Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Правила гри. Частина друга 📚 - Українською

Читати книгу - "Правила гри. Частина друга"

188
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Правила гри. Частина друга" автора Володимир Арєнєв. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2.
Електронна книга українською мовою «Правила гри. Частина друга» була написана автором - Володимир Арєнєв, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB, FB2 та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Фентезі".
Поділитися книгою "Правила гри. Частина друга" в соціальних мережах: 

Загадковий пан оповідач уже встиг занурити вас у таємничий світ «Останньої вежі», і ви з нетерпінням чекаєте продовження? Що ж, з приємністю повідомляємо: гра триває!
Й до «Правил ЦІЄЇ гри» внесено корективи. Попереду вирішальна битва з військом південних сусідів, що от-от перетне кордони Ашедгуну, — імперії, де володарює династія Пресвітлих. І невдовзі правителю доведеться зробити непростий вибір між честю та зрадою. А коли, окрім честі, йдеться ще й про кохання…
Готові до повного занурення? Добре, але не забувайте: в «Останній вежі» теж коїться багато незрозумілого, а небезпека чатує на занадто легковажних буквально на кожному кроці…

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 50
Перейти на сторінку:

Володимир Арєнєв

ПРАВИЛА ГРИ

Частина друга

ДЕНЬ ДЕСЯТИЙ

— Якщо так піде і далі, ми звідси не виберемося й через рік, — флегматично зауважив Данкен.

Мені, зізнатися, було зараз байдуже. Навряд чи слова журналіста щось змінять. До того ж, мене дуже насторожувала поведінка Мугіда. Коли такі люди — владні, впевнені в собі, — починають розмірковувати, вагатися, я, особисто я, відчуваю, що лишається тільки уважно, дуже уважно спостерігати, аби з’ясувати, що ж призвело до цього непевного стану.

— Так, — у Данкена з’явилася невеличка група підтримки — в особі подружжя Валхірів, — так, пане Мугіде, коли ж нарешті приберуть цю каменюку?

Журналіст розгублено хекнув, оскільки його риторичне запитання стосувалося дещо іншого. Але — як-то кажуть, у кожної мухи своя купа проблем.

Оповідач зітхнув та похитав головою:

— Так-так, я згоден із вами, панове сприймачі. Жахлива безвідповідальність служби ремонтних робіт ні в якому разі не залишиться непокараною. Але оскільки попереду в нас ще кілька оповідей, то я б на вашому місці не турбувався. До того часу, коли ми скінчимо, каменя біля дверей, певен, уже не буде.

— А коли ми скінчимо? — повторив своє запитання Данкен.

Мугід глянув на нього так само незворушно і лише на мить іскринка іронії засвітилась в його очах (але я її помітив і, здається, Данкен — теж).

— Розумієте, пане журналісте, мені дуже важко назвати точну дату. Існують обставини, які ми не можемо передбачити — наприклад, різні випадковості, розлади самопочуття, як це вже було із панною Карною (вибачте, шановна, що згадую про це зайвий раз). Інакше кажучи…

— Я зрозумів, пане оповідачу. Можете не продовжувати. Дякую вам за вичерпну відповідь.

Мугід розвів руками й вклонився:

— Шкода…

— Не варто, — відмахнувся Данкен. — Не варто.

Ми почали підводитися й потроху розходитися хто куди. Був ранній вечір, і залишався час… — на що? Я от, наприклад, збирався як слід поїсти та зайнятися «Феноменом». А то ще таємничі служники «Вежі» виявлять пропажу фоліанта й відберуть. Я уявив собі цю батальну картину. Троє — п’ятеро людей в старовинному вбранні вчепилися в книгу з одного боку, я — з іншого, а на задньому плані, ховаючись за спинам служників, метушиться Мугід і, махаючи руками, горлає: «Обережніше, не пошкодьте», — йдеться, звісно, про книгу, а не про мене.

До речі, про книги. Коли вже пану оповідачеві і варто турбуватися, то зовсім не про «Феномен», який цілий та неушкоджений лежить у мене в кімнаті. Краще б уже замислився над долею пліснявого фоліанта, який я викинув разом із іншим мотлохом, коли вибирався із того загадкового поверху. І куди це моторні служники поділи всі речі? Він же, бідолаха, шукав, нервував, а знайти не зміг. Начебто, вони сміття не вижбурють просто з вікон «Вежі», хоча, за важких умов облоги можливе й не таке. Вистачило б харчів. І Обхад — головне, аби він вчасно зорієнтувався та дав сигнал, інакше всім нам…

Хвилиночку! Звідки я знаю, що Армахог доручив саме Обхадові…

Я похитав головою й уголос вилаявся. Луна незграбно підхопила незвичні слова й понесла по коридору, зачіплюючи за гобелени та електричні смолоскипи. Я перелякався.

/«Ви хоч знаєте, що інколи сприймачі ототожнюють себе з подіями, про які чують, і врешті-решт божеволіють? Просто не можуть повернутися назад. Уявляєте собі, ги?»/

Це розповідав Данкен у день прибуття. Тоді ці слова забулися… майже забулися, але зараз, коли розум, мій розум, видав ту нісенітницю про Обхада, я ладен був… Навіть не знаю на що. Але беззаперечним є одне: треба вибиратися звідси, і якомога скоріше.

Та це неможливо, приятелю. Ти замкнений — ви всі замкнені в «Вежі», поки пани рятівники не виявлять ласку і не заберуть камінь. А доти… Два дні тому, пригадується, я відчував щось подібне. Тоді я списав усе на сонне марення, але зараз я ж не спав!

У горлі з’явився Неприємний клубок, закортіло терміново випити. До людей, до людей, швидше до людей. Нехай навіть я натраплю на зануду-Чрагена, нехай Данкен дзижчить над вухом, нехай… — що завгодно, тільки б забути, стерти це відчуття повторюваності того, що відбувається!

Але у Великій залі вже (чи — ще?) нікого не було. Наливши собі з глечика якоїсь солодко-кислої гидоти, я одним махом ковтнув її й скривився: стало ще гірше. Напевне, це суб’єктивна, напевне, це минеться. Певно… Але не минало, наче хвиля, билося у свідомості, і хоч амплітуда коливань клятої хвилі вщухала, я знав, що вона знову розгойдається, варто лише дати поштовх. А цим поштовхом буде оповідь. Відмовитися? Так, це найкращий вихід — днинку посидіти в кімнаті, почитати.

Я вирішив розпочати негайно. Зрештою, читання заспокоює, особливо читання давньо-ашедгунською, бо тут доводиться з головою занурюватись у розгляд варіантів трактування того чи іншого ієрогліфа, — стає не до сторонніх думок про божевілля

/та війну/

та інші психіатричні дурниці.

Раптом пригадалося вчорашнє попередження. Чи можливо, щоб хтось помітив внутрішні зміни у мені й вирішив попередити? Чи в записці йшлося про щось інше? Про що? Чи, часом, не про роботу?

На думку спали розповіді про моїх попередників. Жоден не впорався із завданням: деякі не з’являлися в полі зору Хінега, а рідко що проходить поза його увагою! А деякі відмовлялися від усього, повертали задаток та розводили руками, нічого не пояснюючи. Наче і не сталося нічого.

Добре, геть усі чорні думки, я живий, здоровий (ну, майже здоровий), у повному розквіті сил. І книжка, от вона: читай досхочу. Звичайно, значно цікавіше провести час у компанії пані Карни, але я зараз надто погано почуваюся, аби бути витонченим і галантним співрозмовником, а перекладати свої проблеми на тендітні плечі дівчини (ще «поскаржиться» у вежевий медпункт!) не хочу. Залишається тільки зануритися у вивчення «Феномену Пресвітлих».

Книжка розгорнулася на тому місці, яке повністю відповідало моїм сьогочасним запитам.

…Окремо слід розглядати феномен оповідачів. Теоретично, його «власників» можна віднести до тієї ж групи, що і феноменоносіїв Пресвітлих, та коли розглядати цю проблему детальніше, побачимо, що не все так просто. Перш за все насторожує час появи перших оповідачів. Він приблизно збігається з остаточним усуненням суурами носіїв феномену Пресвітлих. Сам факт, що мандрівні мудреці не звернули уваги на оповідачів, говорить багато про що.

Узагалі, існує кілька варіантів пояснення ставлення суурів до оповідачів. Наприклад, деякі

1 2 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Правила гри. Частина друга», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Правила гри. Частина друга"