Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Чорнобильська поема, Полтава Леонід 📚 - Українською

Читати книгу - "Чорнобильська поема, Полтава Леонід"

53
0
20.02.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Чорнобильська поема" автора Полтава Леонід. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Чорнобильська поема, Полтава Леонід» була написана автором - Полтава Леонід, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Чорнобильська поема, Полтава Леонід" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
Вступ
Земля стояла на землі,
Як пам’ятник на п’єдесталі.
Минулись Ленін, Гітлер, Сталін,
Гетьмани, принци, королі.—
Землі не зрушили з землі!
Усе вдягалось у весняні ризи
У ризи материнства. Це ж весна!
В землі тюльпани готували вази.
І тьмяний дим кадився від сосни.
І зерно кільчилося у глибу земному,
Немов дні я у матері, і дні
Вже наскрізь! наскрізь білі брами,
Землі не зрушили з землі!
Були вулкани і усякі дива.
І метеори падали увись.
Були потопи й льодові обвали,
А для Землі спинився, мабуть, час:
Усе за нього б’ється одчайдушно,
Та лиш Земля у вічності
Не зрушна.
У Чорнобилі
Минула ніч, якої завжди мало,
Прокинулось півмісто-півсело:
Все почалось, як вічно починалось,
Як сноконвік заведено було;
Хоч не молились, та спокійно спали,
Бо зло при серці зроду не жило.
Квітневий ранок ходить коло хати.
Сергій при каші (гречка чи овес).
Десятилітній, хоче все, як тато,
А тато інженером на АЕС,
Ночує й днює.
Непомірні пляни.
Радіограми просто із Москви,
І все спада, звичайно, на Івана,
Хоча й Іван вже не без голови…
Дочка Христинка в черзі десь, по мило.
Сергій побіг на станцію якстій.
Сусідка Ганна грядочку садила…
(Що огородець, той пучок подій.
І як тут братися до світових подій.
Коли немає в хаті мила?)
Дивіться такожЛеонід Полтава — Еспанська рапсодіяЛеонід Полтава — Перший закон дружбиЛеонід Полтава — Семен Якерсон з УкраїниЩе 25 творів →Біографія Леоніда ПолтавиРозбилися. Лишилась мати.
Приблідлі коси. Радісно-сумна.
Пливе в майбутнє українська хата
Із Кобзарем у рамі край вікна.
Нема ікони — є дитина.
Молилась мати на синка
Козацька стать у Сергійка.
Отак жила ця Україна,
Ожинно-ніжна і терпка.
Того й Чорнобилем назвали,
Що вічно з горем воювали
Поліщуки. Земля без дна,
Живе в озерах сатана:
Води нагнав, а суті мало.
На Станції 26 квітня 1986
Енергобльоки розрослися всує.
У підземеллях десь реве вода.
Тут інженер за пультами міркує,
А син малий ще менших догляда.
Обличчя — писаночка. Брівоньки пташині,
Здавалося, летять кудись, летять.
Всміхається до кожної дитини,
Хоча і сам іще дитя.

Тому направить, забавку-зайчатко,
Підійме ляльку, скаже "Дорогий".
Ну, достеменно вдавсь у татка
Не по літах задуманий Сергій.
Він старшеньким
В розлогій Диткімнаті.

Тут сто дітей працівників АЕС.
А десь дрижить непогамовний атом
І рветься з рур у землю й до небес:
До краху тут напружені машини,
Двигтить земля спокійних сіверян.
Тут одного жадають від людини:
Стовідсотковий плян!
Вибух
І до пуття й не до пуття
Серед блаженної природи
Котилось колесо життя:
Садили людоньки городи,
Ішли корови із діброви…
І раптом — громом серед нив!
Блискучий вибух атомовий
На мить і сонце затемнив!!!
Вертались в Україну журавлі.
Уже й перелетіли Чорне море,
Старого місця на старій землі
Поміж боліт уже шукають зором,
Аж Прип’ять, прип’ята надійно до землі,—
Зірвалась дибки
Й ринула угору!
Ударив грім, не з неба — із землі!
І першими упали журавлі,
В стовпах опію вони і убили крила
І падали — безкрилі…

Стіна в диткімнаті ("Де тато? Де тато?!") —
Злетіла угору і впала якстій!
Без крику навіки замовкли малята,
Живим залишився єдиний Сергій.
Із коридорчику – рив, наче ралом,
Увесь накидавсь на уламки щербаті:
— Чи є тут живі?! Та мертві мовчали,
Мовчали розчавлені лялі й малята.
Вогонь упивається глибше у тіло,
Хлопчина знов кличе і чує: — Це я…
Обличчя горіло і шкіра летіла,
Упоперек бігла вогненна змія,
Та кинувся хлопчик, неначе крізь сон,
Хоч кров цепеніла з роздертих долонь.:
Він виніс дівча
Із вогню —
У вогонь!
О, вічний вогонь атомовий!
Вже біла трава пророста.
З яким ви дияволом в змові,
Коли не почули Христа?!
Чорнобиль і Любеч, і Гомель,
Чернігів… Які ще міста
Понищить північна проказа
Во ім’я імперського сказу?
Панує тепер над усім
Цезій — 137!

Як вічний вітер на горі Афон,
Десь безнадійно скиглив телефон…
У Києві
Із Харкова, Львова стрімкі телеграми:
"Ми з вами, ми з вами!"
Та надає небо по грамах, по грамах,
І біла трава проросла над дахами
Ще й тихий наказ всесоюзного Хама:
"Ввесь Київ на свято! Судьба вже така,
Танцюй гопака! Го-па-ка!"
На перше на травня танцюють артисти,
А смерть із косою блукає по місту.
Лежить над Дніпром українська столиця.
Неначе поранена птиця.
Мутніє в очах…
Та Київ не вимер:
Він п’є із Дніпра, де святив Володимир,
Попечені очі вмиває подою,
І стала отруйна водиця святою,
Цілющою стала! Святою рікою!
Ще й вістка прийшла з недобитого степу,
І пошепки люди казали:
"Хмельницький вночі зійшов з п’єдесталу,
Готуючи місце Мазепі!..—
Невидимі дзвони в Софії заграли —
Із світового вертепу".
Берлінський був.
Тепер із хмар
Упав московський Бабин Яр!
Евакуація, евакуація! —
Та завелика нація…

Пожежних авт блискучі блискавиці
Мчать на Чорнобиль, аж ламають спиці,
А в Київ звозять мертвих і живих.
Так і Сергій очуняв у лікарні.
Моя родина?! Не питай намарно,
Забудь, мій хлопчику, про них.
Так і не знатиме сірома:
Христинка в черзі дочекалась грому
Й ніколи не прийшла додому;
Сусідка Ганна в мертвому селі
Досаджує городець у землі…
Все побіліло від одного маху.
Лишилось тільки білотрав’я жаху
Та спалені у небі журавлі.
Естонські солдати
Гуде нестримний атому прибій
В Чорнобилі, приреченім на страту.
Вже й армію погнали в бій —
Вам без війни вмирать, солдати!

Четвертий реактор — реактор смерти,
Киньте й мільйони — готов пожерти.
На тисячу літ — смертельний слід.
На тисячу літ.

З Естонії женуть солдат,
А понад ними — русскій мат:
— Да вы не овцы, а бойцы!
Эх колотили мы вас мало! —
Естонські хлопці гордо стали:
Туди? У смерть? — Не підем, ні!
Димлять покручені метали
У атомовій порохні.
Людей спасати ми готові!
Здесь нет людей! Уже й коровы
Подохли! То не підем, ні! —
А комісар, лют аж до сказу:
Ах ты, балтийская зараза! —
Махнув рукою, гримнув стріл —
І на землі дванадцять тіл,
Твоїх, Прибалтико, синів,
Що не доснили віщих снів,
Так і лишили їх без гробу…
Лежить, вмираючи, Чорнобиль.
Ярмарок смерти
Барвистий ярмарок — десятки тисяч лиць.
Але чому ж прихований гаями?
З трьох областів зігнали молодиць,
Нехай забудуть слово "Мама":
Їх тут каструють — тягнуть із утроби
Дітей, ще не померлих від хвороби.
Це ти, нестримний атоме всесущий,
Сюди зігнав красу моїх земель!..
Ще травень, а жовтіють пущі
І білотрав’я, наче хмель,
Все обвиває, ближче й вужче:
Нема дітей — немає й лиць
У цих вродливих молодиць:
Добився кат нових руїн
На тридцять тисяч менше Україні
Хоча гнили канали і Байкали,
Жінок старих і діток катували.
І так дійшли до рік і до озер,—
Вже й нашу рідну землю зґвалтували!
Світ ще живий, А кажуть — вже номер.
Життєрадісний "Артек"
"Артек" красується над морем,
Дитячий палац (від царів),
Сюди з Америки Рейнборов,
Пан-журналіст сюди забрів.
"Чорнобиль!" — рвуться мислі роєм,
"Серж, Серж!" — поміж дітей блука:
Це він маленького героя,
Це він шукає Сергійка.
Знайшов — і захитався світ:

У десять літ —
Столітній дід
Стояв перед поблідлим паном:
Лице таке, що страх і жуть,
А рученята — голі рани,
Які повік не заживуть!
Півколом діти: — І у мене,
І в мене ось, і в мене теж… —
Те чорне все, те аж зелене,
Те без волосся від пожеж,
Від атомових…
Пан Рейнборов
Не уявляв такого горя
(Хай не повториться ніде!),
Поцілував у личко-рану
І вийшов звідти, наче п’яний,
Відчув: ще мить — і упаде.

До "Артеку" і картка прийшла від Надії
(Піонерки, що виніс тоді із біди):
"Я ніколи тебе не покину, Сергію,
А до Бога молитися
Буду завжди".
Саркофаг
Яка це радість — дощ живий, непогамовний,
Він гомону життя, самого щастя повний!
Дніпро повніє. Прип’ять і Десна,
Радіє Білорусь і наша сторона,
І ранком радіо — щось майже детективне:
"Не стійте під дощем! Він радіоактивний!"
А хмари линуть чорним гайворонням,
На Балтику, на Швецію пливуть.
І далі все неначе іспросоння:
"Худоба гине! Квіти не цвітуть!
У Польщі горе, і швайцарські гори
З Чорнобиля вже покриває порох"…
І ждуть народи нових лих,
І страшно вже себе самих.
Росте й росте нагробник-саркофаг,
Везуть, везуть бетони і заліза.
А над Чорнобилем і далі сизо.
Як зупинити атомовий сказ,
Коли взялися зруйнувати
Основу всіх основ
(Яка повіки житиме й без нас!) —
Наш життєдайний атом?!
Земля стояла на землі,
Як пам’ятник на п’єдесталі,
Але схитнули, розхитали,
"Нового щастя ковалі" —
Землі немає місця на землі!
А може в тій картці є наша надія
(Від піонерки, що вирвав з біди):

"Я ніколи тебе не покину, Сергію,
А до Бога молитися
Буду завжди".

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чорнобильська поема, Полтава Леонід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Чорнобильська поема, Полтава Леонід"