Книги Українською Мовою » 💙 Любовне фентезі » Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова 📚 - Українською

Читати книгу - "Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова"

207
0
27.02.24
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ти, часом, не вампір?" автора Аліна Гончарова. Жанр книги: 💙 Любовне фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.
Електронна книга українською мовою «Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова» була написана автором - Аліна Гончарова, яку Ви можете читати онлайн безкоштовно на телефонах або планшетах. Є можливість скачати книгу у форматі PDF, EPUB (електронне видання), FB2 (FictionBook 2.0) та читати книгу на Вашому гаджеті. Бібліотека сучасних українських письменників "ReadUkrainianBooks.com". Ця книга є найпопулярнішою у жанрі для сучасного читача, та займає перші місця серед усієї колекції творів (книг) у категорії "💙 Любовне фентезі".
Поділитися книгою "Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова" в соціальних мережах: 

📚 Вітаємо на readukrainianbooks.com! Сьогодні маємо честь представити вам захоплюючу книгу "Ти, часом, не вампір?" від талановитої письменниці Аліни Гончарової.

🧛 Головний герой книги - Андрій, звичайний хлопець із звичайним життям, але з незвичайною таємницею. Він заплутаний у загадковий лабіринт подій, де реальність переплітається з фантастикою, і змушений розкривати таємниці свого минулого, щоб зрозуміти себе і своє майбутнє.

🖋️ Аліна Гончарова - талановита українська письменниця, яка завоює ваші серця своїми захоплюючими історіями та живими персонажами.

🌟 На readukrainianbooks.com ви маєте можливість читати цю книгу та інші захоплюючі твори онлайн безкоштовно та без реєстрації. Ми прагнемо зробити українську літературу доступною для кожного читача, оскільки вважаємо, що читання українською мовою - це важливий внесок у розвиток культури та мови нашої країни.

📖 Запрошуємо вас у захоплюючу подорож у світ таємниць та пригод разом із книгою "Ти, часом, не вампір?" от Аліни Гончарової.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 2 ... 82
Перейти на сторінку:
Глава 1.

— Ксенія, вставай!  - вивів мене з роздумів голос матері.

З незадоволеним виразом обличчя я дивилася на розпатлану матір, що увійшла до моєї кімнати.

Пардон, колишню кімнату, тому що зараз ми переїжджаємо в інший будинок.  І житимемо там із маминим майбутнім чоловіком, Сергієм Мировим .  Що ще гірше: цей пихатий індик є іноземцем і приїхав з-за кордону.

- Ксенія!  - повторила мама, намагаючись стримати роздратування, що так і рветься з неї назовні.  - Чому б тобі не взяти речі, що залишилися, і не спуститися вниз?

Я могла назвати кілька таких «чому», але вирішила не злити матір, бо демон у цій жінці ніколи не дрімав.  І це було перевірено неодноразово.

Внизу нас уже нетерпляче чекав Сергій, переступаючи з ноги на ногу.  Ах, так, я намагалася якось підняти з мамою питання на обговорення з приводу походження її майбутнього чоловіка, але вона відчитала свою недбайливу дочку, заявивши, що я начиталася дитячих книжок.

А я то тільки й сказала, що Сергій – вампір.  Ну, натякнула.  Дуже не прозоро натякнула.  Коли з'ясувалося, що «новий тато» не такий поганий, яким міг би бути, будучи кровососом, я трохи заспокоїлася і вирішила перетворити сказане раніше на безневинний жарт.

Мама була не проти, так що сильних і потужних проблем вдалося уникнути, та й Сергій так і не дізнався про мою поспішну заяву.  Цьому, до речі, не можна було не радіти, бо відразу почалися б нескінченні розпитування, мовляв, "а звідки ти про вампірів чула?"  і тому подібне.

- Давай речі, Ксеніє, - посміхнувся «татко», забираючи з моїх рук важкий рюкзак та пару сумок.  – Сьогодні ти познайомишся із Сашком.

- А це ваш друг?  - Замислено запитала я.

У слова Сергія я зазвичай не вникала завдяки природній лінощі і небажанню його слухати.

- Ні, Ксенію, це мій син.  Я ж казав тобі, – спокійно пояснив Сергій.

- Ах, так, - блін, ще й «братик» буде.

Хоч би не малолітній збоченець років одинадцяти-дванадцяти, бо спокійного життя мені точно не бачити.

З такими невеселими думками багатостраждальна Ксенія Гончарова (чур мене, Мирової ніколи не буде) залізла в чорний мерседес Сергія і влаштувалася зручніше на задньому сидінні.

Поки мама зі своїм залицяльником мило спілкувалися, я подивилася в невелике дзеркало, що висить поряд із місцем водія.  З нього на мене глянула вісімнадцятирічна дівчина з пишним каштановим волоссям і яскраво-зеленими очима.

Кхем, ну колір очей у мене від природи такий.  А цього року ще й школу закінчуватиму.  Ще тільки жовтень, але треба вже визначитися, на кого вчитися.  Мама і так постійно настирливо і явно натякає, що настав час уже давно визначитися з майбутньою професією.

Машина повільно зупинилася поруч із старовинним двоповерховим особняком середнього розміру.  Не чекаючи дорослих (якою я себе вже вважала, але іноді про це забувала), я вийшла з машини і, взявши нечисленні речі, вирушила на огляд будинку.

– Вибирай будь-яку кімнату на другому поверсі!  – почувся окрик Сергія.

- Так прямо та будь-яку?  - Зацікавлено запитала я, доходячи до пункту призначення.

- Окрім вітальні!  - Невдоволено вигукнула мама.

Ех, шкода, такий план провалився...

Загалом на другому поверсі було три кімнати та вищезгадана вітальня.  Вибравши те приміщення, яке видалося мені найзатишнішим, я почала розкидати речі по полицях.  Якось усунувши наведений мною ж безлад, я спустилася на перший поверх.

Так, непогано тут усе облаштували.  У всіх кімнатах вже були меблі, на кухні теж все було ідеально.

Хіба що, крім їжі, яка була відсутня.

- Мам, а поїсти що, нічого нема?  - З образою в голосі поцікавилася я.

- Хочеш їсти - сходи в магазин, - відгукнулася моя мати.

- Не треба.  Саша принесе те, що потрібно, – попередив Сергій.

Значить, вищезгаданого Сашка посилають у магазин.  Дещо вже каже: цьому хлопцеві явно більше шести років, інакше він і за десять підходів не наповнив би холодильник.

Ганок заскрипіло, і я відчула новий запах.  Намагаючись приховати це (а то Сергій почує недобре), поспіхом почала допомагати матері відтирати стіл від пилу.

- Доброго вечора, пані Гончарова, - пролунав бархатистий голос.

Озирнувшись, я побачила гарного хлопця років двадцяти, який чемно посміхався до моєї матері.

Це і є той самий Саша?  О ні, він ще й вампір.  В принципі це не дивно.  Якщо батьки вампіри, то такими самими стають і їхні діти.  Взагалі вампіри відрізняються від людей лише швидкістю реакції та підвищеною чутливістю (ну, слух, зір краще).

А ось переконання, що всі вампіри п'ють кров та вбивають людей – казка.  Багато хто з них жодного разу в житті не вбив людину і навіть не знає смаку крові.  А ось деякі вбивають громадян і п'ють їхню кров виключно заради забави.  Тому я й злякалася спочатку, побачивши в маминому чоловікові вампіра.

Саша поставив пакети із супермаркету на стіл і повернувся до мене.

- Ну, а ти хто, жахливе створіння?  – спитав він нарешті.

Ось чому цей хлопець мене так дратує, га?

- Це ти до мене, хлопче?  - Запитала я «злісного вампіра».

- Не варто до мене так звертатися, я тебе майже вдвічі старший.  Скільки тобі, одинадцять?  – ніжно поцікавився Саша.

- Наступного місяця буде дев'ять.  Дякую, що спитав, дідусь, - у тон «браткові» відповіла я.

Мати та Сергій весь цей час терпляче спостерігали за перепалкою.

Я не збиралася терпіти цього психа, який із самого початку нахамив мені коханої.  Я й татка його не переношу, а тут ще й невгамовне чадо заявилося.

- Тебе до початкової школи зранку не підвезти?  А то самій добиратися довго, ще заблукаєш, - продовжував знущатися Саша.

- Тоді вже до дитячого садка, - іронічно проголосила я.

- А ти… - почав Саша, але його фразі не судилося завершитися.

– Олександр!  - Холодно перервав Сергій сина.  - Перестань знущатися з сестри.

"Братик" закотив очі до стелі, показуючи, що я йому така сама сестра, як Сергій – мій дідусь.  Але, змирившись, цей гад посміхнувся, демонструючи нам свою усмішку.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 2 ... 82
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ти, часом, не вампір?, Аліна Гончарова"