Читати книгу - "Ректор, Таміла Калас"

Не так давно я вступила до Пристижго Чернівецького Медичного ВНЗ імені Федьковича.
Я взагалі то опиралася, і ой як потріпала батьку нерви, але його слово - Закон.

 Батько у мене моментами суворий, я рідко коли можу гуляти без охорони, наприклад на дискотеку він пустив мене у вісімнадцять років, тобто вчора, до  нічного клубу з позначкою "ВІП" я ще не доросла, до закритих вечірок у моїх друзів теж, батько вважає що раптом мені до пійла щось підсиплять, або я почну курити марихуану потай, і чого гірше сяду на "Іглу". 
Стосовно інтимну у мене ще гірше, перший мій поцілунок стався у десятому класі, у дуже романтичному місці, у шкільній вбиральні, бо на дворі мене завжди крадькома підстерігає охоронець.
Ото я взагалі не знаю як мій таточко відпускає мене на навчання, а я і не проти кудись піти, але ж не медиком, я взагалі крові боюся.
Мій батько вирішив все за мене, після смерті мами, він став нестерпно турботливим, на жаль мами не стало п'ять років тому, звичайна простуда, переросла у запалення легень, а далі не правильний діагноз, і мама згасла на очах за місяць часу, навіть гроші не допомогли, виявляється гроші  не всесильні.
Напевно через випадок з мамою мій татусь, вирішив віддати у таку екстремальну для мене галузь навчання.

 Звичайно думки здобути освіту за кордоном теж були, але батько уявив що я десь далеко без його контролю, просто на відріз заборонив про таке навіть мріяти.
Я вже дуже хочу, щоб мій татко знайшов хорошу жінку, і бодай частково перевів на неї свою увагу, я навіть сама почала підбирати кандидаток через сайти Знайомств на роль "Мати - Мачухи", та поки без результатів.
Мої старшій сестричці пощастило більше, вона вирішила втекти заміж дуже швидко, ще у двадцять років, тепер живе за кордоном, а точніше розривається на дві країни, у чоловіка Каріни є бізнес в Іспанії, от їхня сім'я немає постійного пристану, як на мене, то краще б лишатися "Татусевою Донечкою".

МИ живемо  у Чернівцях, наш батько власник готельного комплексу "Оріон", тому мені нічого скаржитися, я хорошу поведінку, слухняність, капку науки, а мій Михайло Іванович майже всі мої забаганки, правда на свої вісімнадцять я хотіла машину, але батько сказав що я зі своїми знаннями водія ще вб'юся, тому мої водійські права, у моїй кімнаті припадають пилом.

ЗА ДВА  ТИЖНІ, ДО ВСТУПУ  МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ.

Стою у своїй кімнаті перед дзеркалом та приміряю одяг, прикладаю його до себе.

- Ні, це теж ні, дуже відверто - Мій батько сидить поруч на моєму ліжку.

Я відкидаю біля нього, комплекти одягу, здається я знаю чого він хоче якесь закрите плаття, або взагалі джинси та скромна футболка.

- Тат, тоді може... Давай хоч ось цю спідницю олівець.

Батько дивиться уважно на бордову спідницю:

- Добре Таміла, ти тут одягайся, але поспіши, бо нам на другу треба бути.

- Ой та не переживай, подумаєш запізнимося трохи.

- Ні не подумаю, цей Університет найкращий у місті, і мені назначити зустріч було не легко.  Ректор ще у відпустці, але погодився приїхати аби нас прийняти. Це твій останній шанс, бо набір вже закінчився, але для нас підуть на поступки. Сподіваюся ти не провалиш іспит? - Тато нахмурив брови.

- Звичайно тату не хвилюйся, я вроджений медик, ось з пелюшок мріяла стати.

- Не кривляйся, якщо ти будеш добре себе поводити я куплю тобі, червоного Альфа Ромео.

Після батькової обіцянки, я надягнула на себе джинси та вільну білу футболку з малюнком. Ставлю у задню кишеню штанів пачку жуйок з ароматом диких ягід, поправляю своє світло каштанове волоссячко, легкий мейк, і я готова, беру свій шкільний, послужний список, зі стажем одинадцять років, я дуже пишаюся собою, все ж таки своїй школі віддала найкращі роки, соромитися нема чого, у мене золота медаль, грамот пачка зі змагань, різних предметів, крім фізкультури, цей вид науки мені дуже важко дається, взагалі напружуватися фізично не хочу, фігура моя і так гарна, дупа кругла, живіт плоский, напевно це генетика по материнській лінії, бо в батька я схожа хіба що зеленими очима та кирпатим носом.

- Таміла! - На мене кричить вже батько.

Я виходжу на подвір'я і сідаю до машини. 

В дорозі весь час заглядаю до дзеркала у салоні, поправляю волосся, бачу як батько знервовано хмуриться, зараз на дорозі невеликий затор, а вже за п'ять друга. 
Суто для себе взагалі не бачу проблеми, краще справді спізнитися, сподіваюся Ректор суворий та принциповий, і нас не прийме.
Заїжджаємо на велике охайне подвір'я Університету, з вигляду ніби Гарвардський, ошатний, у сучасних декораціях.

Батько паркує авто і ми у двох заходимо до середини, тут поки пусто та тихо, іду слідом за батьком, а він ніби добре орієнтується, бо дуже швидко знаходить потрібний кабінет, бере у мене мої документи, просить почикати та заходить до середини.

Я з цікавістю розглядаю приміщення, світлі кольори, висока стеля зі старовинними орнаментами, якась Італія чи Франція, але красиво, пахне наукою аж через край, виймаю з кишені свої жуйки з ягідним ароматом, кидаю дві до рота, батька нема вже дуже довго, навіть починаю хвилюватися, сідаю на єдиний стілець, і те з твердим сидінням.
Після годинної бесіди мого татка у цього Павлака І. С. - Дивлюся на сріблясту табличку, мій зад вже затерп, батько нарешті виходить задоволений без моїх документів, просить зайти мене, а сам йде на вулицю. Цікавий поворот.

Заходжу до кабінету, чоловік напевно дуже зайнятий, бо навіть не помічає мою присутність, повністю прикутий до екрана свого ноутбука.
Хм, а він нічого так, зосереджений.

- Сідай - не відволікаючись каже.

Я роздивляюся краями очей кабінет, біля робочого столу стоять класичні два стільці, зліва та з права, але мій зад просто дерев'яний від тих жорстких стільців, тому для зручності, вибираю сісти на м'яку канапу, між столом та пересічною стіною.
Вміщаюсь зручніше, як в себе дома, не соромлюся, переплітаю ноги й виставляю обидві свої руки у себе на коліно.
Вимогливо та терпляче чекаю поки "Панство" Зверне на мене свою дорогоцінну увагу, хай радіє що у мене хороший настрій, попри те що дупа задеревіла.
Нарешті чоловік відривається від своїх справ, кидає погляд перед собою, напевно думав що я там сяду ага, хай помріє, він повертається у півоберта на мене, дугою піднімаючи брову.