Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

— Пити не обов’язково, а уникати контактів з соціумом у тебе не вийде, — наполягла Марія, не сумніваючись у своїй правоті.

— Якщо Люсі не хоче, може, не треба змушувати? — Джейн стала на її бік.

Її брат, одначе, з цим не погоджувався:

— Ні, без неї буде не так весело.

— Ой, не брешіть. — Люсі випрямила спину, нахмурившись. — Ви моєї відсутності навіть не відчуєте. Мені просто гидко навіть від самої думки про вечірку в такі часи. Від смерті Містера Балеми хоч тиждень минув?

Згадка цього імені неначе занурила Алісу в канал. Вона майже не пам’ятала про вбитого Звіром лаборанта, хоча він провів у неї з десяток занять.

— Містер Балема був нашим лаборантом, — відповіла Марія з образою, — і я щиро впевнена, що він би підтримав ідею вечірки. Не потрібно зациклюватися на негативному. Люди вмирають, то через це іншим не жити?

Після її слів погляд Люсі взагалі потьмянів.

— Не знаю.

— Вона піде, — сказав Генрі, махнувши рукою. — Як не захоче, то я сам візьму її за ноги й буду їх переставляти.

— Ти так низько не нагнешся, — буркнула вона.

Він пирхнув.

— Клас, почнімо принижувати мене за зріст!

— Код чорний! — раптом сказала Марія, затуливши рот. — Сюди йде Нейт.

Аліса аж ніяк не очікувала цього почути. Він і справді був тут, прямував до них від головного корпусу. Від несподіванки в неї розширилися очі та на мить зник дар мови, але вона швидко взяла себе в руки й, притягнувши до себе чашку чаю, почала терпляче чекати. За столиком запанувала тиша.

— Привіт, — сказав Нейт, підійшовши.

Його вродливе обличчя прикрашала стримана усмішка. У світлих очах не лишилося й краплі вчорашньої тривоги. На противагу Алісі. Їй так і не вдалося обрати правильні слова. Вона вкотре згадала їхній поцілунок, відчула його дотик на губах, але не змогла вимовити жодного звуку. Наче розум відокремився від тіла.

— Бажаю здоров’я! — відповів Генрі, прочистивши горло.

— Не глузуй з привітання, довбехо. — Нейт перевів погляд на дівчат, намагаючись довго не зупиняти його на Алісі. — Я прийшов вам дещо сказати. З приводу останніх новин про Звірів, елементала в Академії та коронацію Арона І наша команда наставників влаштовує маленьку вечірку, що відбудеться за три дні. Багаття, музика, їжа й напої. Так би мовити, розслабитися від бурхливих подій. Якщо ви прийдете, ми будемо раді. Місця, словом, обмежені, але для вас запрошень вистачить.

— Супер, я залюбки візьму. — Генрі висмикнув папірець з його руки.

Джейн на мить скривилася, але нічого братові не сказала.

— У нас не вистачає ще двом, — промовила Марія.

— Алісо?

Нейт простягнув запрошення, нарешті не відводячи очей. Одначе вона його забирати не квапилася.

— А ти там будеш? — запитала, ніби не знаючи відповіді.

— Так, обов’язково. Я ж серед організаторів.

— Тоді я прийду.

Вона забрала папірець, не забувши доторкнутися до його руки. На обличчі хлопця зблиснула ледь помітна півусмішка. Вона всміхнулася у відповідь. Проте цей інтимний момент швидко перервав голос Генрі:

— І Люсі дай, бо вона не попросить.

— Я не те щоб хотіла… — заперечила вона, однак Нейт подав запрошення і їй.

— Візьми. Якщо передумаєш, його завжди можна залишити на лавці. Хтось інший підбере.

Вона замислилася, але зрештою взяла.

— Дякую.

— Будь ласка.

Раптом неподалік вони побачили Джона, котрий вийшов з підвалу, несучи лопату в руці. Лице скривилося в невдоволеній фізіономії.

— Дядьку, а куди ти йдеш? — вигукнув йому Нейт. — Допомога потрібна?

Побачивши племінника біля столику, Джон на мить зиркнув на Алісу, а потім махнув рукою.

— Не зважай. Це справи від директорки.

І він продовжив іти, прямуючи просто до лісу. Алісі враз стало цікаво, які це справи можуть вимагати використання лопати.

— Ну, добре, я побіжу вже, — сказав Нейт на прощання. — Зустрінемося на вечірці.

Аліса мовчки кивнула у відповідь, і парубок пішов.

— Молодець, — радісно прошепотіла Марія до неї.

Вона ж штурхнула її в плече, злегка всміхнувшись. Тоді Джейн запитально вирячилася на брата:

— У тебе ж було запрошення.

— А тепер два. — Він з утіхою показав листочки в руках.

— Хочеш когось запросити? — враз поцікавилася Марія.

Генрі заховав їх у кишеню.

— Ні, звісно. Продам.

— Пф, а я вже зраділа, що ти когось знайшов.

Він скривився та видав:

— У мене вже давно є кохання мого життя.