Читати книгу - "Смерть у кредит"

коли я жив у нього, то сам був наляканий тим, що мені вдавалося почути за день, протягом двадцяти чотирьох годин… А це були лише уривки та натяки… Для Куртіаля не існувало нічого незбагненного, в ньому вживалися дух варварства та руйнування і гострий розум, що схоплює все з півслова… «Майстротрон»: винахідливість, відкриття, плідність, просвіта!.. Такий був підзаголовок часопису. У Куртіаля працювали під знаком Великого Фламмаріона[52], його портрет з автографом займав середину вітрини, на нього посилалися, як на Господа Бога, в будь-якій суперечці, з будь-якого приводу і без нього! Це була вища інстанція, добрий геній, звірялися лише з Учителем і ще трохи з Распаєм[53].

Куртіаль присвятив дванадцять книг чистому синтезу Астрономічних Відкриттів та чотири книги — генію Распая, «природним зціленням».

Це було так ґрандіозно, що якось дядько Едуар вирішив сам піти в «Майстротрон», щоб спробувати напитати роботу. Була ще одна причина, він хотів проконсультуватися з приводу своєї велосипедної помпи… Він знав де Перейра віддавна, з часів його сімдесят другого підручника, найчитанішого та найпоширенішого в світі, того, який найбільше посприяв його славі та широкій популярності: «Обладнання велосипеда, його аксесуари та нікелеві деталі, для будь-якого клімату планети за ціною 17 франків 95 сантимів». Невелика за обсягом праця в той час, про який я говорю, продавалася у Бердуйона та Малларме, технічних видавців, у їхній книгарні на набережній Оґюстен… Славу та загальне захоплення, викликані появою цього жалюгідного тривіального твору, в наші дні важко зрозуміти… Проте близько 1900 року «Обладнання велосипеда» Куртіаля Марена де Перейра було для новоспеченого велосипедиста чимось на кшталт катехізису, «путівника», «джерела знань»… Та Куртіаль був доволі самокритичний, він намагався не звертати уваги на такі дрібниці! Його зростаюча популярність, безперечно, принесла йому збільшення потоку листів, нові візити, нових нав'язливих відвідувачів, нові неприємні обов'язки, загострення полеміки… Й дуже мало радощів!.. Приїжджали проконсультуватися з Грінвіча та Вальпараїсо, з Коломбо та Бланкенберґа, консультувалися з приводу різних проблем сідла, «підйомного» або «м'якого», про зношення підшипників, про мастило на деталях… про оптимальне дозування речовин, що мали запобігти іржавінню керма… Що стосується самої слави, то його не дуже влаштовувала та, яку приніс йому велосипед… Він уже тридцять років поширював по світу плоди своїх праць, уклав багато інших підручників, набагато значущіших та корисніших, ширшого діапазону. Протягом свого життя він пояснив практично все… Найабстрактніші, найскладніші теорії, непогамовні фантазії фізиків та хіміків, про зародження «радіополярности»… Зоряну фотографію… Все — так чи так — він уже потрактував, про все написав. Він відчував сильне розчарування, пригніченість та неприємне здивування, коли бачив, що його звеличують, обожнюють та оточують славою з приводу повітряної камери та тонкощів «подвійної шестерні»!.. Почнімо з того, що сам він відчував жах перед велосипедом… Ніколи його не вивчав, ніколи на нього не сідав… А з механікою було ще гірше… Він не зміг би розібрати навіть колесо або ланцюг!.. Руки у нього росли далебі не з того місця, хоча він виявляв спритність на перекладині чи на трапеції… Він був незграбний, як тридцять шість свиней… Забиваючи цвях, він розплющував собі принаймні два нігті та перетворював на кашу свій великий палець, варто було йому взятися за молоток, одразу ж починалася кривава бійня. Я вже не кажу про плоскогубці, він би обов'язково вирвав шматок стіни… стелі… цілу кімнату… Навколо не залишилося б нічого… Він не мав ні крихти терпіння… його розум працював надто швидко, але надто абстрактно, він був надто інтенсивний та глибокий… варто було йому зіткнутися з опором матерії, у нього починалися судоми… Все йшло коту під хвіст… Це лише в теорії він добре залагоджував проблеми… На практиці він непогано володів гантелями в задній кімнаті… та ще у неділю міг піднятися в ґондолу й наказати «віддати кінці», а потім приземлитися «клубочком»… якщо ж він починав лагодити щось власними руками, це закінчувалося трагедією. Варто було йому взяти якусь річ, як він одразу ж упускав її або ж пхав її собі в око… Неможливо бути досконалим у всьому! Це слід розуміти… Але серед усіх його творів був один, що викликав у нього особливу гордість… його слабина… Достатньо було легкого натяку, як він увесь починав вібрувати… Потрібно було частіше в розмові до цього повертатися, щоб заслужити його прихильність. Дослідження в галузі «синтезу» були, безперечно, головним його досягненням, запаморочливим успіхом… «Повне зібрання творів Оґюста Конта, наведене суворим форматом «позитивної» молитви в двадцяти двох рядках акровірша»!

Цим незвичайним витвором він майже миттєво прославився на всю Америку… Латинську… як сміливий новатор. Уже за кілька місяців Уругвайська академія зібралася на пленарне засідання й одностайно обрала його «Bolversatore Savantissimo» зі статусом «довічного члена»… До того ж місто Монтевідео через місяць проголосило його «Citadinis Etematis Amicissimus». Куртіаль сподівався, що такі титули та тріумф принесуть йому іншу славу, піднесенішу… й він зможе розгорнути масштабну діяльність… Очолити рух глибокого філософського спрямування… «Друзі Чистого Розуму»… Та дзузьки! Дідька лисого! Вперше у своєму житті він потрапив пальцем у небо! Він цілковито прорахувався… Велике ім'я Оґюста Конта вирушило до антипода, але не перетнуло моря назад! Воно навічно залишилося на Ла Платі. Воно вже не повернулося в рідну домівку. Воно так і залишилося в американців, і все-таки протягом декількох місяців він намагався зробити неможливе… У «Майстротроні» він не шкодував місця, намагаючись надати своїй «молитві» привабливого французького присмаку, він переробив її на ребус, вивернув, як камізельку, засіяв крихітним насінням лестощів… зробив войовничою… в стилі Корнеля… агресивною і, нарешті, запопадливою… Марна праця!

Навіть погруддя Оґюста Конта, спершу встановлене на найвиднішому місці, ліворуч від великого Фламмаріона, не подобалося клієнтам, його довелося прибрати. Він прорахувався. Передплатники невдоволено пирхали. Наскільки безперечною здавалася їм популярність самого Фламмаріона, настільки ж викликав у них огиду Оґюст. Він відштовхував їх від вітрини… У буквальному сенсі! Інакше не скажеш!

Іноді вечорами, коли його охоплювала туга, Куртіаль виголошував дивні промови…

«Одного разу, Фердінане, я поїду геть… Поїду під три чорти, ось побачиш! Я поїду дуже далеко… Зовсім один… На свої власні кошти!.. Побачиш!..»

Після цього він ніби замислювався… Я не хотів йому надокучати. Такий настрій повертався до нього час від часу… І це мене дуже інтриґувало…

* * *

Перш ніж я потрапив до Перейра, мій дядько робив усе можливе, аби мене десь прилаштувати, він буквально вергав гори, задіяв увесь свій блат і всіх знайомих… У кожній фірмі, в яку він заходив, він говорив про мене