Читати книгу - "Коли ти поруч , Кері Ло"

— Піднімися, будь ласка.

Я підвів голову — вона всміхалася. Попри виснаження, попри все, що пережила — усміхалася. І цієї усмішки було достатньо, щоби вірити: вона впорається.

Я піднявся з колін і знову сів поруч.

— Подивися на мене, — тихо сказала вона. — Я тут. І зі мною все гаразд.

— Знаю… Але на другу дитину я більше не наважуся, — буркнув я, стискаючи її пальці.

— Дорошенко, звучить так, ніби це ти народжував, — сказала вона, вже з тією знайомою іронією. Я посміхнувся у відповідь — вона точно в порядку.

— Краще б це був я. Більше ніколи не хочу бачити, як тобі боляче…

— Але ж хіба це не було того варте? Вона ж така неймовірна, — прошепотіла Емі, повертаючи голову до колиски.

— Так. Вона прекрасна. І така ж красуня, як і її мама, — відповів я, з усмішкою дивлячись на них обох.

— До речі, ти подзвонив мамі?

— Так. Всім подзвонив. Твоя мама буде в Києві за кілька годин. Аріна з Матвієм її зустрінуть. І… про кровотечу я не казав. Не хотів хвилювати.

— І правильно. Їй не варто про це знати.

Вона знову стиснула мою руку. Я подивився їй в очі — і, попри все, що вона пережила, побачив у них сяйво щастя.

І я поклявся про себе, що віднині зроблю все, аби вона завжди почувалася щасливою. Поклявся, що решту свого життя оберігатиму її та нашу донечку.