Читати книгу - "Білі зуби"

Айрі хрюкнула:

— Ви серйозно?

— Ти знаєш: я серйозно. Я думаю, це справді добра ідея. Таким чином, сильні сторони Джошуа передадуться і вам, і ви двоє потрапите у сприятливі обставини, до того ж менше часу проводитимете на вулиці. Я поговорив із вашими батьками, і вони задоволені таким, знаєте, вирішенням питання. І що справді прекрасно, то це те, що тато Джошуа — видатний вчений, а його мама професійна садівниця, тож, я вірю, ви для себе багато почерпнете. У вас обох немалий потенціал, але мені здається, ви встрягли в речі, які цей потенціал руйнують — чи то ваші сімейні обставини, чи особисті труднощі, я не знаю, — але це справді гарна нагода виправити становище. Я сподіваюсь, ви переконаєтеся, що це не просто покарання. Це конструктив. Так люди допомагають людям. Я справді маю надію, що ви сприймете це цілком щиросердно, знаєте. Такі речі закорінені в історії, в дусі, в цілому етосі Ґленард Оак, ще від часів самого сера Ґленарда.

Історія, дух і етос Ґленард Оак, як знав кожен ґленардіанець, походили ще з часів сера Едмунда Флекера Ґленарда (1842— 1907), якого шкільна влада вирішила вважати засновником школи. Офіційна версія була такою, що Ґленард переказав кошти на цей будинок винятково для того, щоб полегшити життя знедоленим. Буклет це називав робітним будинком, а описував як «притулок, місце працевлаштування та освітній заклад» для тогочасних англійців та вихідців із Карибів. Згідно з буклетом, засновник Ґленард Оак був філантропом від освіти. Тоді, стверджував буклет, замість «залишати після уроків» вживали вислів «надавати додатковий час для роздумів».

Якщо ж попорпатися трохи глибше в архівах місцевої Гранж Лайбрері, то з’ясовувалося, що сер Едмунд Флекер Ґленард був успішним колонізатором, що незле нажився, вирощуючи тютюн, точніше — наглядаючи за величезними територіями, на яких вирощували тютюн. Через двадцять років такого вирощування, коли він накопичив стільки грошей, що вже не знав, де їх подіти, сер Едмунд відкинувся у своєму шкіряному кріслі і запитав себе: може б, йому щось зробити? Щось, що скрасило б його старечий маразм відчуттям доброчинства і значущості. Щось для людей. Отих, яких він бачив із вікна. На своїх полях.

Кілька місяців сер Едмунд гальмував. Потім, однієї неділі, коли гуляв собі по обіді Кінгстоном, він почув знайомий звук, який його чомусть вразив. Благочестивий спів. Плескання долонь. Схлипування і ридання. Гамір і спекотня, екстатичний рух із численних церков, що плили в густому ямайському повітрі, наче невидимий хор. О, це щось, подумав сер Едмунд. Бо, на відміну від своїх іменитих співвітчизників, що зневажали «котячий хор» як прояви язичництва, сер Едмунд завжди розчулювався, коли бачив пристрасну побожність ямайців. Йому імпонувала ідея веселої церкви, де можна було пчихати і кашляти, або навіть підскочити, і вікарій при цьому не адресує тобі погляд, повний суворого докору. Сер Едмунд точно знав, що Бог у своїй мудрості не міг створити церкву застиглим нудним зборищем, яким вона була в Танбрідж Веллс, — ні, швидше веселою, зі співами і танцями, тупотінням і плесканням у долоні. Ямайці це розуміли. Інколи йому здавалося, що тільки це вони й розуміли. Зупинившись на хвильку біля однієї з найбільш гучних церков, сер Едмунд задумався над загадкою: яка різниця між абсолютною самопосвятою ямайця Богові і повною відсутністю самопосвяти своєму панові? Це було питання, над яким йому не раз доводилося ламати голову. Лише за цей місяць, поки він сидів у своєму кабінеті, намагаючись сконцентруватися над власним питанням, його охоронці приходили до нього зі звістками про три страйки, сплячих або сп’янілих у розпал робочого дня і цілий натовп жінок-матерів (Бовдени між ними), що відмовлялися працювати, нарікаючи на низьку платню. А тепер, бачите, ось де воно, вирішення. Можна змусити ямайця молитися о будь-якій порі дня чи ночі, вони виберуться до церкви за першої-ліпшої релігійної нагоди, навіть найнезначнішої — але якщо ви хоч на хвилинку не доглянете за ними на тютюновій плантації, робота миттю зупиниться. На службах вони були сповнені енергії, стрибали, як боби у ситі, але на роботі вони були похмурі й відсторонені. Питання переймало його настільки, що він навіть написав листа до «Глінера», з проханням надсилати йому відповіді, але жодної хоч трохи розумної так і не отримав. Чим більше сер Едмунд думав над цим, тим очевидніше йому ставало, що в Англії стан справ — із точністю до навпаки. На Ямайці можна дивуватися вірі, але плакати над роботою, етикою, освітою. І навпаки: в Англії можна дивуватися роботі, етиці та освіті, але плакати над збіднілою вірою. А тепер, коли сер Едмунд повертався до свого маєтку, він усвідомив раптом, що його становище давало йому змогу впливати на ситуацію — гей, навіть більше, ніж просто впливати, — змінити її! Сер Едмунд, який був міцної статури, настільки міцної, що здавалось, він ховає в собі ще одну людину, підстрибував усю дорогу додому.

Наступного дня він написав дражливого листа в «Таймс» і офірував сорок тисяч фунтів місіонерській групі з тією умовою, що вона займеться великими справами в Лондоні. Тут ямайці могли би працювати поруч з англійцями, пакуючи тютюн сера Едмунда і вечорами слухаючи вказівки англійців. Як додаток до фабрики передбачалося збудувати маленьку капличку. А по неділях, продовжував сер Едмунд, ямайці брали б англійців до церкви і показували б їм, якою має бути служба.

Сказано — зроблено. Пообіцявши золоті гори, сер Едмунд відправив три сотні ямайців у Північний Лондон. Через два тижні, з іншого кінця світу, ямайці надіслали Ґленарду телеграму про своє прибуття, і Ґленард відіслав у відповідь латинський девіз, який мав бути видрукуваний на дощечці з його ім’ям. Laborare est Orare. Якийсь час все і справді йшло чудово. У ямайців був чималий оптимізм щодо Англії. Вони намагалися не звертати уваги на полярний холод і грілися ентузіазмом сера Едмунда щодо забезпечення їхнього добробуту. Але з ентузіазмом та зацікавленістю в сера Едмунда завжди були проблеми. Його мізки були маленькою посудиною з великими дірками, крізь які висипалися його вподобання, тож віра ямайців скоро змінилася в цьому ситі на інші вподобання: Пристрасть Військових Гінду; неподатливість англійської дівчини; вплив спеки на сексуальні можливості тринідадців. Наступні п’ятнадцять років, окрім чеків, які