Читати книгу - "Оманливе кохання, Ангеліна Кріхелі"

– Дівчино! Дівчино, зачекайте!

Молодий чоловік, зухвало і відверто посміхаючись, обігнав її і впевнено простяг руку до сумки з продуктами.

Варвара стомлено нахмурилась, не розуміючи, чого від неї чекає незнайомець. На жебрака начебто не схожий. Надто добре і дорого одягнений. Та й парфум такий не кожен може собі дозволити.

Оскільки обидві руки були зайняті, ліктем штовхнула багажник машини – і він плавно опустився вниз, займаючи своє законне місце. Пікнула сигналізація автомобіля, привітно моргнули фари.

Повисла незручна тиша.

– Давайте я вам допоможу, – вже менш упевнено промовив юнак.

Варя нарешті збагнула що до чого. Сумно посміхнулася й одразу розставила акценти:

– Вибачте, але я не знайомлюсь на вулиці.

Однак він не відставав.

– А де знайомитеся? – запитав і грайливо схилив голову набік.

Чимось він у цей момент нагадав їй Машеньку із мультфільму. Навіть здалося, що наступної миті запитає: «А як знайомитеся?», «А чому знайомитеся?», «А коли знайомитеся?» І чим там ще вона діставала страждальця-ведмедя.

Варя мимоволі посміхнулася. Подумала, що він, мабуть, просто не розгледів її зі спини. А тепер піти незручно – адже бачить, що вона старша.

Однак замість того, щоб вибачитися за непорозуміння і попрощатися, він раптом змінився з лиця, ставши серйозним і начебто навіть змужнівшим, і рішуче взяв із її рук усі сумки.

Вона давно нікого не чекала, та звичка робити в суботу покупки на весь тиждень стійко зберігалася. Ніби підсвідомість намагалася щоразу вколоти болючіше. Потім наготує смакоти і половину роздасть сусідам або до притулку відвезе. Самій же не подужати стільки.

– Моя дружина не буде носити такі тягарі, – насупився хлопець, дивлячись на Варвару.

Від несподіванки вона широко розплющила очі. Потім посміхнулася добродушно і спробувала перевести незручну ситуацію в жарт:

– Заздрю вашій дружині, юначе.

Але чомусь ні проганяти його, ні відводити погляд не хотілося. Він наче магнітом приковував до себе.

– Безглуздо заздрити самій собі, – абсолютно серйозно відповів молодий чоловік і уточнив: – Куди нести?

І знову вона не знайшла в собі сил заперечити. Напевно, його харизма зіграла з нею злий жарт, миттєво перетворивши сильну жінку на слухняного кролика. Потім вона, звісно, знайде собі виправдання і втішиться тим, що у всьому винна жіноча втома. А зараз просто вказала на двері під’їзду житлового комплексу і слухняно побрела слідом, коли він діловито кивнув і попрямував у заданому напрямку.

Жінка мимоволі замилувалася його широкими плечима, впевненою, зовсім не юнацькою ходою, гордою поставою і тією легкістю, з якою він ніс її важку ношу.

Біля дверей хлопець зупинився, знову кивнув. Дочекався, доки вона витягне з сумки магнітний ключ. Домофон пілікнув, відчиняючи двері.

Варя раптом подумала, що це міг би бути злодій, маніяк чи навіть убивця. Глянула в його бездонні золотаво-карі очі й потонула. Власні міркування раптом розвеселили її. Якщо це злодій, що ж, він зможе вкрасти в неї лише гроші. Їх вона заробить знову. Такою втратою її не налякати. Якщо маніяк... Тут складніше, звісно.

Мабуть, на її обличчі розповзлася трохи божевільна посмішка.

– Що тебе так розвеселило? – уточнив він, притримавши плечем двері і пропускаючи її вперед.

Перейшов на «ти». Зухвало. Але приємно. І вона знову не заперечила. Його глибокий проникливий голос лікувальним бальзамом розтікся по її пораненому серцю.

Машинально привітавшись зі старенькою консьєржкою, Варя, раптово окрилена, легенько спурхнула в кабінку ліфта.

Незнайомець продовжував посміхатися, з легкою іронією придивлявся, наче вивчав її, стоячи поруч у тісному замкнутому просторі.

Спекотно якось сьогодні. Душно.

Піднявшись на поверх, Варвара розгублено зупинилася біля дверей своєї квартири. Не запрошувати ж його увійти. Він глянув на двері, акуратно поставив сумки біля порога і несподівано торкнувся теплими губами її щоки в невинному і такому приємному поцілунку.

– Добре. До завтра, Варя, – сказав він і легко злетів сходами вниз.

Жінка стрепенулась. Перегнулась через перила.

– Стривай! Звідки ти знаєш моє ім’я?

Але він був уже надто далеко і не чув. Або просто вдав, що не чує. Відповіді не було.

Таке знайомство набувало зовсім іншого обороту. Одна справа – забавний молодик, який обманувся і вирішив познайомитися з гарненькою молодою жінкою. І зовсім інше... Звідки він її знає? А головне, чому вона тоді не може згадати його? Такого чоловіка вона б запам’ятала. Таких взагалі не забувають. І красивим, за модними канонами, не назвеш. Але піти, перестати дивитися на нього, не слухати навряд чи зможе.

Приголомшена незрозумілою зустріччю, вона увійшла до квартири і здивовано завмерла:

– Веня? А ти що тут забув?