Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Поема про Тараса Шевченка, Полтава Леонід 📚 - Українською

Читати книгу - "Поема про Тараса Шевченка, Полтава Леонід"

42
0
21.02.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Поема про Тараса Шевченка" автора Полтава Леонід. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Поема про Тараса Шевченка, Полтава Леонід» була написана автором - Полтава Леонід, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Класика".
Поділитися книгою "Поема про Тараса Шевченка, Полтава Леонід" в соціальних мережах: 

Бібліотека сучасних українських авторів "ReadUkrainianBooks.com" - це унікальний веб-сайт, що дозволяє знайти популярні книги українською мовою, які охоплюють широкий спектр тем та жанрів. На відміну від традиційних книжкових магазинів, бібліотека працює 24/7 та дозволяє читати будь-яку книгу в будь-який час. Крім того, на сайті можна знайти безкоштовні електронні версії книг, які доступні для завантаження на будь-який пристрій.

Навіть якщо ви знаходитеся далеко від України, "ReadUkrainianBooks.com" дозволяє насолоджуватися українською мовою та літературою, що є важливою частиною культурного досвіду країни. Незалежно від того, чи ви новачок української мови, чи вже володієте нею на рівні носія, "ReadUkrainianBooks.com" пропонує широкий вибір книг на будь-який смак.

Бібліотека також допомагає у популяризації української літератури та авторів, що є важливою роботою відчутної культурної місії. Завдяки "ReadUkrainianBooks.com" можна досліджувати творчість сучасних українських авторів та відкривати для себе нові таланти. Не зважаючи на те, де ви знаходитеся, бібліотека надає можливість переживати світ літератури на новому рівні.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
У місті Ромен, над Сулою, є пам'ятник Тарасові Шевченкові — твір cкульптора І.Кавалерідзе. Замислена постать Поета, експресійно викута в камені, викликає у глядача глибокі рефлексії. Відчувається в ній подих вічности.

Замість інтродукції
Поскрипує колесо давнього воза
По давній дорозі брехні й лихоліття,
Поскрипує віз у дощі і морози,
З століття в століття.
Та власну дорогу розбивши докраю,
Тринадцять доріг підім'явши під себе,
Віз швидше і швидше себе підганяє
У замкненім колі земельного неба.
Не віз гуркотить на скрипучих колесах,—
Він мчить, мов ракета, мов тінь кругойдуча,
Настільки тілеса, що аж безтілеса,
Настільки незрушна, що аж летюча!
Як тінь батога, мертвий обхват нагаю,
Мов зашморг глухої петлі,
Цей привид міцніш і міцніш затягає
Напружені груди Землі.
1.
В роменськім сквері — неба сіра смуга.
У затишку полтавських вечорів
Сидиш, замислений. Не хочеш прапорів
Ані вітань, ні сурм. Лиш зморшки біля брів,
Неначе борозна позаземного плуга.
Таким Тебе пізнав. Таким прийшов туди
Ген-ген із Канева — у камені німому.
Даремно йшли з поклонами сіроми,
Даремно все тоді чекало грому
І на коліна падали сади!..
2.
Тоді, попрощавшись з моєю землею,
Зустрів я в чужинному сні
Тринадцять доріг, що глухою петлею
Дивіться такожЛеонід Полтава — На Білій ГоріЛеонід Полтава — ПророцтвоЛеонід Полтава — Пані ГертаЩе 25 творів →Біографія Леоніда ПолтавиВп'ялися у груди мені;
І кожна вела на поріг свого світу,
І кожна тягла у свій світ:
Тринадцять завітів і заповітів
Аж очі з обріт!
А вранці, дивуючись вигадці долі,
Неначе сліпий з поводирем,
Я сам залишивсь на Берлінському Дикому полі
З напівобгорілим Твоїм "Кобзарем";
І дівчина з давнього-давнього роду,
З купальських вогнів, із Дажбожих сторін
Тобою свою привітала свободу —
Високою піснею, вищою стягів,
Розбитих і ще не розбитих райхстагів,—
Вона звеличала свободу привітом:
Поховайте та вставайте,
кайдани порвіте!..
Отак і пішли ми з готичних печер,
Без Тебе — з Тобою, без віри — у вірі,
І нас не провів, наче зляканих птахів у вирій,
Роменський осквернений сквер.
3.
А здавалося — воля тоді прогриміла
Золотим копитом переможця-коня,
Коли, болем знеможене, ОСТівське тіло
Опинилось у теплих обіймах дня.
Мов зернина, для Тебе зростало вдруге,
Втретє, всоте! Само собі
Наказало ожити!
Ти йшов за весняним плугом
І здавалось, земля уклонялась Тобі;
Били дзвони Твого Великоднього слова,
Йшли народи на свято — на твій поріг…
Та на згарищах Києва, на перехрестях Львова
Не знайшлося землі для вигнанцевих ніг.
Мов тінь батога мертвий обхват нагаю,
Як зашморг глухої петлі,
Той привид міцніш і міцніш затягає
Напружені груди Землі…
4.
Як годі, коли обертали весною
Наші клени у шибениці, гак і тепер
Ти сидиш на високому камені,
Закутий у панцир спокою,
І вже серце не відає:
Ти — живий, скам'янів чи помер?
Твоє зерно зіходить, росте і пружніє, Сіячу.
Я між ним при дорогах чужих,
За тридев'ять земель,—
За Тобою услід не сміюсь і не плачу,
Лиш молю: дай, Всевишній, побачить,
Як підводитись буде Земля —
Позбуватися людських пустель!
5.
А може Ти мовчиш у стомленім Ромні,
На площі, названій колись Тобою,
Щоб я отут метавсь, немов у сні,
Серед закону і серед розбою,
На площах зчовганих і на німих гранітах
Чужих столиць, задвірків, перекосів?..
Що ж можу я промовити до світу,
Коли й Твоєї мовчанки не досить?!
6.
На розі Сорок другої Бродвей
Кипить від авт, злочинців і людей,
Від фар, реклям і дриготіння тих,
Що ночей забажали "золотих",
Чортівських ночей на найвищій реї
Піратського судна — Вогненного Бродвею!
Десь ограбують і найважчий труд,
Тут обдарують ні з чиєї ласки;
Усе — із запозиченої казки,
В яку летить телевізійний люд
Кудись, углиб, мов у тунель "собвею",—
Щоб опинитись знов на кораблі Бродвею!
В який крутіж післав Ти нас, Поете,
Та з нами не пішов туди,
Де ледь видніє тінь Сковороди,
Де ледве чути соняшні клярнети
За риком саксофону; де у муках
Ще не прийшов Апостол правди і науки,
Бо не збагнув ще до кінця народ,
Що є одна — не тисячі свобод.
В добрий час, земле щедра і вольна,
Стонародий народе Лінкольна!
7.
В роменськім сквері — неба сіра смуга.
У затишку полтавських вечорів
Сидиш замислений. Не хочеш прапорів,
Ані вітань, ні сурм. Лиш зморшка біля брів —
Неначе борозна позаземного плуга.
Поскрипуючи, човгають, ідуть,
Накульгуючи, відступають покоління.
Хтось рвався з них на Заповітну путь,
Хтось виростав з козацького насіння!
Устань! Спини їх! Дай свячений ніж,
Ним — або ворога, або дітей доріж!
Та в затишку полтавських вечорів,
В Ромні без ярмарку, у скверику без квітів,
Сидиш на камені, неначе й сам закам'янів,
І тільки зморшка біля брів —
Немов рядок Нового Заповіту!
8.
Ти, що вийшла з купальської ночі,
Із капання воску і крови, і сліз,
Що видерла вражі азійські очі,
Щоб горде сідло проміняти на віз,
Що бродом ішла до бучного Босфору,
Що скинула в море Бахчисарай,
Що наче коня, прив'язала півморя
Й забула на прив'язі рідний край,
Що вміла в своїй Десятинній загинуть,
А в Лаврі — воскреснути наяву,
Що рідного слова пекучу жоржину
Несла на завіяну снігом Москву;
Що, степом і салом обрісши, мов лепом,
Впилася з Богданом під сміх недорік,
Та все ж підняла над степами Мазепу
І честь донесла у Сімнадцятий рік!
Вітчизно могутня. Вітчизно ясна,—
Тепер Ти — ізнову моя сторона,
Моя
Сторона…
Поскрипує колесо давнього воза
По давній дорозі брехні й лихоліття,
Поскрипує віз у дощі і морози,
З століття в століття…
З Заріччя — в Сибір,
З Сибіру — в Альжир,
З Альжиру в Заріччя…
9.
Як Ти можеш спокійно сидіти
У роменському сквері, там, над Сулою?
Ніч аж регоче Див-птицею злою,—
Горді комоні не ржуть над Сулою!
10.
— Спокій, панове! Вилучіть хори!
— Ми влучаємо телевізори!
— Лав мі, о… Лав мі,— Все пятилетки!.
— Цайтунг, Ґазетте, Ньюспейпер, газетки…
— Доляр, карбованець, пезо і єна…—
— Ми не гієни, ми тільки антени!..
— Всі заповіти всього Ілліча!..
— Ой, гоп, кумо!.. Ча-ча-ча!..
Вривається чортів хор
В людської душі собор.
Ох, як жаль! Я не вчув Твого слова!
Ти щось мовив, та замість думок,
Я почув телевізорну мову:
Рокенрол, рокенрол, рокенрок…
Віз поскрипує,
Телевізор порипує,
Рокенрол покрикує,
Рокенрок!
Кружляють, петляють тринадцять доріг,
Живучі тринадцять доріг!
Віз поскрипує в Оклагомі,
У Варшаві і десь в Парижі,
Він неначе минулого грижа,
Мов розплата за дні Содому,—
В багатьох домах іще вдома!
11.
О, як Тебе треба завжди і завжди,
Поете любови і герцю!
Чому ж ти у скверику відгородив
Себе від вселюдського серця?
Прип'яті годинники рвуться іти,
Серця матерів — у тривозі,
Бо котяться й далі тривожні світи
На многолітньому возі;
Не котяться — мчаться із ревом ракет
(У середньовічнім полоні),
Вже мало для них і газет, і плянет,—
Туди б, де лиш Божі долоні!..
12.
Пробач!
Я ж на слизнях парижзького бруку,
На змієвих закрутах долі
Не раз відчував Твою батьківську руку
І пристрасне слово про волю;
І скільки ще вдома надхненно і радо
Ти в мене в стовпищі лиць,
Панелями Лювру, паркетами Прадо,
На світло високе сикстинських каплиць!
Хіба ж не з Тобою ішли в Колізеї,
У тих катакомбах ходили,
Що з мертвих печер — у безсмертя музеї,
В огонь християнської сили!
Хіба ж не поставив, мов свічі, тоді Ти
Слова на Святому Престолі:
Встане Україна,
І розвіє тьму неволі,
Світ правди засвітить,
І помоляться на волі
Невольничі діти!..
13.
Ти сидиш у німому роменському сквері.
Ти — наче задума світу.
Ані людям, ані ефемерам,—
Ні прокльону, ані привіту.
14.
Та завжди, коли ніч світова,
Мов петля, повисає над світом,—
Ти тоді посилаєш думки і слова
Прорости березневим квітом:
Світлим спалахом — любих жоржин,
Урочистих корон орхідей,
Щирим сміхом рожевих дітей,
Ніжним усміхом наших дружин,—
І гримить Твій нечутний крок
Голосами юначих клярнетів!..
Та не чує ще світ поетів…
Рокенрол, рокенрол, рокенрок!
На залізній землі! —
Рокенрок!
Оракечений віз —
Із червоних і білих зірок.
15.
Хохландська пустеля й піратський Бродвей
На спільному возі, ракетному возі,
З макетами квітів, сердець і людей,
З прихованим слдом столітніх корозій;
Гримить і гримить карнавал світовий,
Тринадцять доріг — пролітають в одній,
Безшляхій, тупій, бездорожній дорозі!
16.
Як Ти можеш спокійно сидіти
В занімілому сквері, там, над Сулою?
Ніч регоче Див-птицею злою,
Горді комоні не ржуть за Сулою…
Петляють, шиплять, тринадцять доріг
Збігаються в чортів ріг,
В єдину,
Без шляху,
Безобрійну путь!
17.
А —
Хрущі над вишнями гудуть,
Плугатарі з плугами йдуть,
Співають, ідучи, дівчата,
А матері вечерять ждуть…
І наче знак земного свята,
Немов Твої святі думки,
Що проростатимуть віками,—
Іспоконвічними вінками
Над землями горять зірки.
Ти спокійний у своєму сквері —
У соборі зоряного світу:
Гаснуть рокенрольні ефемери
На живій дорозі "Заповіту";
І мене вже більше не бентежить
Блиск середньовічної ракети —
Все згасає в золотій пожежі
Серця всенароднього Поета!
Непорушний і такий крилатий! —
Там, у сквері, між лугів Сули,
Знаєш Ти (і нам повік не знати),
Що буде син і буде мати,
І будуть люди на землі!

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Поема про Тараса Шевченка, Полтава Леонід», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Поема про Тараса Шевченка, Полтава Леонід» жанру - 💙 Класика:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Поема про Тараса Шевченка, Полтава Леонід"