Читати книгу - "Червоногрудка"

Еуне склав руки на животі і з задоволеним виглядом відкинувся на спинку крісла.

— Краще розкажіть мені про роздвоєння особистості, — сказав Харрі. — Про шизофренію.

Еуне незадоволено скривився:

— За п’ять хвилин?

— Значить, розкажіть найважливіше.

— Ну, по-перше, ви назвали роздвоєння особистості шизофренією — це загальна вкорінена помилка. Слово «шизофренія» позначає низку різних душевних розладів і не має нічого спільного з роздвоєнням особистості. Звичайно, само слово «схізис» грецькою означає «розщеплення», але лікар Ейґен Блейлер[53] мав на увазі розщеплення психічних процесів мозку. І якщо…

Харрі показав на годинник.

— Розумію, — сказав Еуне. — Роздвоєння особистості, про яке ви говорите, інакше називається СРО — синдром розщеплення особистості. Тобто в одній людині співіснують дві особистості, і виявляються вони по черзі. Як в історії про лікаря Джекіла і містера Хайда.

— Значить, співіснують?

— Так. Але це буває рідко, набагато рідше, ніж у голлівудських фільмах. За двадцять років, що я працюю психологом, мені жодного разу не пощастило спостерігати випадок СРО. Але все одно певне уявлення я про них маю.

— І що ж це таке?

— СРО практично завжди буває пов’язане з утратою пам’яті. Тобто одна особистість хворого може прокинутися наранок з похміллям, не підозрюючи про те, що інша особистість учора ввечері напилася. І взагалі, перша особистість може бути непитущою, а друга — алкоголіком.

— Ну не в буквальному ж розумінні?

— У щонайбуквальнішому.

— Але ж алкоголізм — це фізичне захворювання.

— Так, і саме це в СРО найбільш пречудове. Я читав про одного пацієнта із СРО, одна особистість якого була завзятим курцем, а друга сигарети в рот не брала. І коли прокидалася його перша особистість, кров’яний тиск ставав на двадцять відсотків вищим. А про жінок із СРО я читав, що у них частіше бувають менструації, позаяк у кожної особистості свій цикл.

— Виходить, такі люди міняють свій стан фізично?

— Якоюсь мірою — так. Історія про Джекіла і Хайда недалека від істини, і в неї можна було б навіть повірити. Лікар Ошерсон описує випадок, коли одна особистість людини була гетеросексуальна, а друга — гомосексуальна.

— І ці особистості можуть мати різні голоси?

— Так, саме за відмінностями в голосі найлегше визначити, коли відбувається зміна особистості.

— А голоси можуть відрізнятися настільки, що навіть людина, добре знайома з хворим, не впізнає його іншого голосу? Наприклад; по телефону.

— Так, якщо цей знайомий не знає про іншу особистість. А якщо хтось погано знайомий з хворим, то може не впізнати його, навіть перебуваючи з ним в одній кімнаті, — до того змінюються міміка й жести.

— Ви вважаєте, що родичі хворого можуть не знати про розщеплення особистості?

— Так. Частота, з якою змінюються особистості, індивідуальна. А деякі до того ж можуть самі управляти цією зміною.

— Але в такому разі ці особистості повинні знати про існування одна одної?

— Авжеж. І в цьому теж немає нічого незвичайного. І, як і в романі про Джекіла й Хайда, між цими особистостями може точитися відчайдушна боротьба, тому що в них різні цілі, різні уявлення про мораль, різне ставлення до одних і тих самих людей тощо.

— І людина починає писати чужим почерком, вірно?

— Чому чужим? Харрі, скажіть, хіба протягом дня ви — один і той самий? Ні. Коли ви повертаєтеся додому з роботи, у вас відбувається безліч непомітних змін: у голосі, жестах, іншому. Дивно, що ви назвали саме почерк. У мене є книга — коли-небудь дам вам її погортати, коли буде час, — у ній є фотографія листа, який написав пацієнт з розщепленням особистості. У нього було сімнадцять різних почерків.

Харрі занотував до свого блокнота деякі опорні слова.

— Різні менструальні цикли, різні почерки — цікава хвороба, — пробурмотів він.

— От бачите, Харрі. Маю надію, що я чимось вам допоміг, а зараз вибачте — мушу бігти.

Еуне викликав таксі, і вони з Харрі разом вийшли на вулицю. Еуне запитав, які в Харрі плани на сімнадцяте травня.

— Ми з дружиною хочемо зранку запросити друзів, — пояснив лікар. — Будемо щиро раді, якщо ви прийдете до нас.

— Дякую, звичайно, але неонацисти збираються «розібратися» з мусульманами, які сімнадцятого святкуватимуть ід, і мене призначили керувати охороною мечеті в Ґрьонланні, — відповів Харрі, якого втішило й водночас збентежило таке несподіване запрошення. — Нас завжди запрягають у свята.

— Ну, ви могли б зайти до нас зовсім ненадовго. Адже в інших наших гостей так само є якісь плани на завтра.

— Спасибі. Я постараюся і, якщо зможу, зателефоную вам. А хто ваші друзі?

Еуне ще раз поправив краватку.

— Подібні до вас, — відповів він. — Але в дружини є й пристойні знайомі.

У цю мить під’їхало таксі. Харрі відчинив лікарю дверцята, Еуне сів у машину, але перед тим, як таксі рушило, Харрі раптом спитав:

— А чому у людини з’являється СРО?

Еуне уважно подивився на Харрі:

— Навіщо це вам?

— Точно не знаю. Але це може бути важливо.

— Гаразд. У більшої частини хворих на СРО в дитинстві трапилася травмуюча для їхньої психіки ситуація. Хоча душевну травму вони могли дістати й пізніше. Люди створюють собі іншу особистість, щоб утекти від проблем.

— Про які душевні травми можна говорити, якщо йдеться про дорослу людину?

— Ну, подумайте. Можливо, вона пережила природний катаклізм, втратила кохану людину, зазнала насильства або довго жила в страху.

— Як, наприклад, вояк на війні?

— Так, така травма цілком можлива у вояків.

— Або в партизанів.

Останню фразу Харрі сказав сам собі, бо таксі з лікарем Еуне вже поїхало.

— У «Скотсман», — сказав Халворсен.

— Ти збираєшся провести сімнадцяте травня в пабі «Скотсман»? — невдоволено спитав Харрі, ставлячи сумку за вішаком.

Халворсен знизав плечима:

— А є інші пропозиції?

— Ну, якщо обов’язково має бути паб, обрав би що-небудь більш пристойне. Або ще варіант: попроси начальство, щоб тебе записали на чергування. Пристойна надбавка за роботу в свято і жодного похмілля.

— Я над цим подумаю.

Харрі плюхнувся в крісло.

— Коли ти його полагодиш? Воно так жахливо скрипить.

— Його неможливо полагодити, — пробурчав Харрі.

— Пардон. Як там з Віднем?

— Зараз. Спочатку розкажи, як у тебе.

— Я перевіряв, чи є у Евена Юля алібі. Він стверджує, що в день зникнення дружини був у місті, сидів у кафе на Уллеволсвеєн, але не зустрічав нікого зі знайомих, хто б міг це підтвердити. У кафе мені сказали, що в них надто багато відвідувачів, щоб запам’ятовувати їхні обличчя.

— Це кафе через дорогу від «Скрьодера», —