Читати книгу - "Безтурботний, Ю. Несбе"

Він знизав плечима.

— Я що, підставила вас, Харрі? — Вона підібрала під себе ноги і стурбовано подивилася на нього із-за келиха.

Він не відповів.

— Ще джину?

Харрі кивнув:

— В усякому разі, одна хороша новина у мене для вас є. — Він уважно стежив, як вона наповнює його келих. — Увечері я одержав по електронній пошті лист, автор якого зізнається у вбивстві Анни Бетсен. Він увесь час збивав мене з пантелику, робив усе, щоб я повірив, ніби її вбив Арне.

— Тонка робота, — сказала Вігдіс. — Ой, що я роблю! — Вона схлюпнула джин на стіл.

— А ви начебто зовсім не здивувалися?

— Та мене більше вже нічого не дивує. Взагалі-то кажучи, я не думаю, що в Арне настільки міцна нервова система, щоб зробити обачливе, холоднокровне вбивство.

Харрі почухав потилицю:

— Та все ж. Тепер я можу довести, що Анну Бетсен убили. Увечері, перш ніж піти з будинку, я переслав моїй колезі зізнавальні свідчення цого чоловіка. І всі інші електронні послання, що отримав від нього. Це означає, що відносно моєї ролі я виклав усі карти на стіл. Свого часу в мене з Анною був роман. Біда в тому, що я побував у неї того вечора, коли її вбили. Мені, звичайно, слід було б відразу ж повідомити про це, але я зробив дурницю, понадіявся, що сам у всьому розберусь і заразом доведу, що до вбивства не маю ніякого відношення. Але.

— Ви діяли необдумано і необережно. Ви вже про це говорили. — Вона задумливо дивилася на нього, погладжуючи маленьку подушечку, що лежала біля неї на дивані. — Що ж, дещо мені, звичайно, стало ясно. Та все ж ніяк до тями не візьму — хіба це злочин, якщо чоловік проводить час із жінкою, з якою хоче… хоче провести час? Поясніть, Харрі!

— Гаразд. — Він влив у себе нову порцію чистого джину. — Наступного ранку я нічого не пам’ятав.

— Розумію. — Вона підвелася з дивана і простягнула свою красиву руку. Він запитально подивився на неї.

— Знімайте пальто, — сказала вона. — Зараз підете і приймете гарячу ванну, а я зварю каву і спробую знайти для вас що небудь сухе. Сподіваюся, він не образиться. Він у багатьох від ношеннях був розумною людиною.

— Я…

— Нумо, покваптеся.

Ступивши у ванну, Харрі відчув таку насолоду, немов опинився в гарячих обіймах. У ногах від ступень до стегон приємно закололо, а потім він і весь укрився гусячою шкірою. Він навіть застогнав, опустив усе тіло у воду і відкинув голову на край ванни.

Він чув шум дощу, чув і те, що робить Вігдіс Албу, але тут вона ввімкнула плеєр. «Police». Знову ж таки кращі хіти. Він заплющив очі.

«Sending out on SOS, sending out on SOS»[46], — співав Стінг. І Харрі також, дуже вже він поважав цього хлопця. Та і фраза виявилась якраз до речі. Він вважав, що Беате прочитала прислані ним по електронці матеріали, відправила їх далі по інстанціях і, отже, полювання на лисиць уже скасовано. Від випитого повіки у нього обважніли, але щоразу, як тільки він заплющував очі, перед ним виникали ноги, що стирчать із води, в італійських черевиках ручної роботи. Він простягнув руку за голову, намагаючись знайти келих, який поставив на край ванни. До дзвінка Беате він устиг випити всього два півлітрових кухлі пива і не міг по-справжньому забутися, чого якраз і потребував. Але де ж цей чортів келих? Невже Том Волер усе-таки спробує розшукати його? Він розумів, що цьому типу просто не терпиться його заарештувати. Але зараз Харрі ніколи сидіти в КПУ, спершу йому треба до кінця розібратися з цією справою. І сподіватися на когось, окрім себе, нічого. Тільки він у змозі з’ясувати всі деталі. Але спершу треба взяти невеликий тайм-аут. Випити ще, попроситися переночувати тут, на дивані. Прочистити мізки. Все продумати. Але вже завтра.

Він шукав усе в узголів’ї і врешті-решт зіштовхнув важкий кришталевий келих, який із глухим стукотом упав на викладену плиткою підлогу.

Харрі вилаявся і підвівся. Він ледве не впав, але в останню мить притулився до стіни й утримався на ногах. Потім обв’язався товстим волохатим рушником і вийшов до вітальні. Пляшка джину стояла на журнальному столику. Він узяв склянку з барного буфета і наповнив його по самі вінця. Він чув звук кавоварки. І голос Вігдіс в холі на першому поверсі. Харрі знову вирушив у ванну й обережно поставив склянку поряд із речами, приготованими для нього Вігдіс, — все у блакитних і чорних тонах, із колекції, рекламованої Бйорном Боргом. Він провій рушником по дзеркалу і в чистій смузі, що утворилася на запіт нілому склі, побачив своє віддзеркалення.

— Дуб дубом! — прошепотів він.

Він опустив погляд на підлогу. Червона цівка текла між плит ками у бік стоку. Він прослідкував, звідки цівка бере свій початок, і виявив, що в нього між пальцями сочиться кров. Він поранився об скляний уламок і навіть не помітив цього. Нічого не помітив. Він знову подивився на себе в дзеркало і голосно розреготався.

Вігдіс поклала слухавку. їй довелось імпровізувати. А вона імпровізацію ненавиділа, вона в буквальному розумінні відчу вала нездужання, коли щось ішло не за планом. Ще в ранньому дитинстві вона зрозуміла: ніщо не відбувається само по собі, вст треба планувати. Вона досі пам’ятала той випадок, коли разом і сім’єю переїхала в Слемдал із Шієна, де закінчила другий кла<

І ось її відрекомендували новим однокласникам. Вона назвала своє ім’я, а всі роздивлялись її саму, її одяг і непоказний плас тиковий рюкзак, побачивши який декілька дівчат пирснули і почали показувати на нього пальцем. На оєтанньому уроці вона склала список, у якому перерахувала тих однокласниць, які стануть її кращими подругами, і тих, із ким вона буде холодна, тих хлопчиків, які закохаються в неї, і тих учителів, у кого вона стане улюбленою ученицею. Прийшовши зі школи додому, вона повісила цей аркуш над своїм ліжком і не знімала його доти, поки до Різдва біля кожного прізвища з’явилася галочка.

Але нині все не так, тепер їй доводиться задовольнятися тим, що лад за неї наводять інші.

Вона подивилася на годинник. За двадцять хвилин десята. Том Волер