Читати книгу - "Хочу залишитись з тобою, Юлія Бонд"
- Жанр: 💛 Романтична еротика
- Автор: Юлія Бонд
- 541
- 0
- 23.12.23
Привіт, друзі читачі! 🌟 Дозвольте вам представити захоплюючий роман "Хочу залишитись з тобою" від талановитої письменниці Юлії Бонд. Що робити, коли кохання стає випробуванням віри і відданості? У цій книзі Юлія Бонд відкриває нам світ емоцій та турбот, де головний герой стає відповідальністю, а рішення призводять до неочікуваних змін. Мати чи не мати: ось питання? Стежте за захоплюючою історією, де любов переплітається з важливими рішеннями. Ми знайомимося з непередбачуваним і чуттєвим героєм, який стоїть перед важливим вибором. Його ім'я - Максим. Він — чоловік, для якого кожне рішення стає випробуванням його характеру та відданості. Його історія зачаровує і залишає після себе слід в серцях читачів.
Юлія Бонд - це не лише ім'я, це талановита майстриня слова, яка розкриває нам світ почуттів і драми. Авторка, володарка слова, яка заворожує своїм стилем і тонкою глибиною. Її книги - це подорож у світ почуттів та реальності.
🌐 readukrainianbooks.com: На нашому сайті чекають найкращі твори світової літератури та бестселери від українських авторів. 📖 Читайте онлайн безкоштовно і без реєстрації, насолоджуйтесь творчістю відомих письменників та відкривайте для себе нові історії. 🇺🇦 Мова - наша сутність: Читайте українською, бо кожне слово - це крапля культури та розвитку мови. Це важливо для нашого суспільства та спадщини. Читання українською - це не лише розвага, а й підтримка національної мови та культури.
🌈 Запрошуємо вас у світ емоцій та відкриттів! Поглибіться в історії кохання, пригод та виборів разом з readukrainianbooks.com! 📚💕
Читати ще книги автора Юлії Бонд у нас на сайті:
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Я вдома, – скинув з плечей важкий рюкзак, озираюся на всі боки.
За пів року нічого не змінилося. Зсередини будинок виглядає таким самим, яким я його запам'ятала, коли приїжджала до батька на зимові канікули.
– Ярино, дівчинко моя, – назустріч рухається огрядна жінка за п'ятдесят і я впізнаю в ній улюблену тітку Клаву.
– Добрий день.
– Привіт, моя хороша. Боже, а виросла як.
Знизую плечима, мовляв, ну що я там могла вирости за пів року?
– Втомилася з дороги? – Запитує Клава і я згідно ківаю. – Ідемо, я тебе погодую, і ти мені про все розповіси. Який курс закінчила?
– Третій. Тітка Клаво, я піду нагору, сумку з рюкзаком віднесу і спущусь у кухню.
Клава ховається за дверима кухні, а я тупаю сходами на другий поверх. Заходжу в спальню і з розбігу падаю на ліжко. Якийсь час лежу, розглядаючи стелю, а потім наважуюсь прийняти душ. Все-таки сім годин у поїзді змусили мене дуже спітніти.
Скинувши зі стомленого тіла сарафан, я забираюся в кабінку і приймаю контрастний душ. Завершивши митися, обмотуюсь рушником і повертаюся до спальні.
– Гей, а стукати тебе не вчили? – скрикую, побачивши навпроти вікна чоловічий силует.
– Я стукав, але ніхто не відповів.
– Тож треба було нахабно вдертися в мою спальню? А якби я вийшла з ванної гола?
Він повільно обертається. Впивається колючим поглядом у моє обличчя, чіпляється за відкриті губи та повзе вниз, до грудей. Я щільніше стискаю пальцями рушник, намагаючись не показувати, як бентежить відвертий погляд чорних очей.
Емін Керімов із самого дитинства викликає в мені дивні почуття. Я маю ставитись до нього як до старшого брата, але чомусь боюся. Можливо, всьому виною наша велика різниця у віці. Чотирнадцять років! Я не пам'ятаю Еміна дитиною, він завжди був для мене надто дорослим!
– Ну не вийшла ж, – посміхається він.
– Навіщо ти прийшов?
– Батько твій дзвонив. Просив, щоб я привіз тебе до нього.
– Привіз? Тобто батько настільки зайнятий, що не може знайти у своєму щільному графіку навіть одну годину для доньки, яку не бачив пів року?
– Ріно, – сухий тон, – з цими питаннями не до мене. Збирайся, за годину чекаю тебе на подвір'ї.
Він мовчки йде до виходу, а я дивлюся йому вслід і пропалюю величезні дірки на його спині.
Хочу сказати якусь шпильку або ж, що нікуди з ним не поїду, але беру себе в руки й роблю глибокий вдих носом, заспокоюючи нерви. Емін тут ні до чого! Злиться я повинна на батька.
***
– Як закінчила третій курс, Ярочко? Усі заліки закрила? – Запитує Клава, чаклуючи над черговим кулінарним шедевром.
Я сиджу на високому стільці за столом і за обидві щоки вплітаю яблучний пиріг, запиваючи його холодним компотом.
– Все хо-ло-со, – бубню з набитим ротом.
– А хлопчик є? – несподівано запитує Клава, змушуючи мене почервоніти до коріння волосся. – Ну що збентежилася, Яро? Доросла дівчинка. Я у твоєму віці вже мамою була.
– Зараз так рано заміж ніхто не виходить, тітка Клаво, і дітей не народжують, – відповідаю, проковтнувши шматок пирога.
– Ну і даремно. Ось вибираєте, ви дівчатка, перебираєте, а потім дивишся і вами перебирають, коли вам стає тридцять плюс. Заміж треба виходити ще в молодості, поки мужик ще не зіпсований і з нього можна ліпити що хочеш.
– Та навіщо воно мені? Шкарпетки прати та супи варити, – пирхаю зневажливо, – не моє це, тітка Клаво. Я кар'єру хочу побудувати, щоб бути успішною та незалежною.
– Яро, там у дворі машина Керімова. Часом не на тебе чекає?
– А котра зараз година?
– Та половина п'ятої вже.
– Блін… – підхоплююсь з-за столу.
– Ти б хоч компот допила, – летить мені в спину.
– Тітонька Клавочко, на мене тато чекає. Я потім ще побалакаю з тобою.
Виходжу з кухні й поки що рухаюся коридором, заглядаю у велике панорамне вікно на всю стіну. Машина Керімова справді стоїть у дворі з увімкненим двигуном, а тому я прискорюю крок, щоб не змушувати Еміна нервувати. Хоча… Хто там нервує? Я ніколи не бачила, як сердиться Керімов. Скільки пам'ятаю, він завжди зберігає спокій навіть у патових ситуаціях. Такий собі айсберг.
– Сорян за запізнення, – вимовляю похапцем і плюхаюся на заднє сидіння.
Керімов спрямовує погляд на дзеркало заднього бачення і мовчить. А я бачу, як темні брови сходяться на переніссі, відчуваю тяжке дихання. Зрозуміло, що йому не подобається моє товариство, та й мені особливо не айс, якщо на те пішло. Але якщо тато доручив забрати мене з дому і привезти до нього, то Емін, звичайно ж, на горло собі наступить, але виконає доручення Самойленка. Він для нього як батько. Я не пам'ятаю всієї ситуації, тому що це було ще до мого народження, але батьки Еміна, близькі друзі мого батька, загинули при ДТП. Тому свого часу тато оформив опіку над Еміном, щоби його не забрали до дитячого будинку, адже інші родичі не захотіли брати на себе відповідальність за тринадцятирічного підлітка.
Відкидаюсь на спинку сидіння та дивлюся у вікно. Надворі літо, спека. Люди, як сонні мухи, пересуваються по жвавих вулицях мегаполіса. Я люблю своє місто і щоразу, коли приїжджаю в гості до батька, влаштовую собі екскурсії.
– Приїхали, Ярино, – каже Емін, розвернувшись до мене у профіль.
Я мовчки киваю у відповідь і виходжу з машини. Озираюся, не впізнаючи місцевості. Якийсь ресторан за містом і тут я точно вперше.
– Ідемо, проведу, – його голос лунає зовсім поруч, а тому я мимоволі здригаюся.
Знаю, зараз Емін стоїть за моєю спиною і від цієї близькості мене чомусь кидає у тремтіння. Ні, я абсолютно не боягузка, але зрозуміти: чому моє тіло так гостро реагує на Керімова – не можу.
Він акуратно бере мене за руку трохи вище ліктя:
– Яро.
Набираюся сміливості озирнутися. Щоб подивитися в очі Еміна, мені доводиться підняти голову. Він високий, я ледве дістаю маківкою до підборіддя чоловіка.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Хочу залишитись з тобою, Юлія Бонд», після закриття браузера.