Читати книгу - "Фінансист, Теодор Драйзер"

— Одну хвилинку, — перебив його Мартінсон, дістаючи з кишені блокнот і олівець. — Зараз я запишу. Як ви назвали його?

Батлер повторив.

— Так. Я слухаю вас.

— У нього контора на Третій вулиці «Френк А. Ков­первуд» — там вам будь-хто покаже. Він недавно збанкрутував.

— А, зрозуміло! — вставив Мартінсон. — Я про нього чув. Він замішаний в якійсь історії з розтратою міських коштів. Ви, ймовірно, не побажали звернутися в наше філадельфійське відділення, щоб не посвячувати тамтешніх агентів у свої таємниці. Чи не так?

— Цілком вірно, і людина ця — та сама, про яку ви чули, — підтвердив Батлер. — Я не хочу, щоб у Філадельфії хтось знав про мою справу. Тому я й приїхав сюди. Цей Ков­первуд живе у власному будинку на Джирард-авеню, номер дев’ятнадцять-тридцять сім. Його теж неважко знайти.

— Зрозуміло, — сказав Мартінсон.

— Так от, я хочу дізнатися про нього... і про одну жінку, точніше, дівчину...

Старий Батлер замовк, і обличчя його болісно скривилося при необхідності згадати ім’я Ейлін. Він ніяк не міг примиритися з цією думкою, — він так любив свою дочку, так пишався своєю Ейлін! У грудях його закипала ненависть до Ковпервуда.

— Це ваша родичка, напевно? — делікатно поцікавився Мартінсон. — Вам не потрібно нічого більше повідомляти мені, якщо можна, опишіть тільки її зовнішність. Нам цього буде достатньо.

Він ясно бачив, що має справу з поважною старою людиною, і що той дуже пригнічений. Про це свідчило раптом скам’яніле сумне обличчя Батлера.

— Ви можете говорити зі мною відверто, містере Батлер, — додав він. — Я розумію вашу нерішучість. Ми хочемо отримати від вас тільки такі відомості, які дадуть можливість нам діяти — нічого більше.

— Атож, — похмуро відгукнувся Батлер, — це моя… родичка. Скажу вам прямо: вона моя дочка! Ви здаєтеся мені чесною, розумною людиною. Я її батько і нізащо в світі не хотів би заподіяти їй хоч найменше зло! Я намагаюся врятувати її — і тільки. Він — ось хто мене зачіпає найбільше!

Його натруджена рука стиснулася в кулак.

Цей жест не міг не помітити Мартінсон — він сам був батьком двох дочок.

— Я розумію ваші почуття, містере Батлер, — сказав він. — Я теж батько. Ми зробимо для вас усе, що в нашій спромозі. Якщо ви мені докладно опишете її або дасте можливість одному з моїх агентів поглянути на неї, ніби мимохідь, у вас удома або в конторі — я думаю, ми дуже скоро зуміємо вам сказати, чи відбуваються між ними більш-менш регулярні зустрічі. Це, здається, все, що ви хочете дізнатися, так?

— Так, — похмуро підтвердив Батлер.

— Що ж, тут багато часу не потрібно, містере Батлер, — днів три-чотири, якщо нам пощастить, у крайньому разі — тиждень, десять днів, два тижні, але аж ніяк не більше. Все залежить від того, як довго ви доручите нам стежити за ними, якщо в перші дні нічого не вдасться виявити.

— Я хочу дізнатися правду, скільки б це не зайняло часу, — з гіркотою відповів Батлер. — Я повинен знати все, навіть якщо знадобиться місяць, два, три. Я маю знати! — з цими словами старий підвівся, сповнений рішучості, непохитний. — Пришліть мені людей досвідчених і тактовних. Найкраще — ту людину, яка теж є батьком, якщо у вас є такий і якщо він уміє тримати язик за зубами.

— Я вас розумію, містере Батлер, — відповів Мартінсон. — Покладіться на мене. Ви матимете справу з найкращими агентами, які заслуговують повної довіри. Вони не проговоряться. Зробимо так: я пошлю до вас спершу одну людину, щоб ви самі могли судити, годиться вона вам чи ні. Я нічого говорити не стану. Ви самі все обговорите з ним. Якщо він вам підійде — розкажіть йому суть справи, а він уже буде знати, як діяти. Якщо йому знадобиться допомога, я пришлю ще людей. Де ви живете?

Батлер дав йому свою адресу.

— І все це залишиться між нами? — уточнив він.

— Можете бути певні.

— Коли ж ваш агент з’явиться до мене?

— Завтра, якщо вам зручно. У мене є на прикметі людина, яку я сьогодні ж можу послати до Філадельфії. Зараз він уже пішов, а так я б покликав його, аби ви могли самі з ним поговорити. Утім, я йому все поясню. Вам зовсім немає про що турбуватися. Репутація вашої дочки буде в надійних руках.

— Вельми вам удячний, — сказав Батлер, трохи заспокоївшись. — Я буду дуже вам зобов’язаний. Ви надасте мені важливу послугу, і я добре віддячу...

— Не варто про це зараз говорити, містере Батлер, — увірвав його Мартінсон. — Ви можете користуватися усіма послугами нашої агенції за звичайним тарифом.

Він провів Батлера до дверей і почекав, поки вони не зачинилися за ним.

Батлер вийшов — пригнічений, жалюгідний. Подумати тільки: він змушений пустити нишпорок по сліду своєї любої Ейлін!

36

Наступного дня в контору до Батлера прийшов довгов’язий, вуглуватий, похмурий на вигляд чоловік, темноволосий, кароокий, із довгастим обличчям, обтягнутим пергаментною шкірою, з головою, яка навдивовижу нагадувала голову яструба. Переговоривши з Батлером більше години, він зник.

Під вечір він знову прийшов до нього, але вже додому, і в кабінеті Батлера, за допомогою невеликої хитрості, отримав змогу роздивитись Ейлін. Батлер послав за нею, а сам залишився в дверях, відступивши трохи набік, щоб дівчину було добре видно, коли вона підійде до нього. Слідчий стояв за однією з важких портьєр, вже почеплених на зиму, і робив вигляд, нібито дивиться на вулицю.

— Хто-небудь виїжджав сьогодні на Сестричці? — запитав Батлер у дочки. Кобила Сестричка була улюбленицею в сім’ї Батлерів.

Його план полягав у тому, щоби в разі, якщо Ейлін помітить слідчого, видати його за покупця, який прийшов поцікавитись конем. Слідчий Джонас Олдерсон за зовнішністю міг цілком підійти на цю роль.

— Здається, ні, батьку, — відповіла