Читати книгу - "Ерагон. Спадок"

Про сон після такого не могло бути й мови. Тривога охопила Вершника з новою силою. Вона налітала на його свідомість, ніби гігантський щур, кожен укус якого був отруйний.

Урешті-решт, він обережно вибрався з-під крила Сапфіри й попрямував назад до свого намету.

Побачивши його, Нічні Яструби, як і минулого разу, звелись на ноги.

— Ти щось шукаєш, Убивце Тіні? — спитав їхній командир, міцний чолов’яга з кривим носом.

Ерагон насилу згадав, що його звати Гарвен і що Насуада казала, ніби він колись втратив здоровий глузд, перевіряючи думки ельфів. Тепер же чолов’яга   виглядав цілком здоровим, хоч і мав дещо замріяний погляд. В інакшому разі Джормандер ніколи б не дозволив йому обійняти свою колишню посаду.

— Ні, капітане, — відповів Ерагон, намагаючись говорити якомога тихіше. Він підійшов до Гарвена майже впритул: — А скільки Нічних Яструбів загинуло цієї ночі?

— Шестеро. Власне кажучи, уся варта. Але за кілька днів ми знайдемо їм гідну заміну. Більше того, нам будуть потрібні новобранці, бо ми хочемо подвоїти вашу охорону.

— Навіщо?

— Нам не вдалося врятувати її, Убивце Тіні. Якби нас було більше, можливо… — у стриманому погляді Гарвена спалахнули іскорки болю.

— Нам усім не вдалось її врятувати, — відповів Ерагон. — І якби вас тоді було більше, то просто більше загинуло б…

Чоловік закашлявся й кивнув головою. На його обличчя впав біль.

«Це я не зміг врятувати її», — подумав Ерагон, заходячи до свого намету.

Він був васалом Насуади, тож захищати її — його прямий обов’язок. Вершник мав дбати про безпеку дівчини навіть більше, ніж самі Нічні Яструби. І що? Його допомога знадобилась їй усього один-єдиний раз, і він не зміг її врятувати…

Вершник подумки проклинав себе. Як васал Насуади, він повинен був негайно ж прийти їй на допомогу, все інше — почекало б. Але Вершник знав — Насуада навряд чи зраділа б, якби дізналася, що він покинув пост командира варденів заради її порятунку.

У неї була мета, якій вона присвятила все своє життя, і ніщо, навіть власні страждання й смерть не важили тут нічого. Ерагон знову лайнувся і почав міряти кроками намет:

«Я — командир варденів».

Тільки тепер, коли Насуада зникла, Вершник збагнув, що вона стала для нього чимось більшим, ніж просто повелителькою. Вона стала його другом, і він відчував нестримне бажання захищати її. Але спроба зробити це могла коштувати варденам поразки у війні.

«Я — командир варденів», — іще раз подумки сказав він.

Ерагон подумав про всіх людей, за чию долю він тепер відповідав: про Рорана й Катріну, про інших мешканців Карвахола, про сотні воїнів, пліч-о-пліч з якими він бився, про решту армії — про гномів, котів-перевертнів і навіть про ургалів. Тепер він очолював їх і мав приймати тільки правильні рішення, щоб якомога швидше здолати Галбаторікса й Імперію.

Серце Ерагона знову почало прискорено битись, його зір затуманився. Він став і сперся на жердину посеред намету, потім витер з чола піт. Йому дуже хотілося з кимось поговорити, і він уже вирішив знову піти до Сапфіри, але в останню мить передумав. Дракону треба було відпочити, а не слухати його скімлення. Арію й Глаедра Вершник теж не хотів обтяжувати своїми проблемами, та й навряд чи вони допомогли б їх вирішити. Більше того, в пам’яті ще й досі зринала неприємна розмова з Глаедром, тож не було жодних гарантій, що він погодиться стати вдячним і співчутливим слухачем.

Тоді Вершник продовжив свій монотонний рух по колу: три кроки вперед, поворот, три кроки назад і знову все спочатку… Він загубив пояс Белотха Мудрого. Він дозволив Мертагові й Торнаку захопити Насуаду в полон. І після цього йому доручили очолити варденів…

Ці думки безугавно крутились у голові, а тому тривога зростала з кожною секундою. Юнакові здавалося, ніби він потрапив у безкінечний лабіринт, за кожним поворотом якого на нього чекають жахливі монстри.

Під час наради Ерагон наговорив купу красивих слів, у які повірили Орик, Орин і всі інші, але він і досі не мав ані найменшого уявлення про те, як варденам перемогти Галбаторікса.

«Я б не зміг урятувати Насуаду, навіть якби спробував це зробити, — в розпачі думав Ерагон, відчуваючи весь тягар покладеної на нього місії. — Чому це сталося саме з нами?» Вершник зупинився і впав на коліна, обхопивши руками потилицю.

— Це неможливо зробити… Це неможливо зробити…, — гарячково шепотів він, стоячи навколішки й розхитуючись туди-сюди.

Відчай Вершника був такий глибокий, що він усерйоз подумав про те, щоб звернутися з молитвою про допомогу до бога гномів Гунтери, як він це вже робив раніше. Перекласти свої турботи на когось сильнішого, довірити йому свою долю й долю тих, кого він любив, було б тепер неабияким полегшенням.

Та молитва, здавалось, застрягла Ерагонові в горлі. Як не крути, а він відповідав тепер за долі багатьох людей, байдуже, подобалось йому це чи ні, і було б геть неправильно перекладати цю відповідальність на когось іншого, навіть якщо це божество.

Найбільше Вершника дратувало те, що в нього не було плану. Він вірив у те, що зможе повести за собою варденів, але навіть не підозрював, як захопити Урубейн і прикінчити Галбаторікса. А крім володаря Імперії, був ще й Мертаг, одна думка про бій з яким прискорювала пульс юнака ледь не вдвічі. Битися з ними по-чесному — це вірна смерть… Спробувати захопити їхню свідомість? Але де взяти стільки енергії?

Ерагон стиснув пальцями потилицю, з усієї сили намагаючись вигадати бодай щось, і раптом згадав пораду, яку йому дав свого часу в Тейрмі Солембум. Тоді кіт-перевертень говорив десь так:

— Слухай мене уважно, і я розкажу тобі про дві важливі речі. Коли знадобиться зброя, пошукай її між корінням дерева Меноа. А коли тобі здасться, що власних сил бракує для подвигу, іди до скелі Кутіан і скажи перед нею своє ім’я, щоб відкрити Склеп Душ.

Розповідь про дерево Меноа виявилась чистою правдою — під ним Ерагон знайшов зоряну руду, з якої йому викували меч. Схоже, тепер настав час скористатися й другою порадою Солембума.

«Коли ж, як не зараз, — гарячково думав Ерагон. — Я в повному розпачі, а мої сили здаються такими жалюгідними…»

Залишалася тільки одна проблема — Вершник не мав ані найменшого уявлення про те, де перебуває скеля Кутіан разом зі своїм Склепом Душ.

Колись давно він питав про це в Арії й Оромиса, але ті чомусь удали, ніби не чують його питання.

«Солембуме, мені потрібна твоя допомога! —