Читати книгу - "Морок. Повірити у неможливе, Лія Тан"

Два місяці по тому, як Нестор відкрив своє обличчя перед Златою.

Нестор.

Романов швидким кроком піднявся на гору до Злати. Вона останні кілька днів почувалася не дуже. Скаржилася на біль у шлунку. Сьогодні вставши, навіть не чіпав її, адже вона пів ночі крутилася без сну.

Зараз владнавши всі термінові справи, біг до неї, адже дуже хвилювався.

Увійшов у спальню, тілом пробігся холод. Злати ніде не було. Кинувся до санвузла, з полегшенням видихнув. — Вона тут. Різко оглянувшись, дівчина налякано глянула на нього, і щось заховала за спиною.

Нестор примружився, і увійшов в санвузол зачинив, та замкнув двері. Заклавши руки на грудях сперся об них.

—     Королево, у нас таємниці? — Невдоволено запитав.

Злата дивилася на нього, великими, наляканими очима, й збентежено кліпаючи довгими віями.

—     Ні. — Розгублено промовила.

—     Тоді, що там у тебе? — Напружено допитувався Нестор. Йому не подобалося, що його наречена щось приховує від нього.

—     Я... Це... — Знову розгублено не чітко говорила. Ледь не плакала.

—     Злато! — Холодно покликав чоловік закликаючи її не тягнути.

Бачив як вона зблідла. Здогадувався, щось не так, але, що, збагнути не міг. Дівчина нервово покусувала губи.

—     Я... — Знову замовкла.

Її поведінка лякала. Не знав, що думати. Але відступати не збирався.

—     Можеш нічого не говорити, просто покажи, що заховала.

Кілька хвилин дівчина налякано дивилася на нього, а тоді шморгнувши носом, простягнула йому якусь не широку смужку, «Це ж тест на вагітність». Нестор пильно глянув на неї, з лівого ока скотилася сльоза. Чоловік був спантеличений. Погляд автоматично стрибнув на тест, «Дві смужки». Серце забилося часто, часто. «Омріяних дві смужки». Він так хотів дітей раніше, а тепер з нею тим більше. «Це ж щастя». Не розумів її сліз.

Кинувся до неї, обережно полонивши у своїм полоні.

—     Чому ти плачеш, королево?

Злата підняла на чоловіка очі повні сліз, і зірваним голосом прошепотіла.

—     Я гадала, ти будеш проти.

—     Моя божевільна, як я можу бути проти? Це моя мрія, я завжди хотів дітей, та якось не склалося. — Підхопив її на руки, змусивши обняти його торс довгими ногами. — Я щасливий, моя королево. Божевільно щасливий. — Збуджено шепотів. — Ти не уявляєш, яке це щастя взяти своє дитя на руки. Скільки я про це мріяв та уявляв, і ось нарешті...

Злата крізь сльози посміхнулася, і щиро зізналася.

—     Я так злякалася, я не знала, як ти до цього поставишся?

—     Злато, ти мене дивуєш? Ти моя наречена, ми не охоронялися... — Чоловік хмикнув, і з критикою кинув. — Я теж хороший, як лікар мав здогадатися, у чому річ. Твої болячки — це ж токсикоз.

Злата ніжно обіймала його шию, й посміхнувшись зауважила.

—     Ти не здогадався тому, що ти хірург, а не гінеколог.

—     Справді? — Примружуючись дражнився чоловік, несучи її з санвузла у спальню. — Тож, моя мила королево, сьогодні ти зробила мене найщасливішим. — Присівши на ліжко з нею, почувався справді щасливим. Але нестримно хотів, аби вона й дитя були здоровими, тому надто серйозно заявив. — Тож зараз навіть не сперечайся, одягайся, ми ідемо до мене в клініку. Я хочу, щоб ти пройшла обстеження.

Його королева враз нахмурила брови та запротестувала.

—     Несторе, я не хочу сьогодні. Давай іншим разом.

Посміхнувся, вона така мила, а в цьому махровому халаті з великим ворсом, ще й кумедна. Обережно переклав її на ліжко нависши над нею. Делікатно розгортав її, з білосніжної, товстої та волохатої тканини. Розум не відпускав страх, за неї за дитя, адже він так хотів свою дитину, і те, що її народить саме Злата, паморочило мізки.

—     Ні, моя мила, будемо вважати, що — це і є той інший раз. — Заглянув в її очі, в них бачив невдоволення, тому поспішно додав. — Злато, я як лікар, краще знаю, то ж не сперечайся.

Дівчина важко зітхнула, та знову почала проситися.

—     Я на сьогодні запланувала багато роботи. — В очах бачив прохання. — Давай завтра?!!

Нестор посміхнувся, й хмикнувши заперечив.

—     На завтра в мене інші плани, Злато. Тож не вередуй, а краще одягайся.

Нахилившись припав до її пухких вуст. П’янів від цього доторку, відчув як плоть заворушилася в білизні. Покинув цю насолоду, адже зараз мав діяти обережно. Мусить переконатися, що ані їй, ані маляті, нічого не загрожує. — При уяві немовляти, тіло наповнилося трепетом. Так нестримно бажав тримати своє дитя на руках, притискати його до себе.

—     Несторе, я так не хочу нікуди їхати. — Злата знову з проханням заглядала в його очі. — Мені уже краще, справді.

—     Ні, моя мила дівчинко. Ми їдемо сьогодні, тож одягайся. Я зараз зв’яжуся зі своїми колегами, та попереджу про наш візит.

Злата важко зітхнула, й обурено промовила.

—     Ти жахливий, з тобою не можна домовитися.

—     За те, зі мною можна погодитися. — Хоча чоловік жартував, але це було правдою.

—     А я хочу, тобі відмовити. — Бурмотіла невдоволено Злата, в той час, як її руки вже розстібали ґудзики його сорочки.

—     Злато! — Попередив збудженим тоном Нестор, адже її дії доводили до божевілля.