Читати книгу - "Ангельський вибір, Дар’я Дзвін"

— Хейлі, я знаю, що тобі важко прийняти все це, але у нас обмаль часу, — знов звернувся до мене Нейтан. — Демони полюють на тебе. Вони можуть використати Хенка чи Рене, чи Тіма, щоб дістатись до тебе. Ми повинні знайти їх раніше. Можливо, вони пов’язані з тим, що тебе у свій час не забрали ангели. Ми повинні це зрозуміти, а єдиний вихід це пробудити твою силу. Тоді ти згадаєш все, що було з тобою від самого народження. І, звичайно, з ангельською силою у тебе більше шансів вижити. Це головне наше завдання. Що буде далі, я не можу передбачити. Можливо, тобі вдасться знайти з архами компроміс.

Мені треба був час для обдумування всього. Звичний світ руйнувався на очах, а новий я погано собі уявляла.

— І ще одне, — промовив Нейтан. — Найголовніше. Наставник, як опікун, та його учень мають мати об’єднувальну печатку, поки підопічний не розкриє силу.

Не встигла розібратися з одним зв'язком, як з'явився інший.

— Не бійся.

Мабуть, вартовий помітив мій вираз обличчя.

— Це справді хороша річ. Печатка тебе ні до чого не забов’язує. Вона ніяк не впливає на твої сили. Це здебільшого з міркувань твоєї безпеки. Якщо ти опинишся у халепі, вона сповістить мене і я переміщусь до тебе, щоб допомогти. Для цього ти повинна лише зчепити долоні і подумки покликати мене.

Це б означало ще один крок, який відділив би мене від звичного життя. Я почала зручніше вмощуватися на сидінні.

— Ти знатимеш, де я перебуваю?

— Не зовсім. — Вартовий похитав головою. — Чесно кажучи, я ніколи не був наставників і гадки не маю, як це працює. Але, за словами інших ангелів, ця печатка щось на зразок компаса. Наставник відчуває лише у якому напрямі перебуває учень. А коли ти покличеш мене, вона перемістить мене прямо до тебе.

— Вартовий із тебе кращий, ніж наставник, — зауважила Лейла.

Він подивився на неї суворим поглядом.

— У цій печатці більше немає жодних властивостей? — уточнила я.

— Ти зможеш покликати мене, коли захочеш. Лише це.

Він простягнув долоню, на внутрішній частині якої було випалено коло з фігурою ангела всередині.

— Архи наділяють такими печатками наставників, але для їх активації потрібний прямий дотик до шкіри учня. — Він вичікально глянув на мене. — Ти маєш покласти руку на мою долоню. Печатка — це обов'язкова частина. Без неї ніяк.

Після того, як Нейтан вже декілька разів намагався уникнути певних тем, я сумнівалась в його словах. Він міг щось замовчувати.

Я зиркнула на демона. Хотіла почути від нього чергове висловлювання. Він міг знати приховані нюанси, які могли бути вигідними вартовим. Але демон продовжував з неупередженим виглядом вести машину, ніби дорога це все, що його цікавить. Він ніяк не висловлював своє невдоволення і утримувався від зайвих слів.

Ейден і Нейтан весь час видавали себе за тих, ким не були насправді. Про Лейлу, Ліама, Адама мені нічого не було відомо. Я до ладу не знала нікого з них. Вони могли говорити мені все, що захочуть, а мені лишалося лише вірити їм на слово.

На мить заплющила очі і прислухалася до внутрішнього чуття. Раніше ігнорувала його, але тепер була впевнена, що воно мене не підведе. Рене завжди говорила, що я була надто довірливою та наївною, але вона дещо помилялася.

Так, мені хотілося бачити в людях добро, вірити у світло їхніх душ, але я ніколи не заплющувала очі на їхній темний бік і намагалася бути розсудливою. Нейтан і Ейден брехали мені. Один — заради власної вигоди. Другий — задля виконання обов'язку.

— Якщо демони нападуть на твоїх близьких, ти зможеш покликати мене, — повторив Нейтан. — Зараз ні ти, ні твоє оточення не знаходитесь в безпеці.

Вартовий надавив на моє найслабкіше місце. Хенк та Рене були для мене найдорожчими людьми. Я не уявляла, як зможу жити, якщо з ними щось станеться.

— Добре, — погодилась я. — Але стосовно пробудження сили мені треба подумати.

Нейтан кивнув і простяг руку.

— Обіцяю, що буду чесним з тобою, захищати тебе, навчати всьому, що знаю, коли ти цього забажаєш, і наставляти до пробудження сили.

— Я теж маю щось пообіцяти? — насторожено запитала у нього.

— Ні, це не якийсь ритуал. Я лише сказав те, що думаю. Простягни руку, коли будеш готова.

Я подивилася в його блакитні очі, в яких простежувалися рішучість, впевненість і втома. Після цього мій погляд перемістився на розкриту долоню. Я видихнув і вклала в неї свою.

Можливо, вартовий щось замовчував раніше, але зараз моє нутро підказувало, що він говорив щиро.

Так, я була готова.

На підтвердження руку обпалило холодом. Навколо неї утворився потік повітря, який перемістився і на другу мою долоню. Потім на кожній з них утворились круглі печатки з людським силуетом.

Тепер у мене виник ще один зв'язок.