Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Справжня леді, Сайко Оксана 📚 - Українською

Читати книгу - "Справжня леді, Сайко Оксана"

149
0
01.12.23
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Справжня леді" автора Сайко Оксана. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Справжня леді, Сайко Оксана» була написана автором - Сайко Оксана, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Справжня леді, Сайко Оксана" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити

Олечку Петрушенко любили усі. В неї було багато друзів, здавалось, вона ні на мить не залишалася сама. На перерві її буквально скрізь супроводжували юрби подруг. Виносили їй куртку з гардеробної, прибирали книжки та зошити з її парти, навіть допомагали наводити лад у класі, коли вона була чергова… Старшокласники дарували їй диски із новими записами фільмів чи музики, запрошували у кафе або в кінопалац… Вона була найвродливіша у нашому класі, стильно вдягалася, у неї було довге кучеряве білясте волосся, великі сині очі, й пахла вона легкими парфумами із запахом конвалій. Як влучно зауважив якось мій друг Ігор Семенюк, Олечка була справжньою леді. Мабуть, саме такі дівчата, як Олечка, стають топ-моделями або актрисами.

Майже усі хлопці у нашому класі були у неї закохані й частенько змагалися, хто першим дасть їй списати фізику чи алгебру, вдало підкаже географію чи напише твір з української літератури… Кожен з нас повинен був завоювати Олину симпатію та повагу. Приміром, Ігор Семенюк задля цього кружляв на велосипеді навколо її будинку, виробляв, наче акробат, різні штуки, не тримаючись керма і хвацько підскакуючи на задньому колесі, поки не беркицьнувся й ледь не скрутив собі в'язи… А Сашко навіть виліз на самісіньку верхівку ясеня, шкода тільки, що не зміг спуститися й довелося викликати пожежників.

– Хлопець повинен бути здатним на подвиг. Інакше, він не вартий жодної уваги, – якось сказала Олечка.

Тому добитися Олиної прихильності я вирішив за будь-яку ціну. Не спав ночами, силкуючись вигадати щось таке, щоби стати в її очах героєм, щоби бути для неї найкращим. І нарешті вигадав. Якось перед усім класом я заклався із Ігорем Семенюком, що зустріну вчителя математики, стоячи на голові. Я, звісно, отримав "незадовільно" з поведінки, але зате вчинив для Олечки справжній подвиг. Тільки зустрітися зі мною й піти у кафе поласувати морозивом вона все одно не захотіла. Олечка була надто неприступною. Довелося її вмовляти кілька тижнів. Нарешті, коли я пообіцяв розв'язувати для неї задачі з алгебри на кожній контрольній, вона погодилась.

Ми домовилися зустрітись у сквері біля Олиного будинку. Минуло вже півгодини, але Олечки все ще не було. "Що ж, для справжньої леді запізнитися – цілком нормальна річ," – промайнула в мене думка. Якась жінка білила дерева у сквері, в пісочниці бавилися діти… Я вдихав на повні груди весняний запах молодої трави, який особливо відчувається лише тоді, коли сідає сонце. Ще трохи – і канікули… Шкода тільки, що під час канікул ми бачитимемося з Олечкою не так часто, як у школі. Вона ж казала, що збирається з батьками в Єгипет… А що, як умовити її поїхати разом у літній табір? От було б класно! Замріявшись, я спочатку навіть не помітив, що біля мене на лавку сіла якась бабуся. Вона важко дихала й виглядала стомленою.

– Не заперечуєте, юначе? – запитала вона.

– Звісно, що ні, – відказав я, – місця ж доволі…

– Я тільки на хвильку, – провадила бабуся, витираючи спітніле обличчя хустинкою, – я тут поблизу живу. Тільки дуже задихалася – сумки важкі, а вже того здоров'я нема, що раніше. Серце хворе… Донька допізна на роботі, зять закордоном, а внучка завжди не має часу…

Дивіться такожОксана Сайко — Подарунок на святого МиколаяОксана Сайко — НовенькаОксана Сайко — Відважний капітан МаксЩе 17 творів →Біографія Оксани Сайко

– Послухайте, – заговорив я, – це ж не клопіт, я допоможу вам занести ці сумки.

– Ой, справді? – зраділа старенька. – Я вам дуже вдячна!

Підхопивши дві наповнені продуктами торбини, я пішов слідом за бабусею до будинку. Сумки справді були доволі важкенькі. Я навіть здивувався, як вона їх несла. У під'їзді я зіткнувся з Олечкою, що саме збігала сходами.

– Отакої! А ти як на мою бабку натрапив? – здивовано вигукнула вона.

– Ось, Оленько, цей юнак допоміг мені донести сумки, – пояснила бабуся.

– Я пішла гуляти, буду пізно, – недбало кинула Олечка бабусі й додала, вже стиха, мені: – Ну пішли, залиш ці сумки, вона сама їх занесе!

– Зачекай, – прошепотів я.

Коли я заніс бабусі сумки у квартиру на третій поверх, вона розчулилася.

– Я дуже вдячна вам, юначе! І що б я без вас робила? Може, почастувати чаєм з пирогом?

Подякувавши, я ввічливо відмовився – мовляв, поспішаю, але наступного разу обов'язково почастуюся. Опинившись за дверима, важко зітхнув. Чомусь стало мені зовсім невесело.

– Ну що так довго! – невдоволено зустріла мене Олечка. – Скільки я ще маю на тебе чекати? Півхвилини пізніше – і я б пішла!

– Вибач, – пробурмотів я, – а це ось тобі…

Я витяг з кишені куртки невеличкий букет конвалій. Олечка зневажливо розсміялася.

– Ну ти й кавалер, нічого не скажеш! Квіти у кишені носиш! Просто курям на сміх!

– Вибач, я ж ніс бабусині сумки, не було куди їх подіти…

– Ніс бабусині сумки… – перекривила мене Олечка. – Краще б уже мовчав. Жалюгідні виправдання!

– А я перед тобою й не виправдовуюся, – похмуро відказав я.

– Оце так квіти! – продовжувала глузувати Олечка. – А на троянди що, грошей не вистачило? І куди це ми підемо? В кафе "Червона шапочка", куди малюки з мамами ходять? Кепський з тебе кавалер, я бачу. Тільки час із тобою марную…

Я рвучко спинився. Її останні слова виявилися для мене останньою краплиною.

– А знаєш що, Олю? Так, ти маєш рацію. Кепський з мене кавалер для тебе. Не марнуй свого часу зі мною. І знаєш що? Краще будь уважнішою до своїй бабусі. Вона у тебе старенька, і серце у неї хворе…

– А до чого тут взагалі моя бабуся? – спитала вона збентежено, мабуть, аж ніяк не сподіваючись від мене такого. Її сині очі стали ще більшими. В ту мить вона здалася мені схожою на ляльку.

– Просто уяви собі, що колись ти теж будеш такою ж бабусею, – проказав я. – І, мабуть, тобі було б дуже прикро мати таку байдужу та егоїстичну внучку, таку "справжню леді", яка дбає тільки про себе!

Обернувшись, я швидко пішов геть. А в спину мені летіли Олині колючі слова:

– Ну і йди! Подумаєш! Та ти мені ніколи й не подобався!..

Після цієї сварки я почувався кепсько. Та й Олечці, мабуть, було не краще, хоч вона ретельно це приховувала. Коли я опинявся десь поруч, вона вдавала байдужість та веселість. Тільки відчувалася у її сміхові якась несправжність. Я помітив, що після уроків вона стала поспішати додому, вже не висиджуючи, як раніше, з дівчатами на спортивному майданчику. А ще помітив, що вона почала сама забирати свою куртку з гардеробу.

Після урочистостей останього дзвінка Олечка несподівано підійшла до мене й відвела вбік.

– Знаєш, – заговорила вона, – не треба було тобі ставати на голову перед математиком… Справжнім учинком було те, що ти мені сказав… Ну, про бабусю… Пам'ятаєш?

– Ти вирішила змінитися?

– Хоч трохи – ти ж знаєш, як це непросто, – чесно відказала вона. – Але тепер я принаймні сама ходжу до крамниці, щоб вона не носила важкі сумки… Ти вибач, що тоді наговорила тобі такого… Не знаю, що на мене найшло?..

Після її слів я відчув себе так, наче величезний тягар спав з моїх плечей! Я міцно стиснув Олину руку. Хоч там як, а вона таки виявилася справжньою леді – бо визнала свої помилки й відкрито сказала про це!

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Справжня леді, Сайко Оксана», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Справжня леді, Сайко Оксана"