Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Хіба ревуть воли, як ясла повні? 📚 - Українською

Читати книгу - "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" автора Панас Мирний. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 96 97 98 ... 107
Перейти на сторінку:
жалоба. Предводительського синка не було: він поїхав до чиновника. Незабаром вернувся з жалобою. Подав Шавкунові до рук:

— Читайте!

В хаті затихло, Шавкуна кругом обступили. Шавкун розвернув бумагу; одкашлявся, як дяк на криласі, глянув:

— Так, так… і рука Порохова… — сказав наче сам до себе — і став читати.

Кожного кидало то в огонь, то в холод од тієї ябеди. Усяк аж голову схилив, слухав, — як слухав винуватий школяр правдиві вичити про свої вчинки.

Шавкун скінчив.

— Клевета! ябеда!! — загукали кругом. — Жалійтесь, Петре Васильовичу! це — обида… Хіба можна так виражатись: «организованная шайка», «сонмище кріпосників»? Хіба можна?…

— І як губернатор прийняв таку ябеду?! — хтось гірко вимовив…

— Підіть же! — каже другий, здвигнувши плечима.

— Это давление администрации… вмешательство в земские дела! — гукнув хтось з кутка.

— Та… так… вмішательство. Нада міністру писать.

— Еге ж, еге… Міністру! міністру!.. От ліца всего дворянства. Ми все вас просім, Петро Васильович!.. просимо! просимо!!.

— Харашо… харашо, — одмовляє він, оддувшись як індик.

Шавкун з Чижиком переглянулись, — і іскорки сміху заблищали у хитрих очах.

— Ось постійте… не гарячіться так! — каже Шавкун. — Чого нам до того міністра лізти? Нам треба спершу це діло забити, позбутись його…

Шавкунова рада взяла своє. Шавкуна послухали і змовились, як в один голос, казати чиновникові про вибори.

У дванадцять годин приїхав чиновник до Польського удвох з справником і прийнявся за діло… О шостій годині сідали гості за довгий стіл обідати. На покуті сидів чиновник; по праву руку Польський; по ліву — Кряжов… Здавалося — то сиділо три давніх приятелі, котрі, не бачившись цілі довгі роки, на превелику радість зустрілися… За столом на покуті ішла весела розмова, сміхи та жарти… На однім крилі і на другім розмова ішла тихше, а вже ж на веселих обличчях гостей можна було помітити, що покутня радість крайком зачепила й їх… Навіть на захирілих, судових пиках Шавкуна й Чижика, що поруч сиділи у кінці столу, навпроти покуття, — видна була якась веселість…

Багатий на смачні страви, розкішний на дорогі трунки, обід кінчався. Моторні лакеї розносили високі кришталеві чарки з пінистим шипучим вином. Перший підвівся чиновник, — уставив у ліве око стекольце, підняв вгору чарку; подякував панові Польському за добру учту; нагадав, що адміністрація вкупі і в «союзе с привилегированным сословием» повинна «зорко следить» за «революционными элементами», — що обох їх «интересы общие», — що вони повинні піддержувать «государственный строй», — берегти його од «напора безумных социалистических идей», котрі тепер злочинці розсівають всюди… і красна, і вчена була та річ: гетьманські панки ще зроду не чули такого гарячого слова! На заключку воно жичило панові Польському здоров’я, а «привилегированному сословию» радило злить його «интересы» з «интересами администрации», од лиця котрої чиновник примовлявсь випити за «общее народное благо»…

Випили за «благо»… Лакеї знову поспішили поналивати чарки. Підвівся Польський — і тільки й видумав, що просив випити за здоров’я «дорогого гостя»… Випили й за «дорогого гостя». Лакеї знов наповнили чарки. Підвівся Кряжов — і розпустив свого довгого язика про той розбрат, який пішов між двох «сословій»; похвалив адміністрацію, що вона стереже «интересы имущих классов», що вона піддержує «экономическое развитие страны» — помагає строїть залізниці, помагає заводити «банки», обороняє «отечественную промышленность покровительственною системою», — просто сказати: «создает народное благо»… За таку велику послугу Кряжов прохав випити за адміністрацію… Чиновник подякував від «легкого сердца» і примовивсь випити за «дворянское сословие».

Обід скінчився. Повставали з-за столу; подякували хазяїнові — і розтеклися скрізь по будинку. Гомін, галас! Одні дивувалися красномовству чиновника, другі підхвалювали Кряжова, а третім найбільше подобалась «скромность» річі предводительского сынка»…

Тільки один Шавкун з Чижиком дивувались усій отій «комедії» — і, стоячи в кутку, радились нишком: як би їм здихатись Пороха.

Програвши в карти далеко за північ, чиновник став прощатись. Перед рундуком стояв уже трояк самих кращих поштових коней. Невелике чиновниче збіжжя зложене було у невеличкий чемодан і положено у ногах поштаря. Адміністратор сів; поштар махнув на коней батогом, задзеленчав голосний дзвоник — і тільки курява встала…

— Поїхав! — у один голос сказало кілька душ.

— Хороший чоловік!..

— Чудесний… хоч і молодий… А розумний — не кат його взяв!

— Та ще б! Правовід та не розумний… Ну, звісно: благородне дитя…

— А коли б воно нам не нашкодило, — увернув хтось неймовірний.

— Хто? він? — оступивсь Кряжов. — Ніколи! Ні зроду-віку… Ми його знаємо, як облуплену овечку… Він у нас у банці — по вуха застряв! В довгу, як в шовку!.. Він у мене ось тут сидить! — Кряжов стулив міцно кулак і показав поверх голови.

— Ну, коли так, то безпечно! — в один голос зарішили Шавкун і Чижик.

Горе, кажуть, об горе чіпляється.

Вернувся Чіпка з Гетьманського додому з розтроюдженим лихом у серці. Стріва його мати, хвалиться: нема Галі дома, поїхала до батька, бо Максим занедужав.

— Чим? — пита Чіпка.

— Господь його знає. Поїхав, кажуть, кудись на ярмарок любісінький, милісінький, а привезли — ледве дише.

— Гм… А що у вас чувати доброго?

— Що ж тепер доброго почуєш? Нема тепер нічого доброго… Он, розказують, на Красногорку напали розбишаки… Чоловік з двадцять наїхало, — та сторожі одбили… Кажуть, така бійка була, Господи!

Чіпку подрав мороз поза шкурою… «Так… так! — думає він. — Оце ж воно йому й ікнулося!..»

Порозпрягав він коней; підложив сіна. Ходить по двору, — не хочеться і в хату. Сонце саме заходило. Піднялась вечірня шарпанина. Там воли ревли; там овечата мекали; там жінки свиней кликали… Все то хазяйські клопоти. Чіпці байдуже до всього того! Він навіть не дослухається… У його тепер свої клопоти, — не обберешся їх…

Ходить він по двору — нудно; увійде в хату — хатні померки ще дужче розвертають сумну думку. Розстилає вона перед ним, наче страшний килим, страшні пригоди життя… Ось і Максим лежить — перебитий, переламаний… Ось висовуються давні, знайомі тіні; Лушня, Пацюк, Матня, ще й другі братчики… П’яні голови горять кривавим цвітом; в очах палає хижість, голоднеча… Ось піднімаються в пам’яті панські комори: про них нагадали в земстві… пригадався сторож… І сторож, і Максим качались перед ним, божевільно стогнали… Чи правда тому?… Правда… гола, страшна правда. Що б він тепер дав, коли б можна було її викинути з пам’яті, забути… Так ні!.. Таке не забувається… Воно, мов нарошне, вилазить наверх; наче якесь страховище, лякає тебе… Навіщо ж воно вертається? нащо воно здалося мені?… Воно перестріло мене, перейшло мені дорогу тоді, як я хотів його слід затерти… І спливає йому на думку земство,

1 ... 96 97 98 ... 107
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Хіба ревуть воли, як ясла повні?"