Читати книгу - "Замах на бродягу"

— Чому ж ви прийшли сюди?

— Тому що як французький громадянин я маю право вимагати у вас охорони моєї особи. Крім того, мені зовсім не хочеться бути підстреленим з-за рогу. Я казав про це Оскару, і він…

— Знаю. Отже, ви хочете, щоб ми призначили для вас охоронців?

— Це, по-моєму, ваш обов'язок.

— А також виявили автора анонімних листів?

— Якщо зможете.

— Ви нікого не підозрюєте?

— Нікого зокрема. Хіба що…

— Кажіть.

— Попереджаю, що я нікого не звинувачую. Це нікчема. Він, можливо, здатний на погрози, але виконати їх він не наважиться.

— Хто це?

— Його прізвище Гайярден, Роже Гайярден з кооперації «Дешеві товари».

— В нього є підстави ненавидіти вас?

— Я його пустив з торбами.

— Навмисне?

— Так. Після попередження.

— Навіщо?

— Тому що він став мені впоперек дороги. Я довів його до банкрутства і сподіваюсь посадити в тюрму.

— Ви знаєте його адресу?

— Вулиця Франсуа Першого, двадцять шість.

— Він теж м'ясник?

— Не професіональний, скоріше банківський ділок. Він оперує чужими грішми, я — своїми власними. В цьому вся різниця.

— Він жонатий?

— Так. Але його дружина тут ні до чого. Він живе з коханкою.

— Ви її знаєте?

— Раніше ми часто обідали втрьох.

— А ви жонаті, пане Фюмаль?

— Уже двадцять п'ять років.

— Чому ж ви не були вчотирьох?

— Моя дружина вже давно ніде не буває.

— Вона хвора?

— Не знаю. Каже, що хвора.

— Я дещо занотую…

Метре підійшов до столу, сів і взяв олівець.

— Ваша адреса?

— Я живу у власному будинку на бульварі Курсель, п'ятдесят вісім, навпроти парку Монсо.

— Чудовий район.

— Еге ж. Мої контори містяться на вулиці Рамбюто, біля ринку, та на площі Віллет.

— Зрозуміло.

— Я не кажу про бюро в Ліллі та в Інших містах.

— У вас великий штат?

— На бульварі Курсель п'ять чоловік.

— Є шофер?

— Так. Я й досі не вмію водити машину.

— А секретарі?

— Одна особиста секретарка.

— На бульварі Курсель?

— Еге ж. У неї там є власна кімната й кабінет, але вона супроводжує мене, коли доводиться виїздити до інших міст.

— Молода?

— Як вам сказати. Років тридцять.

— Ви спите з нею?

— Ні.

— А з ким?

Губи Фюмаля скривились у презирливій посмішці.

— Я чекав цього запитання. Що ж, гаразд! Так, у мене є коханка. Раніше було кілька. Її звуть Мартіна Жійю. Я наймаю для неї кімнату на вулиці Етуаль.

— За два кроки від вашого будинку?

— Природно.

— Коли й де ви з нею познайомились?

— Торік, в одному нічному кабаре. Вона дуже тиха на вдачу і майже завжди сидить удома.

— Гадаю, у неї немає підстав ненавидіти вас.

— Я теж так гадаю.

— В неї є інший коханець?

Фюмаль спалахнув.

— Якщо й є, то це мені невідомо, — вигукнув він. — Це все, що вас цікавить?

— Ні. Ваша дружина ревнива?

— Раджу запитати в неї особисто — з притаманним вам тактом!

— Якого вона походження?

— Донька м'ясника.

— Прекрасно.

— Що прекрасно?

— Нічого. Мене цікавило ваше безпосереднє оточення… Ви самі розбираєте пошту?

— Лише ту, яку одержую на домашню адресу.

— Це приватна кореспонденція?

— Більш-менш. Решта надходить до контор на вулиці Рамбюто та площі Віллет. Нею займаються мої службовці.

— Отже, ваша секретарка…

— Вона лише розпечатує листи й передає мені.

— Ви їй показували ці послання?

— Ні.

— Чому?

— Не знаю.

— А дружині?

— Теж ні.

— А вашій знайомій?

— Ні, ні, ні!!! Це все, що ви бажаєте знати?

— Сподіваюсь, ви не заперечуватимете, якщо я відвідаю ваш дім на бульварі Курсель? Під яким краще приводом?

— Скажете, що я повідомив вас про зникнення важливих документів.

— Можливо, доведеться відвідати контори?

— Говоріть те ж саме.

— Чи можу я зустрітись з мадмуазель Жійю?

— Не заперечую.

— Дякую.

— Це все?

— Від сьогодні ми почнемо стежити за вашим будинком. Охороняти вас особисто буде важче. Адже ви не сидите на місці. До речі, ви користуєтесь власною машиною?

— Так.

— У вас є зброя?

— Я ніколи не ношу зброї з собою, але в шухляді нічного