Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

Рись піднялась на лапи та потягнулась, відкривши свою пащу з гострими кликами. Вона випрямилась та нахилиламорду в сторону, роздивляючись реакцію дівчини. Мілана нічого не сказала, лише потупила голову в землю, роблячи вид, що задумалась. Аринці цього було достатньо. Вона повільно розвернулась в сторону лісу та зробила декілька кроків. Потім розвернула морду на дівчину.

«Ти нікого не зустрічала біля дубу? – спитала Аринка, наче згадала щось не суттєве».

- А тут ще хтось є? – Мілана підняла голову, подивившись переляканим поглядом, - мені здавалось ви тут самі.

«Все правильно, - сказала рись в думках, - не звертай увагу!». Хижак розвернувся та чкурнув до тунелю, що вів до велетня дерева. Мілана почекала, поки Аринка зникне та тихо засміялась. Істоти дійсно злякались, що щось втрутилось в їх ігри. Дівчина одразу згадала борсука Бегемота. Вона була впевнена, що Костя та Аринка подумали саме за нього, за творця цього світу.

Мілана відчула приємний та піднятий настрій, вона ляснула в долоні, подивилась на вогнище. Відчуття перемоги загорілось в грудях, приємно розходячись всім тілом. Це дуже приємне відчуття, особливо, якщо врахувати, що вона зараз в проміжному світі. Нові ідеї так і норовили лізти в голову, від чого дівчина хитро підняла погляд, дивлячись на тунель.

- Ну що ж, - сказала тихо Мілана, - будемо намагатись вибратись звідси, - вона закрила очі та вигнала темряву з голови.