Читати книгу - "Тінь, що крадеться, Джонатан Страуд"

— Любий Джордже. ви ще такий молодий... — панна Фіттес знову хрипко реготнула. — Вам ще зарано проникати в ці таємниці.

— Ні. Джордж має рацію. — заперечив Локвуд. — Він завжди каже правду. Ми не повинні боятись вивчати речі, поки що незрозумілі для нас. Навпаки, ми повинні проливати на них світло. Як ліхтар на емблемі вашої агенції. Саме в цьому, врешті-решт, і полягає робота агента.

Панна Фіттес ще пильніше поглянула на нього:

— Ви хочете сказати, що відкидаєте мою пораду?

— Боюся, що так... Ми справді відкидаємо вашу «пораду», «наказ» чи називайте це як хочете, — несподівано рішучим голосом відрубав Локвуд. — Пробачте, але ми не працюємо у вашій агенції. Ви не можете прийти отак до нашої кухні й наказувати, що нам робити.

—Ну. насправді ми це можемо,—відповіла леді. — Авжеж, Руперте?

— Безперечно, мадам, — сер Руперт Ґейл зрушив з місця і взявся ліниво походжати туди-сюди за нашими спинами. — Відтепер для декого з нас певні дії матимуть свої наслідки. — Він простяг руку, взяв з Джорджевої тарілки бутерброд і відкусив здоровенний шматок. — А для інших вони взагалі не матимуть наслідків — якось так... О, яка чудова шинка! Ще й з гірчицею! Смакота!

— Як ви смієте! — вмить підхопився зі стільця Локвуд. Та в руці сера Руперта вже блиснула рапіра, і її посріблене вістря цілило просто Локвудові в серце. При цьому сер Руперт навіть не дивився на супротивника, лише пережовував украдений бутерброд.

— Погрожуєте людині без зброї, сер Руперт? — обізвався Джордж. — Гарно, нівроку!

— Подай-но мені, Джордже, отой ніж для масла, — пробурмотів Локвуд. — Вистачить, щоб провчити цього типа.

— Л ви, одначе, жартівник. — зауважив сер Руперт Ґейл.

Пенелопа Фіттес підняла руку:

— Будь ласка, ніяких поєдинків! Ми прийшли сюди не як дикуни! Руперте, сховайте свою рапіру. Ентоні, сядьте на місце!

Локвуд ще трохи постояв, та врешті неохоче сів. Сер Руперт, жуючи й далі, заховав свою рапіру до піхов.

— Отак буде краще, — мовила панна Фіттес, знову регот-нувши. — Що мені з вами робити, хлопчаки?.. Отже, Ентоні, я пояснила вам, чого ми хочемо, й не бачу причин опиратись моєму проханню. Ви — чудова невеличка агенція, саме така, щоб розслідувати чудові невеличкі справи. Тож якщо ми не домовимось, ви все життя займатиметесь дрібницями — це я вам обіцяю. А на це безглуздя, — вона махнула рукою в бік Джорджевої мали, — вам просто бракуватиме часу. І на пустопорожні вигадки — теж. Джордже, любий, облиште врешті-решт свої химери! Візьміться краще до чогось кориснішого. Насамперед причепуріться. Частіше гуляйте, заводьте друзів, знайомтесь із дівчатами...

—Тільки спочатку придбайте собі хороший дезодорант. — обізвався сер Руперт Ґейл, поплескавши Джорджа по плечу.

Джордж незворушно сидів і мовчав.

— ГЬді вже вам бундючитись! — усміхнулась Пенелопа Фіттес. — У вас прекрасна агенція, справжня команда. Джордж — допитливий і наполегливий дослідник. Локвуд, зрозуміло, — керівник, що приймає рішення. Є навіть чарівна панна Манро — чудова секретарка, хоч і не бозна-який умілий агент. Мої нові колеги з агенції «Ротвел» стільки розповідали про неї...

— Досить! — не витримала я й підхопилась, перекинувши стілець. — Ви нічого не знаєте ні про ГЬллі. ні про будь-кого з нас. Облиште її!

— О, панно Карлайл! — леді обернулась до мене, і я вперше розгледіла, яка лиховісна в неї посмішка. — Навіть передати не можу, як засмутила мене ваша відмова перейти до моєї агенції. Разом ми стільки могли б зробити! Однак цю змогу ви проґавили, тож не варто за нею шкодувати. А тепер поговорімо на ту саму тему з вами, пане Кіпсе...

Пенелопа Фіттес уперше дала зрозуміти, що бачить Квіла Кіпса, хоч він увесь цей час ховався за дверима, позираючи на бак із сміттям. Помітивши її усмішку, він здригнувся.

— Я чула. Квіле, що ви також брали участь у тій справі, — провадила леді. — Розважались із краденими окулярами. От уже потіха, нівроку! Сподіваюсь, ви весело провели час із новими друзями? Тільки за всіма цими розвагами не забудьте. що віднині ви для мене — вигнанець і більше не одержите ніякої хоч трохи серйозної роботи. Ми не можемо терпіти в себе зрадників, і скоро ви це відчуєте. Призначена вам пенсія скасовується, а свою репутацію вважайте відтепер за знищену. Я потурбуюсь, щоб вас не взяла на роботу жодна поважна агенція.

— Не сумуй, Квіле, — встряв Локвуд. — Коли хочеш, іди працювати до нас. Ми — агенція не поважна.

Кіпс не відповів нічого. Обличчя його зблідло, а губи й ніс посиніли. Він просто-таки помирав зі страху та приниження.

— Що ж. мені пора, — сказала Пенелопа Фіттес. — У мене сьогодні ще стільки справ... Дивна річ — життя, правда, Ентоні? Тиждень тому ви відкинули мою пропозицію, а нині зробили таку ласку, про яку я навіть і мріяти не могла... Дякую за чай. — Вона підвелась і востаннє оглянула нашу кухню. — Гарненький будиночок. Такий невеличкий і... крихкий. .. Бажаю всім хорошого дня.

З цими словами вона вийшла. Сер Руперт Ґейл тим часом доїв бутерброд, узяв із сушильні рушник, витер ним свої засмальцьовані руки і жбурнув рушник просто в мийку. Усміхаючись, він услід за панною Фіттес подався надвір. Ми почули, як ляснули вхідні двері, по плитках доріжки протупотіли ноги, гаркнув мотор, і автомобіль помчав панну Пенелопу Фіттес назустріч сонячному весняному ранку.

Ми мовчали, не сходячи зі своїх місць. Локвуд сидів на стільці, Джордж і Голлі — навпроти нього, Кіпс стояв біля дверей. Ніхто ні на кого не дивився, проте всі відчували, як тихо, як мертвотно в кухні. Цей несподіваний візит приголомшив нас.

Аж нарешті Локвуд засміявся. Чари розвіялись — ми всі заворушились, ніби прокинувшись від тяжкого сну. Ми не зводили очей з широченної усмішки Локвуда, з його лиця, яке аж блищало завзяттям.

— Чудово, — сказав він. — Вони розкрили свої карти. І відверто попередили, щоб ми не пхали носа до їхнього проса.

Кіпс нерішуче затупцяв на місці. Джордж кахикнув.

— А тепер проголосуймо, — вів далі Локвуд. — Хто за те, щоб ми стали невеличкою слухняною агенцією, робили тільки те, що скаже Пенелопа,