Відкрийте для себе захопливий світ літератури на ReadUkrainianBooks.com, де кожна книга – це натхненна подорож до серця читача, безмежний шлях у вир його думок та почуттів.
Сьогодні хочемо здивувати Вас новинкою! Як виявилося, відома українська авторка Влада Клімова пише не тільки вишукану романтичну прозу, а ще й вірші, наповнені проникливим влучним словом та змістом.
В біографічних рядках вона зізнається, що пристрасть до поезії живе в ній з раннього дитинства. Свій перший вірш, п’ятирічна Влада, подарувала мамі на 8 Березня.
Наразі рядки її творів сповнені ненавистю до ворога й надихають на незламну боротьбу та прославляють наших захисників. Звісно, як щира прихильниця високих почуттів, автор Влада Клімова ділиться й ліричними рядками та роздумами про сутність буття.
Запрошуємо познайомитися з невеличкою збіркою, куди увійшли також новорічні привітання. Далі буде...
Не пропустіть свій шанс та зазирніть на ReadUkrainianBooks.com – і Ви наповните свої вечори неповторними емоціями!
Ми переможемо!
Я так нікого в світі не кохав!
Душа тобою через вінця повна.
Та в серці ненависть повстала невимовна,
Бо край наш мальовничий запалав.
З тобою бачив я яскраві зорі,
В душі щасливі мрії я плекав.
Та раптом ворог з суші і на морі –
Мої прекрасні мрії відібрав.
І, не вагаючись, сказала моя рідна:
Іди, Коханий, я не пропаду.
Ти знаєш, що з спини прикрию гідно,
А якщо треба, теж у бій піду.
Я не навчалась ненависті в школі.
Я народилась, щоб ростить дітей.
Але «сусід» змінив красиві долі,
І не відмовиться від пагубних ідей.
Не ми покликали їх гинути за пустку,
Якою повняться їх голови дурні.
Вони поїхали вбивати «у відпустку»,
Тепер валяються у ямах і на дні.
Ми найсильніші в нашій Божій люті!
Немає страху, як і вороття.
З Коханими не розлучайтесь, любі!
Ми переможемо, бо віримо в Життя.
Героям слава!
Над українським небом сяють зорі.
Ми подолаєм дикий руський жах.
По світу чується: незламна Україна
Щоденно топче той примарний прах.
Із попелу повстане наша сила,
І розквітуть всі села і міста.
Щаслива і прекрасна Батьківщина,
Бо з Богом в серці - вільна і свята.
Відплата прийде за дитятко кожне
За долі зламані, за діри у вікні.
Трясеться перед стягом переможним,
Рахує гниль свої останні дні.
Над українським небом зійде сонце
Замайорить блакитно-жовтий стяг
По всій красивій і непереможній:
Героям слава й Нації в віках!
А я ще й досі вірю в чудеса...
Яскраву ніч змінив похмурий ранок,
Та в серці зіронька настирливо горить.
Чекаю завтра сонячний світанок,
І пам’ятаю кожну світлу мить.
Здавалось, що злітаєш десь за хмари,
Та раптом в’янула навколишня краса.
Життя підступно сипало удари,
А я ще й досі вірю в чудеса.
Бувають зустрічі зрадливі і підступні,
Є інші – радісні та сповнені надій.
Святковий день поглинуть сірі будні,
Та я ще й досі у полоні мрій.
Якась гидота марить, без упину,
Зламати. Та шепочуть небеса:
Ти сильна – вирівняй тендітну спину,
Адже ще й досі віриш в чудеса.
Життя хвилясте, але рівним шляхом
Мене веде Кохання й Доброта.
Брудний язик своїм паршивим змахом
Не скаже, що вона уже не та.
Я хочу й можу – ось моя легенда.
Себе не втратити, не зрадити мети,
Щоб кожну мить п’яніти без абсента.
Секрет простий: зі мною поряд Ти!
Героям, що віддають життя за Незалежність України присвячую:
Синіє небосхил над полем жита.
Пильнують воїни, зі зброєю в руках
Висотку, що туманом оповита.
Та раптом ворог виказав свій страх.
Відходити й не думали нікуди.
Гриміли вибухи, здригалася земля.
Красивий воїн впав на мокрі груди.
Якими Він країну затуляв...
Здавалося – запала мертва тиша,
Він застогнав і чітко зрозумів:
Стікає кров густіша та чорніша.
Тому писав Коханій, як умів.
Прости, що я не повернусь до хати!
Не плач, що доля випала така.
Ти поцілуй мою стареньку матір,
І вирости із сина козака.
Остання посмішка торкнула його скроню:
«Хотіли, гниди, нашої землі?»
Та й відпустив скривавлену долоню...
І небо затуманилось, в імлі.
І розлетілись на паскудне шмаття
«Асвабадітєлі» в українських житах.
Палало поле чистячим багаттям,
А Він піднявся в небо, наче птах.
Незламна українка, повна мщення,
Притисла міцно сина на руках.
Нізащо не отримають прощення,
І будуть прокляті нащадками в віках!
Пухнаста чистота
Зима зчитала календар з екрану.
Спізнилася й позбавила доріг.
Хурделицею крутить, без обману.
Та сипле щедро довгожданий сніг.
А я прокинулась, відчула в серці щастя
І аромат – духмяний, запашний.
Горнятко кави, поцілунок на зап'ясті
Та байдуже, що стогне буревій...
Під сірим небом народився ранок
Грудневий. І пронизливо кричить:
Закутайся і не виходь на ґанок,
Та я ловлю буття, що кожну, мить.
Перед очима світлий і пухнастий
Чарівний простір, навіть без стежин.
Новонародженим світ бачиться не часто,
Та я захоплено насичуюся ним.
В твоїх обіймах не буває зимно!
В твоїх очах - завжди моя весна!
Життям крокую жваво і нестримно,
Та вдячна Долі і Коханому сповна.
Свята боротьба
Високе чисте небо, ясні зорі, волошками обсипані поля…
Немає в світі кращого нічого – то все моя ріднесенька земля!
Очиці з кров’ю, голова в дурмані та руки загребущі у багні,
Характеристика «сусіда», з-за кургану, розбурхує презирство у мені.
Гадюче, нерозбірливе й дешеве, те плем’я піде геть у небуття!!!
Але ж йому не терпиться «в геройстві» забрати в морок хоч мале дитя.
З середньовіччя вилізлу потвору, четвертувати треба як тоді –
Щоб гнило і ховалося, до скону, в кропиві та високій лободі.
Воно роззявило свого гидкого рота, кусочок хлібця вирвало із рук
Та згорблена старенька українка їм побажала лиш пекельних мук.
Вона не впала перед катом на коліна, пішла білити яблуні в саду.
Вдавилась її хлібом зла тварюка, а Смерть сказала: «Я уже іду!»
Ще упивалось своїм гріхом недалеке опудало та Долі бумеранг –
Прекрасний сильний український Воїн вже вирішив його підземний ранг.
Так, наші хлопці не жаліють сили, буває мерзнуть. Та серед снігів –
Гарячим серцем славлять Батьківщину і місце їм навік серед Богів!
Не зможуть! Не зуміють! Захлинуться в сльозах і ненависті наших вдів.
А Українці будуть захищати свою Державу посеред віків!
Я бачу Батьківщину в гордих мріях, у творенні щасливого життя.
І свято вірю в нашу Перемогу: близьку, величну, гідну майбуття!!!
Освідчення для НеЇ
Я хотів би стати вітром,
Щоб в волоссі заблукати.
Я хотів би бути сонцем,
Щоб тебе обігрівати.
Я хотів би стати птахом,
Щоб носить тебе на крилах.
Я хотів би бути морем,
Щоб гойдать тебе на хвилях.
Я хотів би бути світлом,
Щоб до мене ти тягнулась.
Чи пухким і теплим пледом,
Щоб у мене завернулась.
Якщо хочеш – стану раєм,
А накажеш: пеклом буду.
Поселюсь за небокраєм, –
Всі зірки тобі добуду.
Ти – життя моє єдине,
Доля вірна і жадана.
Вся душа до тебе лине –
Дівчино моя кохана.
Освідчення для Нього
Доторкнись до мене рукою, щирим поглядом подивись.
Доторкнись до мене вустами, помани в свою сонячну вись.
Я не можу прожити без тебе навіть кілька коротких годин.
Очі ці – промінь чистого неба, ти для мене на світі один.
Зорепад ми з тобою стрічали і купались, де місяць світив.
Вічно вдячна я долі і Богу, що життя ти мені присвятив.
Не буває між нами секретів, душі з’єднані щастям бажань.
Не згасає у серці багаття, повне ніжних солодких страждань.
Утопи мене знову в обіймах. Приголубиш – забуду я світ.
Квітне наше Кохання натхненне, не рахуючи прожитих літ.
Ми літаємо разом за обрій, в таємницях чарівних вогнів.
Прокидатись довіку не хочу від блаженства дарованих снів.
Не шукала Кохання в просторах, та воно підкорило, знайшло.
Ти не знаєш пустих обіцянок, бо несеш чистим серцем добро.
Доторкнись - доленосний, єдиний! Поведи за собою до мрій.
Святість клятви не згасне ніколи: я - твоя і навіки - ти мій!
З НОВИМ РОКОМ, УКРАЇНО!
З новим роком, Країно кохана!
Мужній мій Український народ!
Мрії здійсняться наші жадані,
Здохне скоро проклятий урод.
Піднатужиться треба всім миром,
Дати зброї стальним Козакам.
Піде в бездну, з палаючим виром,
В новім році примружений хам.
Не шкодують життя і здоров’я
Славні люди – міцні трударі.
Тільки б згинуло сіре отроддя,
Й Перемога прийшла на зорі.
Та паскуда вважала, що Київ
Можна взяти, скорити в два дні?
Розвалились, згоріли їх мрії
І розсипались в страшному сні.
Їм боятись не Хаймарсів треба,
А малечу, що з серцем палким
Ручки тягне до синього неба,
Гімн співає словечком дзвінким.
А старезні «пташки», як ті мухи
Дохнуть-гинуть в морях і в степах.
Тонуть ржаві кораблики, з брухту,
України міцнішає шлях!
Гідний, щедрий, Народе великий!
З Новим роком! Живи! Процвітай!
Українцю, навік сонцеликий,
ПЕРЕМОГОЮ СВІТ ПРИВІТАЙ!
НОВОРІЧНЕ ДИВО
Під Новий рік спитав синочок маму:
«Дива бувають, мамочко, в житті?»
Вона схилилась до свого бальзаму,
Згадала щастя й роки золоті.
Бувають, крихітко. Давай, сідай зручненько.
Про татка нашого тобі я розповім.
Хай спочиває в мирі він легенько,
Бо нас від ворога прикрив, як сильний грім.
Синочок пригорнувся й мужньо слухав,
Та тут зашелестіло, загуло ...
І хвилею ударило по вухах –
Вороже залізяччя, темне зло.
Вдова сховала сина десь на грудях.
Та задрижав, обрушився бетон.
Старий будинок сипався по людях,
Змішав до купи все в десятки тон.
Стікала кров гаряча материнська,
Та син ще дихав від її тепла.
Будь проклята вся нечисть та чужинська!
Зітнула й тихо до коханого пішла.
В цей час Господь читав свою молитву.
На землю глянув: що ж це там таке?
Вже треба зупинить ту кляту битву,
І миттю викликав на суд звіря бридке.
Ти нащо робиш в світі стільки шкоди?
«Да я с врагами за величие барюсь...»
Ти помилка батьківська і природи.
Я допустив тебе на землю й дуже злюсь!
Плазун валявся біля трону Бога:
«Верни абратно! Буду править я...»
Іди до пекла! То мені пересторога,
Щоб не з’являлась навіть тінь твоя.
Це ж треба воно «миром править» буде?
І вийняв душу з карлика навік!
Відмив в святій воді від згустків бруду,
Вдихнув у жінку й повернув в зворотній бік.
А під завалом хлипало дитятко:
«Прошу тебе, будь ласочка, не йди...
Хай підожде нас трохи в небі татко.
Для мене сили, мамо, віднайди!»
Могутні світлі воїни спасіння
Почули голос... «Молодці – туди!
Дістанемо з біди життя насіння.
Це й буде дяка за усі наші труди»
Запрацювали кирки і лопати
І руки зідрані, до болю, до крові.
Та неважливо – треба виручати:
Допоки кличуть, поки ще живі.
Рятівники дістали маму з сином.
Іще одних. Та хто веде той лік?
І Бог всміхався: радість дав дитині –
Матусю повернув на Новий рік!
Про Талант
Якось спитав Таланта юний учень:
Що це таке і як ти з ним живеш?
Та важкувато, бо безмозкі мучать,
Але від Дару милості не ждеш...
Талант не з'явиться з дипломом вишу,
Він у людині від народження живе.
Частіше полюбляє скромну тишу,
Та створює прекрасне і нове.
Освічений, веселий, жартівливий,
Захищений сарказмом від біди.
Він не буває: ниций або мстивий,
І вперто йде до власної мети.
А ще за копійки не продається,
Він має визнаності гордий грант.
Над чварами настирливо сміється,
Тому і величається – Талант!
Зібрались в купку бідні нетямущі:
Давайте разом зліпимо, що є...
На кавовій ще погадайте гу>щі!
Але й вона в бездарність наплює.
Проплачені інструкції й системи,
Окремі зграйки, наче ті круки.
По колу крутять застарілі схеми,
Не відриваючи немитої руки...
Талант зітхнув і сумно подивися.
Хоча все те не варте і жалю.
І відсахнувся та перехрестився,
Калюжу бруду я переступлю!
Повертайся живий!
В телефоні заставка-ікона
Він мовчить. Знаю: ти зайнятий.
Я не випущу гаджет з долоні
І молюсь: повертайся живий!
Десь проснеться продажна істота
Та поповнить свій вирій бридкий.
Проклинаю! Хай здохне босота!
Тільки ти повертайся живий!
Я прошу тебе: соколе ясний –
Ще нещадніше ворога бий!
Та в звитязі своїй громогласній,
Повертайся до мене живий!
Ти побачиш примружені очі,
Бо в синочка твій погляд ясний.
Він – дарунок від нашої ночі.
Любий мій, повертайся живий!
Він вже трохи малює натхненно
Все, що зір його бачить простий.
Нам не прийдеться жити буденно.
Повертайся, татусю, живий!
Бийте погань, топчіте нещадно!
Вщент розвіється дим їх чадний.
Квилить, мучиться гад безпорадно.
Тільки ти повертайся живий!
Нам до праці повік не звикати,
Ми розчистимо, зміцнимо стрій.
Хмарочоси збудуємо й хати –
Адже ти повернешся живий!
Народжу я тобі ще дві доні,
Буде радий твій погляд палкий.
Й запанує в країні кохання –
Щастя! Ти повернувся живий!
З днем Соборності, Україно!
Для щастя українського народу
Ті, що століттями відірвані були.
Отримали об’єднану Свободу
І право віковічне здобули.
Під звуки дзвонів славної Софії,
Зусиллями нескорених синів.
У полудень збулись святії мрії, -
Тепер згуртовані в кулак серед світів.
Галичина і наддніпрянська Україна
Віднині будуть з’єднаними жить.
І Закарпаття й славна Буковина
Блакитно-жовтому покликані служить.
Державне свято в серці українця
Шанується, живе понад усе.
Ми виженем нахабного злочинця!
Нам нероздільність славу принесе.
Віднині і навіки ми Соборні!
Помолимось, піднімем гордо стяг.
Героям слава! Ми непереборні!
Увільнені, могутні до звитяг.
