Читати книгу - "Більше не друг, Поліна Креп"
- Жанр: 💛 Короткий любовний роман
- Автор: Поліна Креп
- 393
- 0
- 21.02.24
📚 На сайті readukrainianbooks.com вас чекає найширший вибір книг, серед яких відзначається роман "Більше не друг" від автора Поліни Креп.
👥 Головний герой цієї книги - це Максим, молодий чоловік, який опинився перед складними виборами та непростими випробуваннями. Його життя перевертається з ніг на голову, коли він втрачає найближчу людину. Максим відчуває себе самотнім і покинутим, але з кожним кроком намагається знайти внутрішню силу і виправдати свої вчинки.
🖋️ Поліна Креп - талановита письменниця, яка вміло розкриває глибини людських почуттів та емоцій. Її творчість доторкається до серця читача і залишає незабутні враження.
📖 На сайті readukrainianbooks.com ви знайдете не лише найкращі твори світової літератури, але і важливі українські романи та оповідання. Читати українською мовою - це вклад у розвиток мови та культури нашої країни. Кожна сторінка прочитаної книги сприяє збагаченню словника та розвитку мовлення.
🌟 Запрошуємо вас у захопливу подорож у світ "Більше не друг", де кожна сторінка наповнена глибокими емоціями та життєвими висновками. Разом з Максимом ви знайдете відповіді на важливі питання та зрозумієте, що істинне щастя - це не завжди те, що ми шукаємо.
Читати ще книги автора Поліни Креп на нашому сайті:
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Нервово соваюсь на стільці та стискаю край чорної сукні-футляра.
– Почекайте ще трохи. Артем Олександрович обов’язково вас прийме, – ввічливо заспокоює мене секретарка. – Він людина слова.
А я знаю!
З Тьомою ми навчалися на одному потоці і дружили з першого курсу. Проблема в тому, що десять років тому я наказала Хмелевському котитися під три чорти разом зі своїми порадами. А тепер…
Витягаю пудру, дивлюся на себе в маленьке дзеркальце.
Ну… якщо не брати до уваги загострені стресом вилиці, кілька логічних для мого віку зморшок і втому в очах…
Швидко наношу прозорий блиск на покусані губи. Поправляю волосся, скручене у високу зачіску-мушлю.
Раніше я подобалася Артему. Усі в універі про це знали. Бігав, як прив’язаний і дуже вірний пес. Але тоді за мною багато хто бігав.
А мене потягнуло на старшого від мене неформального бунтаря-музиканта.
Два роки потому я покинула навчання, посварилася з ріднею і таки вискочила за майбутню панк-зірку заміж.
От тільки його музична кар’єра не склалася. Як і наш шлюб.
Єдине, у чому знаходила розраду, був мій б’юті блог. А згодом і особистий косметичний бренд.
З Вадимом ми давно роз’їхалися. Одразу після того, як замість репетиції він опинився в нашому ліжку з бек-вокалісткою. Чи танцівницею? Байдуже. Головне, що одного дня я невдало… ні! дуже вдало! повернулася додому раніше.
І треба було розлучатися одразу!
Але, очевидно, мудрі рішення – не моє.
І тепер, якщо найвідоміший та успішний адвокат «Артем Олександрович» мені відмовить…
Проти волі зітхаю протяжно й тужливо.
Всесвіт, схоже, помічає мої страждання.
З кабінету виходить грузний сивуватий чоловік та прямує на вихід. А комутатор на столі жіночки видає сухий клац, з нього лунає знайомий голос.
Частково знайомий!
Не було в Тьомки цих холодних і сталевих ноток. І глибокого темного напруження, захованого в паузах, що примушує вирівняти спину та затамувати подих, теж не було…
– Ви вже надіслали запит до апеляційного? Добре. Документи зі справи Антонова роздрукуйте. Далі… запишіть до мого розкладу ще одну зустріч із Сомовим. На четвер. І свіжої кави, Галино Іванівно.
Кави…
Тьомчик, окрім безлічі інших приємних дрібничок, часто пригощав мене кавою. Знав, що я люблю з горіховим сиропом і вершками.
Коли спізнювалася на перші спільні лекції, залишав під «моєю» партою. Разом із трубочкою. Щоб можна було нахилитися та непомітно сьорбнути божественно-солодкої теплої рідини та трохи полегшити безсонний і похмільний гул у голові.
Це було дуже турботливо… але тоді сприймалося як належне.
– Зараз занесу, Артеме Олександровичу. До вас ще відвідувач. Без запису, але ви казали, що…
– Так, я пам’ятаю. Проте сьогодні вже не вийде. З’явилася одна невідкладна справа. Хай записується з наступного понеділка, – від цієї байдужої відповіді мене проймає розрядом холодного струму.
Я не можу з понеділка!
У понеділок у мене вже суд.
Хмелевський обриває зв’язок. Секретарка співчутливо знизує плечима.
– На який час вам буде зручно?
– Не треба, дякую, – ледь вимовляю занімілими губами. – Я тоді піду.
Вона киває, щось перекладає на столі, виходить у сусіднє приміщення. Звідси чується гуркіт кавомашини, що розмелює зерна. А я продовжую сидіти.
Безтямно кручу в пальцях телефон, починаю ритися у своїй сумці. Навіщо?
Ні так потрібного часу, ні грошей на хорошого адвоката я там не знайду. А без них весь мій професійний набуток піде на виплату боргів колишнього.
Трохи отямлююсь, коли пані Галина залишає на своєму столі сріблясту тацю з посудом. Вона йде до принтера, який стоїть у кутку приймальні та заклопотано крекче, а я підхоплююсь на ноги, осяяна геніальною думкою.
Артем просто не знає, кому відмовляє! А коли дізнається, знайде трохи уваги та співчуття для мене. Потрібно лише потрапити йому на очі, усе пояснити та нагадати про світлі часи юності.
Той Артем, якого я пам’ятаю, мені б не відмовив.
Закидаю сумочку на плече. Забираю кавовий сервіз та без стуку, прожогом, прослизаю за масивні чорні двері.
Вони оглушливо й надто голосно бахкають.
Чи це мені так ввижається?
Чоловік у кріслі, розгорнутому спинкою до мене, не реагує.
Розмовляє телефоном?
Густий і пронизливий тембр чутливо вдаряє прямісінько в мої груди. А від того, ЩО я чую, усі м’язи здригаються від здивування. Хоч би не впустити ту довбану каву!
– Аха… вдягни панчохи… І підбори. Білизну? На твій смак. Але, знаєш?.. На цей раз обійдемося без неї. Я заїду десь…
Ковтаю тугу грудку чогось важкого й терпкого в горлі.
То ось яка в нього невідкладна справа?
Непогано влаштувався! До кінця робочого дня ще ціла година. А йому так припекло, що не може виділити десять хвилин для людини в скруті!
Гнів засліплює, підіймає тиск та вимикає всі мої ввічливі запобіжники.
Нечутно крокую килимовим покриттям до широкого столу з темного дерева та плюхаю тацю на край.
– Ваша кава, Артеме Олександровичу! – випльовую, мало сама не отруївшись інтонацією. – Хотіла вибачитися, попросити в тебе допомоги, але бачу, що дуже зайнятий. Приємно було погомоніти. Бувайте здоровий, пане адвокат.
Усе! Треба бігти, бо голос мій дрижить, міміка пливе. І зараз я зірвуся у відверту істерику. А це вже зайве приниження. Вистачить йому й того, що я вже накоїла…
Затуляю губи долонею та прямую до дверей. Смикаю металеву ручку, але вона пружинить та не піддається. Навпроти моєї голови на полотно лягає і тисне чоловіча долоня.
Ось тепер двері гучно і драматично гупають!
Як і мій розгніваний та схвильований пульс.
Друга рука чоловіка обхоплює мене за плечі та тягне назад. За інерцією переступаю на підборах, аби не впасти.
Притуляюся до його міцних і твердих грудей спиною. Зірвано дихаю і кусаю губи, тамуючи дуже близьку до очей вологу і схлипи, що боляче стискають горло.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Більше не друг, Поліна Креп», після закриття браузера.