Книги Українською Мовою » 💛 Короткий любовний роман » Наосліп, Ерін Кас 📚 - Українською

Читати книгу - "Наосліп, Ерін Кас"

1 047
0
19.11.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Наосліп" автора Ерін Кас. Жанр книги: 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Наосліп, Ерін Кас - Читати Книгу (читати книги) 📘 Онлайн Українською Мовою 💙💛 Безкоштовно. Скачати книги у форматі PDF, EPUB, FB2 українською

1
0
+11

Ерін Кас
Електронна книга українською мовою «Наосліп, Ерін Кас» була написана автором - Ерін Кас, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💛 Короткий любовний роман".
Поділитися книгою "Наосліп, Ерін Кас" в соціальних мережах: 

ітаємо вас на чарівному readukrainianbooks.com, де кожна сторінка — це поглиблення в світ слова та емоцій. Сьогодні ми вас зачаровуємо романом "Наосліп" від видатної письменниці Ерін Кас.

🕵️‍♂️ Тема та головний герой: Таємниця і Пошук Істини

У цій історії, головний герой — це допитливий духовний дослідник, який вирушає в захопливий пошук істини. Таємниця, що очікує на кожній сторінці, розкривається на ваших очах, заворожуючи і залишаючи вас на межі суперечливих емоцій.

✍️ Про автора: Ерін Кас

Ерін Кас — словесна архітекторка, яка піднімає завісу між реальністю та фантазією. Її талант полягає в тому, як вона здатна переплітати елементи таємниці з глибокими психологічними портретами.

🌍 Read Ukrainian Books: Світові Шедеври та Літературна Скарбниця

У нашому онлайн бібліотечному світі ви знайдете найбільші світові шедеври та відомі твори українських авторів. Безкоштовно, легко, і, головне, українською.

Важливо читати українською, адже це — збереження національної ідентичності та розвиток мови. Читайте українською, де кожна книга — це світове відкриття.

👁‍🗨 Зануртеся в світ "Наосліп" та відчуйте, як слова ведуть вас на захопливий духовний подорож.

Read Ukrainian Books — де слова стають віддзеркаленням власної душі! 📖✨

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 56
Перейти на сторінку:
Глава 1 "Новина"

Софія

— Доню, коли приїдеш, обов’язково зателефонуй мені, — говорить мама, виглядаючи маршрутку.

— Угу, — киваю й набираю Лері повідомлення.

— Таке відчуття, що ти хвора цими гаджетами, — буркає й тягнеться рукою, щоб забрати телефон.

— Ма, я завжди тобі телефоную. Ти ж знаєш, — ховаю смартфон у сумку від гріха подалі, бо вона жартувати не любить. Поправляю сумку з ноутбуком на плечі й теж уважно виглядаю маршрутку. Мені запізнюватись не можна. Валерія вже мала б приїхати.

— Знаю, тільки я прошу телефонувати одразу, а ти згадуєш аж ввечері. До того ж я звикла, що ти все літо провела вдома, а зараз мені ніяково.

— Добре, мамусю, — підходжу й цілую її в щоку. — Тільки-но приїду і чекатиму на трамвай, наберу тебе і відзвітую. О, маршрутка їде, — підхоплюю свою нелегку сумку й махаю, щоб водій мене побачив.

— Удачі, доню, — каже мама й зачиняє за мною двері.

Через те, що я їду на два дні раніше, у маршрутці навіть знаходиться вільне місце. Сідаю біля жіночки й довго вовтужусь, запихаючи сумку під сидіння. Вона у мене завелика, як для дівчини, але всі речі мені потрібні. Мабуть. Плюс, мама наготувала доні смачненького, щоб я не вмерла з голоду в гуртожитку.

Аж не віриться, що літо закінчується. Пролетіло, як один день, залишивши лише спогади про спеку та відпочинок на морі. Звісно, надворі тепло і навіть ще спекотно, але все ж осінь не за горами. Дивлюся за свою засмагу на ногах, біла спідниця гарно відтіняє бронзову шкіру. Вже через два дні одягнемо щось скромніше й підемо на пари другого курсу коледжу. Цікаво, як там моя Лерка? Не телефонувала мені з учорашнього дня, але сказала, що чекатиме вже у нашій кімнаті. Залишається тільки дотягнути свою сумку до зупинки трамвая й доїхати ним до гуртожитку, який розташований поруч з коледжем. Це, до речі, величезний плюс. Ми завжди просипаємо й не можемо вчасно зібратися на пари, тому нам з Леркою, щоб долетіти на заняття, потрібно дві хвилини.

Телефон пікає сповіщенням. Нарешті з’явилася! У вайбері повідомлення від подруги:

Леруня: «Набери мене. Швидко!»

Тільки цього не вистачало. Що вже сталося? Невже не приїхала? Тільки не це. Сама ночувати у гуртожитку не хочу, від нудьги завити можна. Відвертаюся від жіночки, яка зазирає в екран, набираю подругу та за сумісництвом одногрупницю.

— Ти де? — питає без привітання.

— В маршрутці, буду хвилин за сорок. А що? Чому сама не набрала?

— Забула рахунок поповнити, — відказує якось розлючено.

— Хм. Бачу, що нічого не змінилося, — усміхаюсь.

— Помиляєшся, Соню, — протягує подруга. — Ще і як змінилося, — цей тон змушує мене напружитися.

— Не зрозуміла. Що сталося? — намагаюся говорити тихо, але в салоні маршрутки це погано виходить.

— Нам підселили якусь кралю.

— Що?! — вигукую на всю маршрутку. — Як це підселили?

— Ось так. Просто, — шикає на мене. — Ти кричиш голосніше, ніж говорю я, в мене ехо на весь коридор.

— А ти казала, що нам ніхто не потрібен? Нам і вдвох добре.

— Казала. Ти наче не знаєш комендантку. Вона завалила з цією фіфою й поставила до відома, що вільне місце тільки в нас.

— Блін, — протягую, не звертаючи уваги на буркання жіночки. Вона щось говорить собі під носа про невиховану молодь, але у мене стрес. Не можу поводити себе спокійно, коли така несправедливість відбувається. Хаотично намагаюся знайти вихід з цієї ситуації, але марно. От і що тепер робити?

— Добре, я тобі сказала, щоб ти тут не знепритомніла. Чекаю, — вона вимикається, а я так і сиджу з телефоном біля вуха.

Було у мене таке відчуття, що нам не дадуть нормально жити удвох, а я його відганяла, але дарма. А все Марина з двісті п’ятої. Майже впевнена, що вона поскаржилась на наші вільні квадратні метри, бо вони аж вчотирьох останні пів року жили перед канікулами. От змія! Ну нічого. Ми з Леркою проведемо розслідування і так просто це не залишимо. Єдине, на що можна сподіватися, що ця краля звалить від нас сама.

Навіть не бачила її, а вже терпіти не можу. Нам так гарно жилося разом весь минулий рік. Ми що хотіли, те й робили у своїй кімнаті. Могли маленьку вечірку зробити, фільми дивитись і жувати попкорн. А зараз що? Підлаштовуватись під цю новеньку? А що як вона має жахливий характер, неохайна або і того більше — злодійка?

Так вийшло, що при заселенні у гуртожиток ми з Валерією стояли разом в черзі. Тому нас разом й заселили. Навіть мами наші познайомились, поки нарешті заселили доньок. Як згадаю той день, аж погано стає. Народу навалило стільки, що у коридорі на першому поверсі дихнути було важко.

Спочатку нам видавали реквізити на оплату гуртожитку, а потім вже селили. Ми моталися по місту пів дня, поки нарешті не побачили свою скромну… Ні, не так. Свою дуже скромну кімнату. Звісно, гуртожитки всі такі. Нам навіть пощастило з умовами, але це був не дім. А я за все своє життя жодного разу в них не була. Це було навіть цікаво, відчувалося легке хвилювання, що буду жити сама, як доросла. У сімнадцять ця подія здавалася чимось надзвичайним. Лерка взагалі перші дні телефонувала мамі по п’ять разів, а потім звикла робити це тільки ввечері. І яким же було наше щастя, коли у кімнату нікого більше не підселили, хоча вона розрахована на трьох, і в ній стоїть три ліжка. Ми здружилися й прекрасно прожили разом весь рік. Ні, ні, ні! Не хочу-у-у новеньку!

Поки доїхала з села до Дніпра, накрутила себе до межі. Ким вона у мене тільки не була та дівка: злочинницею, крадійкою, п’яничкою, неохайною свинею — і цей список можна продовжувати весь вечір. Дістаю свою сумку й тягну на вихід. Ох і важка вона. Нащо я тільки набрала стільки речей, якщо на вихідні поїду додому?

Вішаю сумку на плече, поправляю на іншому сумку з ноутбуком — й стає смішно від свого вигляду. На обох плечах сумки. Як бродячий артист, чесне слово. Рушаю на зупинку трамвая й зціплюю зуби, щоб дотягнути свій вантаж. А все моя жадібність! Нагрібаю купу одягу, а у підсумку можу тижнями його не носити. Потрібно було ще й зимовий пуховик захопити, щоб на сто відсотків виглядати клоуном.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 56
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Наосліп, Ерін Кас», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Наосліп, Ерін Кас"