Читати книгу - "Свобода"

Наступного ранку йому підвернувся шанс із Дженною. Схоже, вона полюбляла вставати рано і вже встигла купити сніданок, коли Джоуї, і сам «жайворонок», увійшов до кухні, вдягнений лише у футболку з логотипом Університету Вірджинії та «боксери» з чудернацьким візерунком. Побачивши її за кухонним столом, із книжкою в руці, він відчув такий сором, наче був повністю оголений.

— Я купила рогаликів для тебе й мого недостойного братика, — повідомила вона.

— Дякую, — відповів він, розмірковуючи, чи треба піти одягти штани, чи можна залишитись і трусити перед нею своїм хазяйством. Оскільки вона знову зосередилась на книзі, він вирішив ризикнути й не одягатися. Але потім, доки Джоуї чекав, коли рогалик підрум’яниться, і крадькома кидав погляди на її волосся, і плечі, і голі ноги, закинуті одна на одну, у нього почав вставати. Він уже збирався втекти до вітальні, коли Дженна подивилась на нього і сказала:

— Вибач, що так зосередилась на книжці. Насправді, вона дуже нудна.

Він сховався за стулом.

— А про що вона?

— Я гадала, що про рабство, але тепер я навіть не впевнена, про що вона взагалі, — і вона показала йому дві сторінки, щільно заповнені прозовим текстом. — Знаєш, що смішно? Я вже вдруге її читаю. Бо вона стоїть у половині силабусів на курсі. А я так і не можу зрозуміти, про що тут іде мова. Ну, розумієш, що саме відбувається з героями.

— Минулого року я читав «Пісню пісень» Соломона, — повідомив Джоуї. — Мені вона здалася просто дивовижною. Кращою за будь-який роман, що я їх читав.

На її обличчі з’явився змішаний вираз: байдужість до Джоуї та роздратування книжкою. Він сів навпроти неї, відкусив від рогалика і деякий час жував його; потім ще пожував, поки, нарешті, не зрозумів, що ковтати все ж таки доведеться. Але квапитися необхідності не було; Дженна все ще намагалася читати.

— Як гадаєш, що трапилося з твоїм братом? — спитав Джоуї, коли таки зумів проковтнути рогалик.

— Тобто?

— Він поводиться як придурок. Як мала дитина. Тобі так не здається?

— А чого ти мене питаєш? Він твій друг, не мій.

Вона продовжила дивитися у книжку. Її зневажлива глухота була точною копією глухоти першокласних дівчат у Вірджинії. Єдина різниця між ними полягала в тому, що вона подобалася йому навіть більше за тих дівчат і що зараз він сидів так близько до неї, що відчував запах її шампуню. Під столом, у трусах, його напівтвердий член показував просто на неї, наче прикраса на капоті «Ягуара».

— То що ти робитимеш сьогодні? — спитав він.

Вона закрила книжку, наче змирившись із його присутністю.

— Піду по крамницях. І на вечірку в Брукліні. А ти?.

— Судячи з усього, нічого, оскільки твій брат не хоче виходити з помешкання. О четвертій я маю зустрітися зі своєю тіткою, але це всі мої плани.

— Гадаю, хлопцям трохи важче, — раптом промовила Дженна. — Сидіти вдома. Мій тато просто дивовижна людина, але мене не дратує це, не дратує його популярність. Але, схоже, Джонатан вважає, що він має щось довести.

— І саме тому він дивиться телевізор десять годин поспіль?

Вона насупила брови й подивилась прямо на Джоуї — може, навіть уперше за весь час.

— Невже мій брат тобі навіть не подобається?

— Я б так не сказав. Просто з самого вечора четверга він дуже дивно поводиться. Пригадуєш, як він учора вів машину? Я подумав, у тебе можуть бути якісь здогадки.

— Гадаю, найбільша його проблема полягає в тому, що він хоче, аби його любили за його власні переваги. Ну, ти розумієш: не за те, хто в нього батько.

— Точно, — кивнув Джоуї. І, піддавшись несподіваному натхненню, додав: — Чи за те, хто в нього сестра.

Вона почервоніла. Зовсім трохи. І похитала головою.

— Та я ж ніхто.

— Ха-ха-ха, — неприродно розсміявся Джоуї і теж почервонів.

— Ну, я точно не схожа на батька. У мене немає жодних великих ідей, ані великих амбіцій. Насправді, я досить-таки егоїстична особа, коли дивитися прискіпливо. Сотня акрів у Коннектикуті, кілька коней і штатний конюх і, можливо, власний літак — і тоді я буду задоволена..

Джоуї помітив, що достатньо було одного разу натякнути на її вроду, і вона миттєво відкрилась і почала розповідати про себе. А щойно двері відчинилися, нехай лише на міліметр, щойно йому вдалося прослизнути всередину, — він опинився на знайомій території. Він знав, як слухати і як розуміти. І це не було вдаване слухання чи вдаване розуміння. Просто з’являвся Джоуї в Країні жінок. І вже скоро, у брудному зимовому освітленні кухні, слухаючи інструкцію Дженни щодо того, як правильно їсти рогалик (на нього треба покласти цибулю, й соленого лосося, і каперси), він уже почувався не менш комфортно, ніж базікаючи з Конні, чи мамою, чи бабусею, чи мамою Конні. Врода Дженни зачаровувала його не менше, ніж раніше, але член у нього повністю заспокоївся. Він почастував її кількома цікавинками про свою сімейну ситуацію, а Дженна віддарувала його зізнанням, що її родина не дуже схвалювала її хлопця.

— Це якесь божевілля, — зітхнула дівчина. — Гадаю, це одна з причин, чому Джонатан захотів приїхати сюди і чому він уперто не бажає виходити з дому. Він вважає, ніби якимось чином зуміє стати між мною та Ніком. Наче, коли він сидітиме тут, і заважатиме нам, і крутитиметься навколо, то зможе примусити нас розійтись.

— Але чому вони так не люблять Ніка?

— Ну, по-перше, він католик. І він грав у лакрос[136] в універі. Він супер-розумний, але розумний не в тому сенсі, який вони схвалюють. — Дженна розсміялась. — Якось я йому розповіла про татів дослідний інститут, і коли цей негідник влаштував вечірку, то приклеїв на кеґ із пивом напис «Джерело ідей». По-моєму, дуже дотепно. Але ти тепер розумієш стиль його гумору.

— Ти часто напиваєшся?

— Ні, в мене шлунок не більше наперстка. І Нік теж кинув пити, щойно влаштувався на роботу. Тепер його норма — один келих віскі з кока-колою. Він повністю зосередився на просуванні вперед. У його родині він перший, хто чотири роки провчився в університеті, на відміну від моєї родини, де тебе вважають невдахою, коли ти захистив лише одну дисертацію.

— А до тебе він добрий?

Вона відвела погляд;