Читати книгу - "Соло бунтівного полковника. Вершина"

У другій половині 1944 року всі українські землі опинилися вже під більшовицькою окупацією. Почався новий період боротьби УПА за «бути чи не бути» українському народові. Перша спроба фізично винищити український народ, кинувши його в лави імперіалістичних фронтів, окупантові не повелася. За закликом революційного підпілля, під охороною УПА українцям вдалося оминути пастки. Не вдалося також окупантові вигнати українське населення на нові каторжні роботи в СССР. Бачачи політично-бойові успіхи УПА та симпатії українського народу на її боці, не наважився окупант ще й до сьогодні провести повного економічного пограбування народу шляхом загнання селянства в сталінські колгоспи.

Український повстанець зі зброєю в руках боронив Західні Окраїни Українських Земель від нападів польських імперіалістичних боївок ще в 1944 році, а згодом став в обороні населення тих земель перед насильним вивезенням. Понад два роки йшла нерівна боротьба УПА з більшовиками й їхніми польськими наймитами на Західних Землях, а український повстанець залишився там навіть тоді, коли останнього українця звідти насильно вивезено, а вся та земля перетворилася в незаселені пустирі.

Безстрашні командири й бійці УПА виписали на її прапорах ряд бойових перемог, що золотими літерами запишуться в історії української зброї. Каральна рука бійця УПА досягла навіть найвищих представників окупантів, як-от шефа штабу СА Люце, командувача Першим українським фронтом Ватутіна чи заступника міністра збройних сил Польщі Свєрчевського.

Відділи УПА неодноразово здобували ворожі районні центри, припалися в обласні центри, далекими рейдами промірюванії рідні й чужі землі, засідками й наскоками турбували ворога та не давали йому можливості здійснити плани винищення українського народу. Імена Різуна-Грегота, Яструба, Ясена, Сторчана, Прута, Перемоги, Хріна понесли славу української зброї далеко поза межі України.

Та й у політичному плані за УПА великі здобутки. реалізовуючи клич «Воля народам і людині!», вона вже в 1943 р. організовує національні відділи азербайджанців, грузинів, казахів й інших поневолених Москвою народів до боротьби за повалення Кремля і створення самостійних держав усіх народів світу. За її ініціативою відбулася в листопаді 1943 року Перша Конференція Поневолених Народів. За почином УПА об’єдналися всі українські самостійницькі парти й створили Українську Головну Визвольну Раду, що від 1944 р. кермує в краю і за кордоном цілістю боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу. Рейди УПА в Польщу і Словаччину придбали поневоленим Москвою народам нові лави союзників з числа поляків і словаків.

Успіхи, яких добилася УПА, далеко перейшли всі сподівання, які покладала на неї Українська Головна Визвольна Рада та увесь український народ. А добилася УПА тих успіхів в умовах, яких дотепер не знала історія людства.

Бійці і командири УПА! Ви, що сьогодні у відділах боретеся проти більшовиків, і Ви, що поповнили ряди революційно-визвольного підпілля! Будьте свідомі, що п’ятирічна визвольна боротьба УПА і визвольно-революційного підпілля — це найбільш героїчна доба в історії України. Знайте, що такої героїчної доби взагалі не знає історія людства! В тінь пішли прославлені досі герої Термопілів. На героїзмі УПА і визвольно-революційного підпілля будуть виховуватися нові українські покоління. Боєць УПА, український революціонер заступлять місце мужнього спартанця в історії людства. То ж свідомі будьте тої великої доби, в якій вам довелося жити, і не посороміть повстанської слави, як не посоромили ті, що вже від нас відійшли.

В нинішній святковий день УПА гордо погляньте на минулі п’ять літ і з пошаною пом’яніть всіх, хто посвятою свого життя викували ту Нову Добу. В нинішній святковий день УПА з гордим чолом глядить у майбутнє й вірить, що завершить Нові Визвольні Змагання — Перемогою!

Хай живе Українська Головна Визвольна Рада!

Вічна слава Героям, що за Україну віддали своє життя!

Генерал Тарас Чупринка — головний командир УПА

Сашко Тесля знає, хто такий Тарас Чупринка. Чи ж хтось тепер не чув про цю людину? Хоча в декого й досі язик не повертається назвати Романа Шухевича — головнокомандувача УПА — людиною. Тоді річками лилася кров, і шукати винних тепер — марна справа. Багато хто винний. Кажуть, на руках Шухевича-Чупринки крові не більше, ніж у будь-кого з тодішніх керівників-енкаведистів.

Але з’ясовувати нині, у кого скільки — даремний клопіт. Стільки вилито бруду на того, кого зараз вважають Героєм, називають його ім’ям вулиці, ставлять пам’ятники! Сашко читав багато літератури про генерала Чупринку. Уся вона була підпорядкована єдиній меті — скомпрометувати людину, що боролася за національну ідею, за вільну Україну. Партійна влада Радянського Союзу завжди вважала український націоналізм серйознішою загрозою країні, ніж решта загроз, разом узятих. Навіть американський імперіалізм був загрозою примарнішою, ніж домашній український націоналізм.

За радянської доби влада, щоб скомпрометувати українську визвольну боротьбу, залучала найвідоміших і найталановитіших українців до пропаганди. Письменники створювали антинаціоналістичні романи й повісті, писали есе й трактати, поети присвячували цілі поеми борцям із клятим націоналізмом. Після здобуття Україною незалежності 1991 року все стало навпаки: ідеалізація діяльності ОУН і УПА заважала встановленню об’єктивної, реальної картини того, що відбувалося в 40-50-х роках XX століття.

Тому й сидить Сашко Тесля в архіві СБУ годинами, днями, тижнями. Йому треба знати все про ті події, як там було насправді. Бо в його романі немає місця фальшу та неправді. Але чи ж усе те, що стосувалося тієї ж таки правди, давали Сашкові Теслі працівники архіву?

Якось до письменника підійшов Іван Іванович — ветеран, який уже майже двадцять років працює в архіві після того, як пішов на пенсію. Історик за освітою, він до ладу вивчив усі розділи, занички архіву, чудово орієнтувався в документах, знав, де і що шукати.

Олександре Григоровичу, — звернувся він