Читати книгу - "Підкорись нам, Алекса Адлер"

Замість відповіді, Са-оір підходить до мене і присідає поряд. Схиляється до мого обличчя. Проводить ніжно по щоці пальцями, забираючи пасмо волосся за вухо.

− Так, Ліно. У тобі зародилися двоє синів. Мій та А-атона. Двоє майбутніх спадкоємців Владущого Дому Аша-Ірон.

− А таке хіба можливо? Щоб від вас двох… одночасно? – ошелешено уточнюю я.

Здається, щось я таке чула колись мигцем. Про те, що якщо дві яйцеклітини одночасно виходять під час овуляції, а партнерів було двоє… то, все можливо. Але ніколи не думала, що зі мною таке може статися. У мене в родині ніколи ні в кого не було близнюків. Наскільки мені відомо.

– Якщо Володарі дозволять, я поясню, – знову вклинюється в розмову одо Мі-ічан і, коли ніхто його не зупиняє, продовжує: – У деяких рас жіночі особини здатні продукувати не по одній яйцеклітині під час овуляції, а дві й більше… – береться він пояснювати те, про що я саме думала. − Так сталося і з прекрасною імператорською се-авін. Ця здатність, судячи з усього, є нормальною для її раси, але була ще й простимульована штучно для збільшення ймовірності. Мало того, організм се-авін виявився настільки гостинним, а середовище її репродуктивних органів сприятливим, що сім’я Повелителів зберегло повну життєдіяльність протягом кількох днів. Що уможливило зачаття за їх відсутності, коли яйцеклітини дозріли...

Лікар все говорить і говорить, знову перемикаючись на якісь зовсім не зрозумілі для мене терміни, а я лежу і тихенько спливаю... Ні, навіть не в сон. Швидше в якийсь медитативний, відсторонений і нарешті умиротворений стан. Де немає ні докорів сумління, ні страхів, ні поганих спогадів, ні Чотжара в голові, є тільки я і мої діти. Подумати лишень... двоє. Хлопчики. Будуть, як їхні татусі, красиві. А може, все-таки дівчатка? Але краще хай спершу будуть хлопчики. Сильні та мужні. А сестричок я їм потім народжу, щоб маленьких принцес опікували не тільки батьки, а й старші брати.

Я сама не помічаю, як притискаюся щокою до долоні Са-оіра, повністю переставши реагувати на навколишню реальність. Очі самі собою закриваються. Ще трохи й засну.

– …Що відбувається з нашою се-авін? − вириває мене з напівзабуття голос А-атона. Я навіть знаходжу в собі сили трохи розліпити пудові повіки.

А що зі мною відбувається? Втомилася просто. Страшенно.

− Перенапруга нервової системи, помножена на гормональну перебудову організму, − відразу повідомляє лікар. – Датчики показують розлад між процесами гальмування та збудження у центральній нервовій системі, що, судячи з усього, призвело до апатії та повної моральної виснаженості.

− Іншими словами, наша се-авін перенервувала? – похмуро уточнює мій світлий се-аран.

− Так, можна й так сказати, − гідно киває одо Мі-ічан. – І, судячи з показників, у цьому стані вона перебуває вже не одну добу. Я наважуся порадити Володарям берегти від таких сильних потрясінь і нервових навантажень свою тендітну і надмірно емоційну земну се-авін. Інакше це може негативно позначитися не тільки на загальному стані її організму та його здатності безболісно виносити двох вищих ашарів, але й вплинути на енергетичний розвиток майбутніх спадкоємців.

— Берегти, отже, — задумливо тягне Са-оір, який все ще сидить біля мене. Він навіть не намагався відібрати в мене свою долоню. − Щось ще?

– Поки що можу порекомендувати для майбутньої матері спадкоємців лише відпочинок, сон та позитивні емоції, щоби відновилася її душевна рівновага. А коли ретельно проаналізую всі показники та результати обстеження, зможу сказати, чи потребує її організм додаткових речовин, крім тих, які я вже прописував, як обов'язкові в раціоні се-авін. І, мабуть, ще підберу безпечні заспокійливі.

− Добре, можете йти, одо Мі-ічан. Ми чекаємо на ваш звіт.

Лікар знімає з мене всі датчики, збирає все своє добро і з поклоном йде.

Чотжар, кинувши на мене наостанок уважний і ніби навіть співчутливий погляд, теж нас покидає.

А я залишаюся наодинці зі своїми се-аран.

Відчуваю, що вони дивляться на мене. Але сама знову спливаю в стан напівсну. Очі стуляються, дихання вирівнюється...

− Тендітна. Не тільки фізично, − бурмоче тихо Са-оір, акуратно забираючи в мене свою долоню і підводячись на ноги. Розправляє мою сукню на ногах і несподівано вкриває мене простирадлом.

− Ти змінив свою думку щодо мого вибору? – рівно цікавиться А-атон.

Або, може, це мені тільки сниться.

– Ні. Іншої я не бажаю.

− Як і я, − несподівано погоджується з братом мій світлий се-аран. Це приємно. Він ніколи цього не казав раніше. − Вона дуже злякалася сьогодні.

– Мене? − напружено уточнює Са-оір.

− Я так само, як і ти, не можу знати цього напевно. Мислення нашої се-авін та її реакції... не піддаються моїй логіці. А емоційність часто... ставить у глухий кут. Я дуже часто не можу прорахувати її.

− Несподівано чути це від тебе, брате, − їхні голоси віддаляються, але все одно я чую їх досить виразно, щоб розібрати слова. І від цього прислухаюся… забувши, як дихати.

– І менше з тим це так. Крім того... У мене все частіше виникає відчуття, що вона до тебе прив'язується значно швидше, ніж до мене. Це викликає в мені щось дуже схоже на агресію. І мої власні інстинкти часом виходять з-під контролю, – доноситься до мене віддалений голос А-атона. Визнання, промовлене, як завжди, рівним тоном… але такий несподіваний для мене сенс.

– Ревнуєш? Ти?

Са-оір, здається, теж вкрай здивований.

– Що? Ні, звісно, – тепер у голосі світлого близнюка виразно чується обурення таким безглуздим припущенням.

− Я б не був на твоєму місці таким категоричним, − саркастично хмикає Са-оір. − Крихітка будить у нас разюче багато почуттів. Ти змінився, брате. І я відчуваю, як міняюся поруч із нею. Її хочеться берегти. І тримати у своїх руках. Володіти не тільки тілом… хочеться привласнити її всю з усіма помислами, її незрозумілими почуттями, її тендітністю… і цією вразливою ніжністю, яка несподівано настільки припала до смаку моїй темній сутності. Я вже збився з рахунку, скільки разів мені хотілося скрутити Чотжару шию, щоб не терся поруч із нею постійно. І жрець вочевидь хоче вкоротити собі життя з моєю допомогою.