я вирушаю до нього. Мені треба зібратися з думками.

– Давай. Побачимося.

- Побачимося, - я скинула виклик.

Ближче до вечора за мною приїхала машина. Але машина була не Алекса і Нейтона. Невже знову водія надіслали?

- Мам, я йду!

- Може тебе підвезти? - запитала вона.

- Немає необхідності. Я дістануся сама, - сказала я, відчиняючи вхідні двері.

- Гарно вам провести час! - прокричала мама мені вслід.

- Обов'язково!

- Шон теж з вами буде?!

Я завмерла біля дверей.

- Мам у нас дівич-вечір, хлопчикам вхід заборонений!

- Ясно.

Я зачинила за собою двері та пішла до автомобіля. Відкривши передні дверцята, сідаю на пасажирське сидіння поруч із водієм.

- Вітаю, Ханно, - мені у всі тридцять два посміхався Патрік. Жаль я не поділяла його радості.

- І тобі привіт, Патріку.

- Алекс не зміг сам тебе забрати, тож довелося мені їхати.

- Він зайнятий. Келлан говорив учора.

- Як настрій? - вишкірився він.

- Не такий гарний, як у тебе, але цілком нормальний, - стомлено говорю я. Не по собі було настільки, що навіть думки не спадали на думку. Я не могла думати ні про що. Навіть про майбутній ритуал.

Дивлячись на пейзаж, що проноситься повз, я не помітила, як ми під'їхали до будинку Стоунів. Ноги не слухалися зовсім, і мені важко вдалося вибратися з машини. Повністю здерев'янілою ходою абияк прямую за Патріком у будинок.

Аромат квітів ударив у ніс, коли я опинилась усередині. Запах був настільки дурманливий, що лоскотало в носі, і я чхнула.

- Алергія на бузок? – поцікавився Патрік.

– Ні. Нічого подібного, - почухала я ніс.

– Вже приїхала? – нам на зустріч вийшла Хелена. - Слідуй за мною, – суворо наказала вона, і я слухняно пішла за нею. Патрік залишився позаду.

Ми увійшли до просторої ванної кімнати, тьмяно освітленої свічками з свічників на стінах.

- Роздягайся і лізь у ванну. Тобі треба вимитися.

- Я приймала ванну вранці, - запротестувала я.

- Залізай. Так треба. Вода у ванній містить різні ароматичні олії, трави та квіти. Ти маєш скупатися в них.

- Добре, - я почала стягувати з себе одяг. - Еммм… Вибачте, а ви не могли б… відвернутися? Я соромлюся, - я почервоніла від сорому.

- Але ж поруч із тобою не хтось із моїх синів знаходиться. Тобі нічого соромитись. Я теж жінка, – відмахнулася вона.

Я кивнула і через кілька хвилин опустилася в трохи гарячу воду. Аромат олій і квітів із травами вдарив у ніс, і я знову чхнула.

- Ти незаймана? - задала несподіване питання Хелен.

- А це важливо?

- Відповідай, коли питаю, - сказала вона.

- Так, незаймана, - зніяковіла я. До чого такі питання?

- Добре. А отже, тим краще. Стародавні боги люблять чистоту, - вона сіла на бордовий, м'який пуф. - Окунись повністю з головою у воду, - наказала вона, що я відразу зробила. - Добре, можеш вилазити.