Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Джейн Ейр 📚 - Українською

Читати книгу - "Джейн Ейр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Джейн Ейр" автора Шарлотта Бронте. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 160
Перейти на сторінку:
тебе, коли ти прийшла до пам'яті?

— Нікого, сер. Надворі стояв уже білий день. Я встала, сполоскала голову й лице водою, трохи попила й відчула, що хоч я й охляла, та не захворіла, а тоді поклала собі, що тільки вам і нікому більше не розкажу про це видиво. Тепер, сер, скажіть мені, що то за жінка? Хто вона така?

— Виплід твого збудженого мозку, й тільки. Тебе треба пильнувати, моє серденько. Такі нерви, як у тебе, не витримують брутальності.

— Йдеться не про нерви, сер. Запевняю вас, що істота була реальна. Вона таки заходила до кімнати.

— А твої попередні сни — хіба й вони реальні? Хіба Торнфілд-хол — руїна? Хіба між нами стоїть щось нездоланне? Хіба я покинув тебе без сліз, без цілунків, без слів?

— Поки що ні.

— Та хіба я годен вчинити щось подібне? Вже почався той день, що зв'яже нас навіки, і, коли ми будемо вкупі, ці уявні страхи зникнуть. Я за це ручуся. Уявні страхи, сер? Я б хотіла, щоб це тільки уявилось, і хочу цього тепер більше, ніж будь-коли, бо бачу, що навіть ви не можете пояснити таємниці цих страшних відвідин.

А коли я не можу цього зробити, то, виходить, цього не було.

— А втім, сер, коли я, сказавши собі те саме, встала вранці з ліжка й огляділася по кімнаті, щоб додати собі духу й заспокоїти себе веселим виглядом знайомих мені речей, то на килимі, як наочне спростування моїх здогадів, лежав серпанок, розірваний навпіл.

Я відчула, як містер Рочестер здригнувся, затремтів і рвучко обійняв мене.

— Дякувати Богу! — скрикнув він. — Коли якась зла почвара й була коло тебе минулої ночі, то зазнав шкоди тільки серпанок. Краще не думати, що могло статися!

Він аж стримав віддих і так міцно притис мене до своїх грудей, що й мені забило дух. І помовчавши хвилинку, він весело казав далі:

— Тепер, Дженет, я з'ясую тобі все. Це був півсон-півдійсність. Якась жінка без сумніву заходила до твоєї спальні, і це була не хто інша, як Ґрейс Пул. Ти сама назвала її чудною істотою, і то слушно. Згадай, що вона зробила зі мною? А з Мейсоном?.. У напівсні бачила її й ти, а що тебе трусило й ти була на межі сну, то й приписуєш їй риси фантастичної істоти: довгі, розпатлані коси, набрякле зчорніле обличчя, височенний зріст. Це все витвір твоєї уяви, наслідок кошмару. Розірвати серпанок вона могла: це на неї схоже. Я знаю, що ти спитаєш, нащо я тримаю таку жінку в домі? Коли мине рік після нашого шлюбу, я тобі все поясню, тільки не тепер.

Ти задоволена, Джейн? Приймаєш моє пояснення?

Я замислилася. Справді ж бо, його пояснення видавалось єдино можливе. Воно мене аж ніяк не вдовольнило, та я, щоб зробити містерові Рочестеру приємність, удала, що цілком його приймаю. Мені таки стало легше на душі, і я весело йому всміхнулась. А що вже давно минула перша година, то нам був час розходитись.

— Софі спить, здається, з Аделлю в дитячій кімнаті? — запитав він, коли я запалила свічку.

— Так,сер.

— У ліжечку Аделі стане місця й для тебе. Ляж із нею, Джейн. Нема нічого дивного, що подія, про яку ти розповіла, розхитала твої нерви, і краще було б, щоб ти спала не сама. Обіцяй мені спати в дитячій кімнаті.

— З великою приємністю, сер.

— І міцно замкни двері зсередини. А коли будеш нагорі, нагадай Софі розбудити тебе завтра вчасно, бо тобі треба убратися і поснідати до восьмої години. А тепер, Дженет, віджени всі тяжкі думки: цур їм, пек! Хіба ти не чуєш, як тихо шепоче вітер, а дощ більше не лопотить по шибках? Глянь сюди (він одхилив фіранку) — яка на диво гарна ніч!

Це була правда. Половина неба стала чиста-чиста. Вітер перемінився і гнав тепер хмари довгими сріблястими черідками на схід. Тихо світив місяць.

— Так, — сказав містер Рочестер і, глянувши мені в очі, спитав: — Як тобі тепер, моя Дженет?

— Я спокійна, сер, як і ця ніч.

І тобі сьогодні не присниться ні розлука, ні смуток, а тільки ніжна любов і щасливий шлюб.

Це віщування справдилося тільки наполовину. Мені не снилося нічого смутного, хоч я не бачила у сні й радості, бо не спала зовсім. Тримаючи Адель на руках, я стерегла її дитячий сон — такий тихий, такий безтурботний, такий невинний — і дожидалась ранку. Все моє єство не спало, і тільки-но зійшло сонце, як я підвелася. Пам'ятаю, Адель обхопила мене рученятами за шию; рознімаючи Їх, я її поцілувала. Я заплакала над нею й відійшла вбік, щоб мої сльози не порушили її спокою. А плакала я від дивного почуття: Адель видалась мені символом мого минулого життя, а той, кого я мала зустріти — бажаний і небезпечний, — прообразом невідомого майбутнього, яке вабило й лякало водночас.

РОЗДІЛ XXVI

Софі прийшла одягати мене о сьомій. Вона длубалася дуже довго, так довго, що містер Рочестер, якому увірвався терпець, послав нагору спитати, чого я барюся. Софі саме пришпилювала до моїх кіс серпанок — оте простеньке наготоване мною мереживо, і тільки-но вона скінчила, я хутенько кинулась до порога.

— Стривайте! — гукнула Софі по-французькому. — Подивіться на себе в дзеркало, ви так ні разу й не глянули.

Уже в дверях я озирнулася. Я не впізнала ту вбрану в світлу сукню й серпанок постать у дзеркалі. Це була якась незнайомка.

— Джейн! — покликали мене знизу, і я побігла до сходів. Назустріч мені піднімався містер Рочестер.

— Як ти зволікаєш! — сказав він. — У мене ледве не вискочить серце від нетерплячки, а ти збираєшся так довго.

Він провів мене до їдальні, пильно обдивився з голови до ніг і заявив, що я гарна, як лілея, й що я не тільки гордість його життя, а ще й втіха його очей. Попередивши, що дає мені тільки десять хвилин на сніданок, він подзвонив. На дзвінок прийшов один з недавно найнятих лакеїв.

— Джон запрягає?

— Так, сер.

— А речі вже внизу?

— їх саме зносять, сер.

— Підіть до церкви й подивіться, чи прийшли містер Вуд (священик) із служкою. Прийдете й скажете мені.

Церква, як читач уже знає, стояла зараз же за брамою. Слуга

1 ... 98 99 100 ... 160
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Джейн Ейр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Джейн Ейр"