Читати книгу - "Той що вижив, Олександр Шаравар"

Швидко одягнувшись, я вирішив дізнатися, куди поділася Гарзіта. Для цього постукав у двері найближчого будинку. Жінка, що вийшла звідти, років тридцяти не могла зрозуміти, про що я кажу, і пригрозила, що покличе чоловіка, якщо я не приберуся по-доброму. Мешканці ще трьох будинків теж не знали ні про яку Гарзіту, а один дід порадив перевіритись мені у цілителя в місті.

Насамкінець я попрямував до того будинку, в якому чоловік відправив мене до Гарзити. Але яке ж було моє здивування, коли виявилося, що в ньому й зовсім живе лише одна бабуся, яка однією ногою на тому світі стоїть, і вже про жодних чоловіків, дочок і тим більше Гарзитів вона не знає. Лише яблуко і чистий одяг говорили про те, що сталося насправді. Не знаю, що тут сталося вчора, але про всяк випадок я постараюся дотримуватись поради цієї незрозумілої Гарзити. А поки що я надто задоволений вчорашньою подією. Після того, як ми поцілувалися, мало що пам'ятав. Всі спогади фрагментарні, але всі вони сповнені плотської пристрасті та задоволення.

Пам'ятаючи про смерть, якщо я спробую летіти над морем навколо столиці, вирішив нахабно попрямувати крізь неї. Якби мені загрожувала там смерть, то вона б точно сказала. А так я можу бути впевненим, що щонайменше півроку буду чи не безсмертним. Ще б зрозуміти, що вона говорила про смерть від удару в спину від тієї, котра мене любить. Сумніваюсь, що така є загалом. Я зовсім не красень зовні. Це Гарзіті все одно на мій зовнішній вигляд, якщо вона, звичайно, говорила правду, про збудження та передбачення. Звичайно, це не означає, що треба ризикувати собою. Але на певний ризик можна піти.