Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Меч і хрест 📚 - Українською

Читати книгу - "Меч і хрест"

516
0
29.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Меч і хрест" автора Лада Лузіна. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 98 99 100 ... 151
Перейти на сторінку:
час і від пересиченості уявив, що історією цікавиться. Ось лише погляд у нього точнісінько, мов у кота, який, муркучучи на печі, однак, не зводить погляду з миші. З Емілії Львівни… Спочатку я сприйняв його як суперника, мені здавалося, він теж небайдужий до неї! Але ні, тут інше… А що, не зрозумію. Але є між ними якийсь зв’язок: чи то він її боїться, чи то вона його. І невідомо чому я теж почав боятися його, і мені стала нестерпна його присутність. А днями зустрів його в Шато-де-Флер. Підійшов і каже з такою посмішечкою: «Ви, я чув, в метаннях, шукаєте генія чистої краси для образу Божої Матері. Так у мене є один на прикметі. Надією звати. Володимир Федорович її знає. Я посприяю, щоб він вас звів. Вона не натурниця. Але коли сподобається вам, обіцяю, сам усі складнощі улагоджу. Гадаю, Надія – це саме те, що вам зараз так необхідно!» Дивно, що ви з ним незнайомі, – задумливо завершив він. – Я вирішив був, що це черговий його дотеп. Але сьогодні Володимир Федорович прислав записку. Писав, що завтра Надія прийде до мене. Яке щастя, що ви прийшли на день раніше!

– Щастя? – повторила Марійка, вдивляючись в його нещасні, правильні, спотворені багатоденним болем риси. – У чому ж щастя?

– У тому, що інакше я нині ж увечері, у Прахових, оголосив би панові Києвицькому, що змушений скасувати цей візит. І ніколи б не зустрівся з вами, Надіє Володимирівно! – Художник квапливо накрив її складені на столі руки своїми і заглянув їй у вічі з незрозумілим, надсадним благанням. – Але тепер я не піду до неї! Емілія Львівна прекрасна, найдивовижніша жінка. Вона готова порушити пристойність, щоб тільки допомогти мені. Але якщо я поборю свою пристрасть сам, то і потреби в цьому прожекті немає ніякої. Адже так?

– Напевно, – озвалася Марійка. І в животі відразу стало лоскітно, солодко й зовсім нестерпно і водночас страшенно соромно.

І захотілося втекти, від нього і з ним від усіх – одночасно!

– Я люблю її. Але я ніколи б не взяв її за зразок, на те є причини, повірте! Я і зараз бачу вас. Можливо, тому, що анітрішки вас не знаю і не зіставляю вас ні з якими думками і вчинками. І саме тому мені так легко з вами! Легко, як було в перші місяці, коли я приїхав до Києва, ніби моє щастя повернулося до мене. Ви ж не відмовите мені, Надіє? – Вона розчула, як зараз її запозичене ім’я набуло для нього іншого, первозданного значення. Надія на одужання. Надія на інше життя. Надія на щастя.

Вона відвернулася.

«Цікаво, – натужно подумала вона, дивлячись у вікно на поки що двоповерхову будівлю Міської Думи, через яку Хрещатицька площа навпроти перестала бути площею, порівнявшись із однойменною вулицею, – хто вона, справжня Надя, Надія, посватана йому його «Демоном»? І добре чи погано, що співчутлива, непередбачувана й ексцентрична до навіженості Емілія Прахова мимоволі розбила його плани? І чому вона так злякалася, побачивши на портреті знайомого дотепника»?

Але все це, якщо чесно, цікавило Марійку тільки теоретично, як задачка в домашньому завданні. Не більше, ніж засніжений вусань у фасонному пальті, що метушливо пройшов за склом, утягуючи голову в плечі. Дівчина, мимохідь охрещена нею «інституткою», з окатим, обведеним широкою стрічкою капелюшка обличчям, яка на секунду зупинилась і плутано подивилася просто на них. Баба в хустці…

А непокоїло одне: що буде, коли вона погодиться?! І врятує безстрашну професоршу від дозвільних пліток, а Врубеля – від суперечки з Праховим. І той не усуне його від робіт у Володимирському. І Володимирський буде ще красивішим! І Мишко, можливо, залишиться жити в Києві, як і мріяв…

– Благаю вас, не відмовляйтеся! – гарячково посміхнувся він. – Не йдіть, не залишайте мене самого! – в якнайглибшому хвилюванні скрикнув Врубель, і Марійка, занадто недосвідчена в цьому питанні, зіщулювалася, не розуміючи, чому він так відчайдушно просить її залишитись, якщо вона сидить зараз перед ним, не збираючись іти. – Якщо ви залишитеся сьогодні зі мною, я не піду до неї. Врятуйте мене, благаю! Ви ж жінка, ви можете. Я знаю, що прошу про неможливе, але…

І тут тільки Марійка зрозуміла, про що саме він просить. І що під словом «жінка» мається на увазі не її приналежність до слабкої статі, а відсутність невинності. І живіт її почав танути, а в колінах раптом зникли кістки, і вони зробилися рідкими та м’якими.

– Не покидайте мене!

Він стискував її руки так сильно, що жар його долонь рвонув угору по Марійчиних зап’ястках, ліктях, передпліччях.

Паморозь нестримно пробігла по спині та плечах, обкутавши їх пуховою хусткою, і вона мерзлякувато й нервово стенула плечима. А всередині неждано і нез’ясовно виявилося тягуче, як рідка карамель, бажання піддатися, спасувати, розм’якнути і кивнути «так».

Вона завмерла, побачивши раптом, що у своїх мріях уже мчить на санях засніженим Хрещатиком, угору Трьохсвятительською, повз Михайлівський монастир, повз дім Прахова, назад до Андріївського узвозу, до будинку біля сходинок церкви, у кімнату із залізним ліжком. Уже відчуває на своїй шкірі, трохи нижче за скроню, його сухі запечені губи, що завмерли зараз за півліктя від неї, – ще не досяжні, ще не можливі!

І вона подумала навіть: «А може, втратити невинність сто років тому, ще до того, як я народилася, начебто і не береться до уваги?»

– Я прошу вас! – прошепотів він несамовито і без надії й опустив очі.

А Марійка відчула, що пуповина, яка зв’язує її з 6 липня XXI століття, розірвалась остаточно й безповоротно. Кiевъ засніжений, Kieff патріархальний, із сотнею не зруйнованих іще церков, із газовими ліхтарями та карсельськими лампами, що лузає насіннячко і купує до чаю сухе варення, вчепився в неї, закутуючи важким оксамитом і муаром, ладаном і лавандовим саше, спокушаючи її великодніми конваліями, прюнелевими дамськими черевичками, золотими різдвяними горіхами та духами «Улюблений букет імператриці», ще не перехрещеними в «Червону Москву».

Притиснувши до себе, запаморочливо нашіптував їй у вухо: «Ти моя, ти вдома, так і мало статися! Ти потрібна мені!»

– Ви потрібні мені! Я знаю,

1 ... 98 99 100 ... 151
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Меч і хрест», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Меч і хрест"